У травні Служба безпеки України перехопила десятки телефонних розмов російських окупантів між собою, а також із їхніми батьками та дружинами.
За три місяці війни риторика загарбників змінилася. Вони втікають із поля бою, мстяться керівництву, ненавидять біженців і бояться Української армії.
Окупант із 233-ї частини телефонує побратиму, який воює на Харківщині. Нарікає, що його кидають на нуль, а недосвідчених призовників вивозять у чорних мішках.
Ну що, кінець близько?
Поняття не маю, коли кінець. Зараз наступ іде. Замісили нормально нас.
Та я зрозумів по тому, скільки привозять 200-х. Вчора ховали одного з 49-ї бригади.
Щоб ти розумів, усі сцять рухатися вперед: спецназ, вдв, піхота. А нас на нуль кидають, ордени обіцяють.
Ага, дадуть нах*й грамоту, ще помилок нароблять у прізвищі і званні.
Ніх*я взяти не можемо. Відводитимуть нас.
Загарбник-росіянин із-під міста Ізюм на Харківщині телефонує до брата в Росію.
Кукушка їде, додому хочу. Чекаю кінця травня. Якщо затягнеться на червень, я ногу собі підверну й додому поїду.
Вони дограються. Вже одному генералу ноги відрізали. Чув?
Ні, а що там?
Один генерал, як у вас під Ізюмом, загнав пацанів на мінне поле. Свою танкову бригаду в атаку відправив. Половина згоріла. Один солдат не витримав, розвернув танк і переїхав генералу ноги. Той у лікарні помер.
Дружина Юлія телефонує до чоловіка Владислава, який воює проти України. Просить повертатися додому будь-якою ціною.
Влад, у нас пишуть лист у прокуратуру. Можна мені підписатися?
Що за лист?
Колективний, що вам відпустки не дають, що вас не викликали, а з навчання кинули у війну.
Не треба нічого писати.
Добре. У нас сьогодні збори будуть з оцим гандоном, згадує прізвище, Григоришиним.
Та він не гандон, а нормальний мужик. Він тут із нами був.
А чого поїхав?
Вигнали його, Юль. Він приїхав у тили, а там штабан дивізії Щедрин почав: “Ви погано воюєте”. Григоришин йому: “Ну вам у штабах видніше”. Майже до бійки дійшло. Та що там. Реально побилися і турнули його за це звідси.
Батьки розповідають загарбнику, який воює під містом Маріуполь на Донеччині, що “вантаж 200” у Росію завозять уночі.
10 КамАЗів привезли 200‑х із Маріуполя, розповідає мати.
Дох*я.
Їх малими пачками поставляють. Щоб народ не ох*євав. І вночі.
У мене з офіцерів нікого не залишилося. З 84 людей тільки 30. Танки всі розірвані, як розочки. Шкодую, що сюди приїхав.
Зате в нас парад. Для чого цей парад треба? Позорище. Нафіг його проводити? У людей настрій поганий. З роботою туго стало через ці санкції.
Вороги пиячать і займаються рекетом на Херсонщині. Загарбник хвалиться дружині, як російська армія вимагає з українців гроші на блокпосту.
Наші начудили. Почали гроші з українців трясти. Тисячу рублів беруть за проїзд.
От довбо*оби. Та ви ж обличчя нашої республіки. А як до вас місцеві ставляться?
Озлоблені, ненавидять нас. Йшла одна мати з двома дітьми. Наші її на очах у дітей завалили.
Ну правильно, вона вважається ворогом.
Наші понажиралися. Дах у всіх їде потихеньку. На одному блокпосту перестріляли один одного, на другому порізали. Не бійся, до 9 травня повернуся, регоче, але 2023 року.
Альона каже, сьогодні до неї приходила в магазин баба з Донецька. Розказувала, що їм обіцяли то одне житло, то друге, але нічого не дали.
Біженка?
Ага.
Хай п*здують назад, щоб їх там “Точками-У” закидали, не прощається і кидає слухавку.
Друг із російського міста Рязань телефонує до рашиста, якого командування не відпускає у відпустку.
Ти де зараз?
В Україні.
Хулі ти там робиш, дебіл?
Та ми на передку, чувак.На днях пішов із пацаном по воду, а по нас почав танк ху*рити. Біжимо назад почався мінометний обстріл. Мені осколок влучив у плече. Але все нормально. Не сци. Нас серед ночі піднімають, наказують готуватися до наступу. Ми х*й забили. Накази не виконуємо. Назад спати лягли. Наші пісок сиплять у паливну систему танка, щоб не йти в атаку.
Окупант, який перебуває на Херсонщині, жаліється знайомому, що кадирівці украли в них пістолет.
ПМ (пістолет Макарова. ГПУ) про*бав?
Сп*здили. Чеченці приїхали й попросили: “Помолитися впусти, братан. Ми свої, з воєнної розвідки”. Доки молилися, ПМ підрізали. Пригнули в тачку і з’*балися. За втрату зброї його відправили копати окопи. А потім дали машину і два дні, щоб знайти ПМ. А як ні завалять і спишуть, що попав під час розвідки на “укропів”.
Щоб приховати свої втрати на війні в Україні, Росія записує вбитих військових до списку зниклих безвісти. Про це в розмові матері розповідає загарбник, який воює на Донеччині.
Знайшли його.
Кого?
Інкиного брата.
І де він був? Живий?
Ні. Краще тобі не знати.
Розказуй. Мертвого знайшли?
Сестра поїхала за ним у Донецьк, а там звалище з тіл. Вони лежать один на одному. Заплатила гроші. Перекладали трупи один за одним, поки вона свого знайшла. Там звалище висотою в людський ріст. Тисячі трупів. І ніхто не забирає. Їм простіше сказати, що пропав безвісти.
Окупанти дезінформовані. Думають, що взяли українців у кільце. Від знайомих із Росії дізнаються про вибухи в Бєлгороді й інших російських містах.
Нафіга ти той контракт підписував?
Я що знав, що так буде. Я їхав, думав, “укропи” село грьобане, нічого не вміють.
Та вони вже вісім років воюють, х*ярять з усього. Їм там стільки зброї поставляють. Вони вже неділю чи дві по Бєлгороду х*ярять.
Як вони умудрилися? Вони ж в кільці.
У якому кільці? Хто вам сказав таке? А зброю, по-твоєму, вони як отримують?
Батько з Росії радить сину, який приїхав обстрілювати з “Градів” Харківську область, як помститися командиру, який дає неправильні накази.
Стоїмо під обстрілом, а командир полку наказує: “Не відступати!” А сам десь сидить на диванчику, випиває, сердиться окупант.
Ти собою не ризикуй. Відмовляйся виконувати такі накази. Як тільки вискочиш, можеш зняти погони і в шапку, бл*ядь, нас*ати й на голову своєму комбату чи комбригу одягти. Хай ходить і втирається. Пішли вони на х*й з такою войнушкою. Красиві й сильні командири тільки по телевізору.
Загарбник, який зараз воює проти України, зізнається товаришу про реальні втрати.
Пацанів дох*я по*башило наших. Офіційно то одне, але я тобі скажу 26 900 мертвих.
Наголошує, що гинуть не тільки рядові бійці, а й високопоставлене керівництво.
Командиру бригади прилетіло. Кишки йому зібрали назад у живіт, на вертушці відправили. Відвезли в Росію, а там серце не витримало.
27 разів заматюкався під час розмови з матір’ю російський загарбник, який перебуває в Харківській області. Каже, що йому затримують виплати. Нарікає, що спить на землі, а побратими крадуть один в одного телефони, їжу та гроші.
Найбільше бояться Чорнобаївки
У російських окупантів паніка від згадки про село Чорнобаївку на Херсонщині. Тут їхню армію розбили 19 разів.
Сьогодні вранці російські солдати відмовилися їхати туди (в Чорнобаївку. ГПУ). Поїхали в інший бік і кажуть: “Ви що, довбой*би? Не суньтеся!” Через це почалася паніка, розповідає командиру батальйону збройних сил Росії командир роти, який прибув із ДНР.
Той повчає, як треба переконувати солдатів іти в бій:
Кажи їм, що не в наступ ідуть, а мусять оборонятися.
Я так і сказав. А вони бояться. Після того як росіяни звідси втекли, лише 5 із 20 людей нового поповнення із ДНР погодилися йти в атаку.
Щоб не їхати під Чорнобаївку, окупанти готові молотком забивати собі уламки в руки й ноги.
Думаю й*бнути об якийсь кут руку і сказати, що уламком перебило, каже дівчині рашист, що перебуває на Херсонщині. І додому поїхати, нах*й, із трьома лямами. Або зах*ячить у ногу уламок, молотком забити.
Та відповідає, що було б краще вистрілити в ногу. Однак окупант не погоджується.
Так не прокатить. Скажуть, що самостріл.
“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”