“Рашизм поєднує войовниче православ’я, радянське минуле та історію імперії”

Терор став державною системою у 1920-х

На початку квітня світ вразили наслідки звірств росіян у звільнених населених пунктах на Київщині та Черні­гівщині. Містечко Буча стали порівнювати зі Сребреницею, де режим президента Югославії Слободана Мілошевича 1995-го вчинив геноцид мусульман. Погоджуєтеся з такими порівняннями?

 Путін та його оточення мають усі шанси пройти шляхом Мілошевича. Якщо не доживе до цього, то є колективний Путін, який несе повну відповідальність за скоєне в Україні. Не сам же він усе це придумував. Це позиція великої групи. Вони дотримувалися ідеологічної конструкції, яку вибудовували за десятиліття.

Переконаність у необхідності знищення української державності призвела до таких злочинів. Україна для них небезпечна демократичними цінностями та громадянським суспільством.

Чи можна вважати таку жорстокість росіян спадком Радянського Союзу, де терор був складовою державної політики?

 Терор як метод державного управління характерний для тоталітарних держав. Термін перекладається з французької як “страх”. З його допомогою підкорювали й робили слухняними цілі суспільства. Масове насилля й убивства найбільше характерні для ХІІХІІI століть. Їх чинили Чингісхан і всі східні деспотії. Знищували міста, щоб інші боялись і здавалися.

Активно вдавалися до терору у ХХ столітті. Радянська влада із самого початку взяла курс на формування страху перед більшовиками. Вбивали людей, які начебто заважали будувати вільне комуністичне суспільство. Це достатньо примітивна тактика, коли хочеться швидко впровадити свою ідеологію.

У 1920-х вирішили знищувати вибірково. Почали формувати систему державного терору, обробляти народ ідеологічно, запустили пропагандистську машину.

Державний терор став загальноприйнятим інструментом і всюди проникливим. Наприклад, формували страх перед бюрократичною системою. Так само використовували жорстку підпорядкованість: я сказав ти мусиш зробити. Розумність і доцільність не обговорювалися.

Взяти піонерів. Їм казали, що треба слухатися старшого. Наче все ж правильно. Але була поправка, що старший не тато, мати, дід чи баба, а піонервожатий. А дєдушка Ленін, то взагалі взірець. Такі тонкі грані впливу на людину призводили до масового упокорення бюрократичному апарату.

Подібно діяли комсомол і профспілкові організації. Бувало, справді карали за те, що напився чи завинив. Але часто гнобили за відмову визнавати Леніна чи іншого більшовицького ідола світилом. Це вже вважалося політичним злочином. Інакодумство, а ще в контексті національної держави це надтяжкий злочин. Цей момент був завжди головним у системі державного терору й формування спільноти “радянських людей”.

Що було складовими більшовицького терору?

 ”Радянську людину” виховували в кілька етапів. Спочатку знищили національну інтелігенцію як носія державницького інакодумства. Потім взялися за українських селян як приватних виробників. Їх називали куркулями. Насправді від них залежала економіка. Якби їм дали можливість виробляти зерно, вони на певному етапі спитали б, чому не можуть впливати на ухвалення політичних рішень. Більшовицька держава не могла це дозволити. Мета селян добробут громади і країни, а Сталін і його поплічники хотіли тільки одного збудувати військово-промисловий комплекс і провести світову революцію. Добробут людей перетворювався на ефемерне світле майбутнє. Коли воно буде, ніхто не розумів.

У 1930-х з’явилися “червоні бояри” для партійного апарату світле майбутнє настало вже тоді. Мали гарні квартири з хатніми робітницями, спецпайки, повне обслуговування, гарний одяг. Люди це бачили. Блага давалися, тільки якщо повністю погоджувався із системою.

Великий терор став інструментом фізичного знищення потенційних “ворогів народу” за соціальною і національною ознакою. У 19371938-х в УРСР заарештували від 265 до 280 тисяч людей. Із них понад 60 відсотків убили.

Після Другої світової війни люди заговорили про спротив поверненню до довоєнних порядків. Таких ізолювали в таборах. Втихомирювали національно інакомислячих і в 19601980 роках. Кроки українців до самостійної держави призводили до системного державного терору арештів, ув’язнення, позбавлення роботи, житла, депортації.

Ще одним маркером страху були формування і мобілізація суспільства на боротьбу із зовнішнім ворогом. Безпідставні гасла про загрозу ззовні складова системи державного терору.

Нав’язували думку, що НАТО нас хоче вбити. А для чого їм нас убивати? Адже не було жодного збройного конфлікту біля радянського кордону за участю країн Альянсу. Штучний страх нападу інших країн покликаний перебити всі внутрішні економічні негаразди.

Терор щодо українців був властивий і попередникам СРСР Московському царству і Російській імперії. Петро І перший вирізав гетьманську столицю Батурин, Катерина ІІ знищувала українство та державність, яка діяла на основі Запорозької Січі. Чого більше в ідеології нинішньої Москви імперіалістичного чи радянського?

 З’явилося поняття рашизм. Поки що більшість сходиться на тому, що це симбіоз російського імперіалізму й радянщини.

Згадую, коли комуністи наприкінці 1990-х почали ходити у храми. Сміялися з цього. Але потім стало не до сміху, коли партійці заявили, що вони атеїсти, але виховання має бути з розумінням Бога. Визнали потребу у традиційній російській релігії православ’ї.

Із приходом патріарха Кирила (очолив Російську православну церкву 2009 року. Країна) церква повністю підпорядкувалася державі і стала інструментом агресії. Виник один з елементів рашизму.

Та дослідники досі ламають голови, чого точно хочуть рашисти. Путін тричі змінював цілі своєї “спецоперації”. Та всі вони не пов’язані з добробутом населення чи покращенням життя. Кремль цікавить насамперед статус геополітичного гравця, поряд із США та Китаєм.

Росія захотіла претендувати на щось. Робити це можна з допомогою війни або створення високотехнологічної країни. Якщо СРСР хоч щось мав із другого, то РФ залишилося піти тільки першим шляхом. Вона нічого не має, крім нафти й газу. І ніяк не може зрозуміти, що суспільство змінилося, головною ціллю стали не ринки збуту й сировина, а люди. Країни збагачуються за рахунок винаходів і технологій. 10 років тому ми не думали, що з допомогою телефона можна дивитися фільми й розраховуватися за комунальні послуги. У цьому сенсі Росія лише споживач, а не винахідник і виробник.

Росія залишається на рівні розподілу ресурсів і захоплення територій це кінець ХІХ століття. Цифрове суспільство не передбачає поділу світу на зони впливу. У ньому неможливе обмеження доступу до інформації. Після повномас­штабного вторгнення в Україну путінська влада намагалась обмежити доступ до інформації, але марно.

Для російського суспільства важливим виявилося імперське минуле. Воно для них співзвучне, оскільки включало загарбницькі війни. Нібито несли “цивілізацію кочовим племенам”. Забували, що державність і національна культура на тих територіях існували сотні років. Тому рашизм поєднує войовниче православ’я, радянське минуле та історію імперії, яка кілька століть впливала на геополітичні ігри.

Росіяни співучасники чи жертви рашизму?

 Я не ділю їх на хороших і поганих. Усі вони сприяли агресії щонайменше мовчанням. Хто не міг мовчати ви­їхав іще раніше. Окремі з них почали за кордоном боротьбу проти путінської влади. Але ці люди мають надто різні погляди, коли справа доходить до інтересів нашої країни, її права на державність. Тому не впевнений у їхній підтримці державницьких прагнень України. Імперськість глибоко проникла в їхню сутність.

Грає велику роль, коли виїхали. Перші емігранти з’явилися, коли російська пропаганда почала відходити від здорового глузду. Зараз багато хто просто поховався за кордоном. До того вони танцювали, співали й заробляли гроші. Цей момент є центральним у розумінні загальної ситуації.

Сучасні росіяни жертви пропаганди. Але це не робить їх постраждалими у класичному розумінні. Масова підтримка насилля, фізичного знищення українців, нашої державності свідчить про багатовікову заздрість на межі патологічної ненависті. Пропаганда лише її активувала.

Гібридний вплив на суспільство елемент рашизму. Я багато співпрацював з російськими вченими. Вони часто казали: “Не звертай уваги, це пропаганда”. Але таких було мало. У товаристві “Меморіал” працювало до 100 людей. Його закрили. Натомість на підтримку війни в Україні підписалися 700 ректорів вузів.

Побачивши наслідки окупації росіян, люди в соцмережах писали, що окупанти чинили жорстокіше за нацистів під час Другої світової війни.

 Німці не були кращі від рашистів, швидше прагматичніші. Військових до акцій нацисти залучали у виняткових випадках. Масові вбивства проводили спеціальні зондеркоманди за допомогою місцевих колаборантів. Слід також враховувати часовий проміжок, протягом якого вони діяли.

З другого боку, виникали конфлікти і під час проходження окупантів через села. Німці намагалися поводитися більш по-людськи, збиралися тут далі жити. Озлоблювати населення не хотіли.

Росіяни спочатку думали, що їх тут зустрічатимуть із квітами. Потім їм дозволили застосовувати насилля і знищувати всіх. Розраховували зламати і підкорити через страх перед силою.

Ви видали дослідження “Великий терор” 19371938 років на Донбасі”. Чим відрізнялися тамтешні репресії від інших регіонів України?

 Донбас вирізнявся контингентом і жорстокістю. Це був робітничий регіон, опора комуністичної влади. Робили ідео­логічно однорідним і щоб повністю підтримував московських більшовиків. Керівники підприємств і шахт намагалися виправдати довіру й виконували будь-якою ціною розпорядження Москви.

Національними операціями проти німців, поляків, греків, “дрібнобуржуазних українців” хотіли змінити національну карту регіону й перетворити на мононаціональний російський.

У середині 1930-х на Донбас депортували поляків із прикордонної смуги Вінницької та Київської областей. Селили на Старобільщину, де було багато українців. Розраховували, що почнуться міжнаціональні конфлікти. Тактика не виправдала себе. Через це і українців, і поляків репресували по одній лінії за приналежність до вигаданої Польської організації військової.

На заводи й шахти тікали від колективізації й депортації до Сибіру українські селяни. Вони становили значний сегмент робітничих колективів. Зароблене на будівництві допомагало вижити в період Голодомору. Частину пайка відправляли родині в село.

Репресії суттєво змінили національну й соціальну структуру Донбасу. Поляків, німців і греків практично не залишилося. Паралельно знищували національно-культурні осередки. У Маріуполі, наприклад, закрили грецький технікум, театр, школи. Ліквідовували польські й українські культурні заклади. Все ставало російське. Формувалося уніфіковане російське середовище.

У 1940-х на Донбас депортували вже молодь із приєднаних до УРСР західноукраїнських земель, примусово завозили повернених із Німеччини остарбайтерів. Донбас став краєм, де їх “перевиховували”. Водночас вирішували проблеми робочої сили.

Доповнювали картину люди з таборів, які відбули покарання за кримінальні та політичні злочини. Формувалася російська субкультура, здійснювалася денаціо­налізація людей. Із цього конгломерату формувалося суспільство, яке мусило підпорядковуватися партійно­радянському апарату. Така покірливість мотивувалася виробничою дисципліною і безперервністю технологічного процесу. Комуністичне керівництво маніпулювало, прикривало свої наміри знищувати національні прагнення і підкорювати людей російським інтересам.

Завдяки чому українцям вдалося вийти з тоталітарного СРСР і піти відмінним від Росії шляхом?

 Наслідки радянського періоду важкі. Терор травмував людей. Вони не хотіли говорити про минуле з нащадками. Не передавали негативного досвіду, намагалися уберегти від нього. Так було упродовж усього радянського періоду і ще 15 років незалежності. Коли питали, відмахувалися: нащо воно вам.

Відкрили архіви й до людей стала доходити інформація про страшне минуле. Знаходили своїх дідів і йшли до бабусь та вже настирливіше питали. З цього почалося оздоровлення нації.

Якщо замовчувати правду, в наступних поколінь створюється враження, що Радянський Союз класно. Дешева ковбаса, морозиво смачне, стабільність. З пропаганди від ОПЗЖ діти можуть почути, що давали житло. Але не кажуть, щоб квартиру дали, потрібно було 20 років працювати фактично безкоштовно. Із колгоспів за безцінь забирали вирощене. Це треба пояснювати.

Діти й не припускають, що не було нинішніх свобод, рівності, бізнесу. Що за бізнес кидали в тюрму. На цьому спрацювала російська пропаганда. Негативного досвіду не передали, архіви закрили. Націонал-демократичні партії перетворилися на фашистські, які хвалили радянський тоталітаризм і оспівували Сталіна з Берією. Громадськість і вчені, які розповідали про недоліки СРСР, тонули у пропаганді. Так дійшли до рашизму.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”