Дмитро Юрін утік з оточеного Маріуполя Азовським морем. Проплив приблизно 4 кілометри до сусіднього села Мелекіне. Там його прихистило подружжя пенсіонерів.
Вибиратися з міста вирішив 16 березня. Став свідком бомбардування Маріупольського драматичного театру, де загинуло понад 300 людей.
Я бачив загиблих, шматки тіл, розповідає Дмитро Юрін. Зміг витягнути з-під завалів жінку і двох дітей. Сам був весь у крові, руки тремтіли. Повернувшись додому, почав планувати втечу. Увечері обв’язався пластиковими пляшками й пішов на пляж. Тоді пірнув у воду. Спершу відплив десь на 150 метрів від берега, потім рухався паралельно суші.
Із Мелекіного Дмитро поїхав до Бердянська. Згодом до Львова.
Ми запитали в читачів: як їм вдалося вибратися з окупації?
7 березня на мою ферму заїхали російські танки. Я встиг заховатися на горищі. Увечері окупанти почали різати свиней, знущались із собак, стріляли. Гул і вереск стояв страшний. У цей момент вирішив тікати. Надіявся, що не почують, бо мав метрів 100 повзти по металопрофілю над їхніми головами. Згодом біг полями. Ночував у рівчаку, загорнувшись травою із землею. Наступного дня дістався до наших військових. Нині живу на Тернопільщині в родичів.
Вадим МІНЕВСЬКИЙ, 39 років, фермер, село Іванівка Чернігівської області
Евакуаційних коридорів із Маріуполя не було. Із товаришем уранці 23 березня вирушили в бік селища Мангуш. Коли обстрілювали, падали на землю. Згодом нас підібрали люди в авто. Довезли до Бердянська. Звідти виїхали до Запоріжжя, потім до Тернополя.
Денис ЗАРЕЖКО, 27 років, програміст,
Маріуполь Донецької області
Тікати вирішили через пару тижнів життя в окупації на Київщині. Друзі сказали, що є можливість виїхати автомобілем у бік міста Радомишль, що на Житомирщині. Але треба було пройти блокпост російських військових. Пішов туди завчасно домовитися. Окупанти сказали взяти алкоголь, коли їхатиму. Вдома знайшов банку зі старезним самогоном. На посту, як побачили спиртне, то все інше відійшло на другий план. Банку забрали, а нас пропустили.
Ударив залізною трубою по голові. Мабуть, убив
Григорій ГОНЧАРЕНКО, 41 рік, рентгенолог, селище Іванків Київської області
Уночі із собакою тікали з окупованого Бердянська. У місті знаю всі закутки, тому був упевнений, що швидко виберемося. Але одразу натрапили на росіян. Решту ночі й день пересиділи в підвалі. На вечір знову пішли. Дорогою зустріли російського солдата. Забризкав йому очі з перцевого балончика й ударив залізною трубою по голові. Мабуть, убив. Після цього бігли з усіх ніг. Тепер оселились у Черкасах.
Андрій ТОДОЛЯК, 30 років, бариста, місто Бердянськ Запорізької області
Прожили в окупації кілька днів. Вирішила тікати з донькою, коли побачила, як намагалися зґвалтувати жінку. Ми мали пістолет. По дорозі зустріли двох окупантів. Вони спокійно запитали, куди йдемо і чи є випивка. Відповіли, що повертаємося додому від баби, алкоголю немає. Вони почали штовхати нас, кричали. Стрельнула одному між ноги. Іншому в голову. І кинулися навтьоки. Згодом нам допомогли українські військові.
Анна ПАЛАМАН, 43 роки, підприємиця, місто Буча Київської області
Із братом готувався до втечі кілька днів. Ночами нападали на окупантів. Забирали їхню форму та зброю. Переодягнувшись, ішли поруч із російськими солдатами до виходу з міста. Коли питали, хто ми, то відповідали, що строковики. Більше не чіплялися. Потім вийшли на наших військових. Вони нас мало не застрелили, бо ж були в російській формі. Але таки переконали, що свої.
Олег СЛАБОЖАН, 28 років, учитель, Херсон