З 28 листопада
Прокат фільму “Редакція”, режисер Роман Бондарчук
Науковець природничого музею Юра стає свідком навмисного підпалу лісу в Херсонській області. Прагнучи розповісти правду, починає працювати журналістом у місцевій газеті. Він – головний герой сатиричної комедії “Редакція”. За сюжетом, опиняється у вирі фейків, постправди та корупції напередодні виборів мера.
Це четвертий повний метр лауреата Шевченківської премії 42-річного Романа Бондарчука. Знімав 2021-го на Херсонщині. “Редакція” продовжує серію фільмів режисера – “Українські шерифи”, Dixie Land і “Вулкан”.
У головній ролі дебютував 31-річний Дмитро Багненко – журналіст, а нині військовий. Світова прем’єра відбулася цього лютого на Берлінському кінофестивалі. Стрічка здобула національну премію кінокритиків “Кіноколо” за найкращий сценарій.
– Щоб написати сценарій, ми говорили з десятками журналістів, які працюють у регіонах. Цікавило, чому реальність навколо не збігалася з тим, що про неї писали. Чому в медіа час ніби застиг, наче суцільний день бабака, – каже режисер. – З початком повномасштабного вторгнення багатьом медіа довелося закритися, евакуюватися, остаточно перейти в онлайн. Окупанти захоплювали редакції. З’явилося ще більше каналів поширення інформації, ворожих фейків та інформаційних диверсій.
– Роман Бондарчук створює кафкіанський світ, де здоровий глузд здається лише відблиском із минулого, а сатира з кожною хвилиною стає дедалі божевільнішою, – говорить нідерландський кінокритик Фабіан Мелхерс. – Це темна та смішна стрічка, подібна до “Бразилії” Террі Ґілліама або “Усі страхи Бо” Арі Астера, але закорінена в реальності, набагато ближчій до нас. Абсурдно перебільшена, а водночас навдивовижу болюча.
1, 20 грудня
Вистава “Прометей закутий”, режисер Йокубас Бразіс
Литовський режисер 29-річний Йокубас Бразіс дебютував на українській сцені торік із виставою “Мертві без поховання” за п’єсою французького письменника Жана-Поля Сартра у Франківському драмтеатрі. Цього листопада поставив спектакль “Прометей закутий” за трагедією давньогрецького драматурга Есхіла у столичному Театрі ім. Івана Франка.
В основі твору – міф про титана Прометея, який викрав з Олімпу вогонь і передав його людям. За наказом верховного бога Зевса головного героя приковують до скелі, за сюжетом. У своєму новому прочитанні античного міфу Йокубас Бразіс бачить Прометея в кожному українцеві.
– Досліджувати світ через театр в Україні – особливий досвід, наче іспит на майстерність, – каже режисер. – Коли ставиш у Литві, світ за театральними стінами часто зникає. Тут, навпаки, страх, загроза й історії людей повертають із летаргічного сну. Змушений виправдати своє ремесло всіма чуттями, інакше можеш померти від сорому. Це найбільший дар – можливість рефлексувати над користю та важливістю театру. Бути тут страшно. Але страх перетворюється на злість – неосяжне відчуття несправедливості, на прометеївський бунт.
Вибір створити виставу про Прометея виник із бажання дослідити теми відповідальності, вогню та людської природи крізь призму міфології. Античність із театральної перспективи є Граалем, а міфологія – способом аналізу людини. Хочу притягнути Прометея до відповідальності. Запитати, що він відчуває, спостерігаючи, як його дар у руках людини ненаситно пожирає свій шлях назад до Олімпу. Водночас усе мистецтво нині – про Україну, неможливо не творити про неї.
1 грудня, 17:00, 20 грудня, 18:00, Київ, Національний театр ім. Івана Франка, пл. Івана Франка, 3
1 грудня
Стендап Антона Тимошенка
У 27 містах упродовж вересня-листопада побував комік 30-річний Антон Тимошенко в межах стендап-туру Україною. Останній концерт відбудеться 1 грудня.
Антон Тимошенко – резидент проєкту “Підпільний стендап”, сценарист “Телебачення Торонто” та дворазовий переможець телешоу “Розсміши коміка”. Він – перший комік, який зібрав столичний палац “Україна”. У творчості використовує політичні та гостросоціальні мотиви. Каже, що жартує про наші переживання та страхи.
– Не певен, що хтось взагалі читає описи концертів, – говорить Антон Тимошенко. – Хтось справді ухвалює рішення від того, який буде текст? А якщо я дам опис крижня? Це вид птахів родини качкових ряду гусеподібних, відоміший як дика качка. Довжина тіла самця – приблизно 62 см, самиці – 57 см. Маса досягає 1-1,5 кг. Голова та шия самця зелені, воло і груди коричнево-бурі, спина і черевна сторона тіла сірого кольору з тонкими поперечними плямами. От що ви тепер будете робити? Не підете на концерт? Тоді разом із зоозахисними організаціями вас засуджу.
19:00, Київ, Будинок кіно, вул. Саксаганського, 6
До 4 грудня
Тур Джамали “Свої”
Свій перший концертний тур в Україні з початку повномасштабної війни проведе співачка та авторка пісень 41-річна Джамала. З 27 листопада до 4 грудня виступить у шести містах.
Джамала поєднує у творчості соул, джаз, електроніку та поп з елементами фольклору. Цьогоріч отримала Шевченківську премію та національну музичну премію Yuna за свій сьомий студійний альбом Qirim 2023-го із кримськотатарськими народними піснями.
– Нарешті можу обійняти піснями вдома, – каже артистка. – Назвала цей тур “Свої”, бо хочу побачити своїх слухачів уперше за довгий час, ще й у новому статусі багатодітної матері. Поділитися та відчути енергетику, підтримати, надихнути. Концерти нині – це також один із фактів сміливості та життя попри все.
Івано-Франківськ, Ужгород, Тернопіль, Львів, Луцьк, Рівне
10 грудня
Вистава “На полі крові”, режисерка Маргарита Стельмах-Юр
– Хто насправді Юда? Лише інструмент у великій грі чи усвідомлений творець зради? Це занурення у психологічний лабіринт людини, чий вчинок відгукнувся лункими хвилями в історії людства, – говорить режисерка 30-річна Маргарита Стельмах-Юр про виставу “На полі крові” за драматичною поемою Лесі Українки. Цього листопада поставила її в камерному театрі “Маланка”, створеному торік у Києві. Заклад спеціалізується виключно на творах української літератури.
В основі драми – біблійна історія зради апостолом Юдою Ісуса Христа. Продавши вчителя, він не повісився, а купив за отримані гроші клапоть неродючої землі біля Єрусалима. Бесіда із прочанином переходить у філософську та морально-етичну дискусію, за сюжетом. У постановці додали третю дійову особу – міфічну жінку.
– Чому 30 срібників стали ціною зради й чи була вона простим людським гріхом, чи щось більше ховається за цим? Юда, затінений провиною, готовий розкрити душу. Але що ми почуємо – виправдання, каяття чи холодний розрахунок? – продовжує режисерка. – Леся Українка оживила Юду. Найцікавіше зрозуміти, яке це було життя. Персонаж має стале історичне кліше. Але злочинцями не народжуються. Ми даємо йому змогу розкрити свій бік страшної правди. Це сповідь людини, яку зненавиділи на всі віки.
Кожна постать тут не випадкова. Як і Юда, прочанин і жінка мають таємниці. У загальному сенсі це про кожну людину і прийняття власних негативних сторін. Ми інколи робимо неприємні речі та намагаємося виправдати себе, але нам усім важкий тет-а-тет зі своїм темним “я”.
19:00, Київ, Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, вул. Володимирська, 23в
10, 29 грудня
Вистави за п’єсою Олега Михайлова “Птах на горищі”
– Коли почали з’являтися перші повідомлення, що росіяни насильно вивозять дітей із захопленої Херсонської області та Маріуполя, вирішив: маю про це написати, – каже драматург Олег Михайлов, 49 років. Моновистави за його торішньою п’єсою “Птах на горищі” вийшли в листопаді у львівському Театрі ім. Марії Заньковецької та сумському Театрі ім. Михайла Щепкіна.
Твір є монологом 13-річної дівчинки, яка є збірним образом викрадених українських дітей. Вона записує свою сповідь на відеокамеру, знайдену на горищі будинку російської сім’ї. Розповідає про бомбардування Маріуполя, “фільтрацію” та роз’єднання з матір’ю-військовослужбовицею, за сюжетом.
У Львові “Птаха на горищі” поставив режисер Ігор Білиць, а героїню грає акторка Шорена Шонія. У Сумах над спектаклем працював Владислав Писарев, у головній ролі – Дарія Некрасова.
– Коли Російська Федерація заявляє дитині, що вона тепер сирота і має бути їх власністю – це акт варварства. Людину незахищену та несформовану відсилають у якісь куточки Росії й кажуть, що тепер у неї інші батьки. Що має відчувати ця дитина? Коли вона позбавлена всього, що знала – рідного краю, мови, домівки, родини, – говорить Ігор Білиць. – Цей жах мусимо зупинити. Щонайменше через виставу закликати до рішучих дій захисту дітей, яких поневолили.
За визначенням режисера, жанр постановки – трибунал. Бо саме за злочин депортації дітей Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна.
– Чув думки, що зараз і так важко, що п’єса може бути надто болючою для перегляду. Але хто, як не ми? – каже режисер Владислав Писарев.
10 грудня, 18:00, Суми, Сумський національний театр ім. Михайла Щепкіна, пл. Театральна, 1
29 грудня, 17:30, Львів, Національний театр ім. Марії Заньковецької, вул. Лесі Українки, 1
До 11 грудня
Виставка Марії Василенко “Місце, якого немає”
– Може виникнути враження, що чудернацькі персонажі та грайливі сюжети Марії Василенко мають ескапістський настрій. Однак окремі деталі та загальна напруга фантасмагоричного світу особистих візій художниці повертають із виміру вигаданого до виміру реального та гостро відчуваного, – говорять кураторки 36-річна Лізавета Герман і 38-річна Марія Ланько. У галереї сучасного мистецтва The Naked Room вони відкрили дебютну персональну виставку мисткині Марії Василенко, 23 роки. До експозиції “Місце, якого немає” увійшли її цьогорічні картини.
Марія Василенко закінчила Київський коледж мистецтв і дизайну й Академію ім. Михайла Бойчука. Свої роботи виконує у традиції темперного живопису на фігурних дошках. Головні теми її творчості – спроба зазирнути за ширму фізичних явищ, дотик до позалогічного досвіду та дослідження феномена свідомості.
– Василенко пропонує прогулятися помисленим нею світом, де немає звичного часопростору. Вона проживає потрясіння власним способом – міфологізує та перетворює на символи. Її світ – це проєкція свідомості, яка набуває тіла й починає діалог із довкіллям, – продовжують кураторки. – Художниця навчалася академічного станкового та сакрального живопису, але відмовилася від класичного набору прийомів. Її візуальна мова сформувалася на перехресті роботи з кольором і формальних аспектів іконопису, як-от зворотна перспектива.
Марія відмовляється від стандартної прямокутної форми картини як вікна у світ. Вона пише твори на аркушах із переробленої деревини, щоб надати їм тіла. Це наближує сакральне та казкове до глядачів.
Київ, галерея The Naked Room, вул. Рейтарська, 21
12 грудня
Концерт гурту “Фіолет”
– Наша нова пісня про тих, кому країна завдячує нині всім. Вдячність повинна перетворюватися на увагу та підтримку, – каже лідер поп-рок-гурту “Фіолет” 36-річний Сергій Мартинюк про трек “Обіцяю”, який вийшов у листопаді. У кліпі про важливість психологічної допомоги знялися військові та ветерани.
– За кожним обличчям – цілий світ, неповторна історія та глибина болю. Це чудова нагода зазирнути в очі тим, на плечах кого стоїть країна, – продовжує музикант. Презентує композицію наживо на першому після своєї мобілізації у травні та останньому цьогоріч концерті. Також прозвучать хіти колективу, зокрема “Кохана”, “Бібліотека”, “Тиша”, “Романтика”, “Уяви собі”.
– У листопаді пів року, як я у Збройних Силах. Ні про які повноцінні концерти чи тури й мови не було. Багато щоденної поточної роботи, в якій відсутнє місце звичним речам із колишнього життя. І це нормально.
У затишному та рідному Caribbean Club зіграємо програму з найкращого та найсвіжішого. Можливо, буде і щось нове. Традиційно збиратимемо на ніштяки для фронтових звитяг. Хочу побачити вас, обійнятися і надихнутися вашою підтримкою.
“Фіолету” 15 років. З одного боку, трохи журюся, що тепер без прямої змоги рухати наш двіж. З іншого – більш ніж радий, що історія, яка мала бути просто віддушиною в післяробочий час, стала чимось вагомішим. Сподіваюся, що далі буде.
19:00, Київ, клуб Caribbean Club, вул. Симона Петлюри, 4
30 грудня
Прем’єра вистави “Київська перепічка”, режисерка Ірма Вітовська
– Для мене це найважливіший проєкт на сьогодні. Чесний і щемкий, злий і чистий, смішний і сумний. Не знаю, що ще могла би краще зробити для моїх сучасників, ніж це, – говорить акторка 49-річна Ірма Вітовська про моновиставу “Київська перепічка”, яку поставить на сцені та в якій зіграє себе. Описує її як психоделічну чорну комедію. Порівнює зі стендапом і перформансом. Сюжет тримає в таємниці.
В основі спектаклю – п’єса драматургині 49-річної Наталки Ворожбит, написана за спогадами та фантазіями акторки. Авторка називає її хуліганською, зворушливою, майже біографічною історією Ірми Вітовської про неї та наші спільні мрії.
– Ця історія народилася понад рік тому. А події, що лягли в основу та дали поштовх для неї, почалися 8 лютого 2022-го, коли я купила та з’їла цей гарячий пухкенький смаколик, – продовжує Ірма Вітовська. – Тут буде багато мрії. Хочу розповісти вам і відкритись. Дізнаєтесь, ким Ірма є насправді, а ким не є, але дуже б хотіла бути.
Наталка Ворожбит була моєю сповідальницею і провідником. Настільки відчула мене і зберігала в тексті та характері, що мені нема проблем взагалі думати, як висловитись. Просто йду по сходах, що вона побудувала з моїх сліз на плечі та психоделічних фантазій.
Прем’єрний показ Ірма Вітовська проведе у свій 50 день народження. У наступні місяці планує виступити у Львові, Івано-Франківську, Вінниці, Тернополі, Дніпрі, Кривому Розі, Одесі та інших містах.
19:00, Київ, театр “Особистості” в Центральному будинку художника, вул. Січових Стрільців, 1-5
До середини січня 2025 року
Виставка “Формула витривалості”
34 твори від 23 митців зібрали на колективній виставці в Національній академії мистецтв України. Це третя частина проєкту “Формула витривалості”. Його мета – виявити, як українцям вдається адаптуватися в умовах війни, триматися щодня та знаходити сили для продовження боротьби.
Більшість робіт створено у 2022-2024 роках. Це живопис, графіка, скульптури, фотографії, колажі, артоб’єкти та цифрове мистецтво. Серед учасників – Юрій Вакуленко, Володимир Падун, Дмитро Доценко, Антон Логов, Володимир Бовкун, Світлана Карунська, Іванна Стратійчук та інші.
– Важливо осмислити досвід витривалості, який вже набуто в Україні на одинадцятий рік війни та усвідомити, що саме робить нас сильнішими, – каже співкуратор проєкту, художник Андрій Сидоренко, 41 рік. – Резильєнтність проявляється у вмінні швидко адаптуватися до змін, знаходити нові підходи для вирішення проблем, зберігати в екстремальних умовах віру у краще майбутнє. На рівні суспільства цей феномен спостерігається у здатності ефективно реагувати на зовнішні небезпеки, допомагати одне одному долати наслідки потрясінь.
Не буде перебільшенням сказати, що історія України є одним із найкращих джерел для дослідження резильєнтності. Дві світові війни, Голодомор, репресії, Чорнобиль, революції, понад десять років війни – не так багато країн вистояли після подібних випробувань.
Проєкт є результатом двомісячного опенколу, в якому взяли участь понад 450 художників. Проходить на трьох локаціях – також в Інституті проблем сучасного мистецтва та Центрі сучасного мистецтва М17.
Київ, Національна академія мистецтв України, вул. Бульварно-Кудрявська, 20
До 2 лютого 2025 року
Виставка Олени Турянської “Агапе. Абсолютна любов”
Перша з 2021 року персональна виставка триває у Мистецькому арсеналі. У п’яти залах представили роботи художниці 58-річної Олени Турянської, створені переважно у 2023-2024 роках. Витинанки, вишивки та інсталяції розкривають теми пам’яті, простору й часу. Водночас говорять про досвід останніх років, який кураторки проєкту Оксана Баршинова та Ольга Жук окреслюють як (спів)переживання історії.
У своїх творах мисткиня замислюється про те, як не дати зникнути собі як людині під тиском трагічних обставин. У назві експозиції – поняття, яким давньогрецькі філософи позначали найвищу форму любові.
– Олена Турянська почала мистецький шлях у 1990-х зі створення ікон на склі, а стала знаною завдяки переосмисленню витинанки. У цьому проєкті вперше поруч із традиційними графічними матеріалами використовує будівельні – вітрозахисні мембрани, підкладку під руберойд, гумову фарбу тощо, – говорять кураторки. – Турянська продовжує життя буденних речей, що несуть у собі відбитки тілесності, фізичної присутності, роботи, життя та смерті. Перетворює на мистецькі твори лікарняні наматрацники, секондхенд, сіль. Змішані техніки, фотографія та колаж, точково проявлені в експозиції, лише посилюють наскрізну рукотворність і вразливість матеріалу. Художниця вибудовує простір, де її власна пам’ять, спогади знайомих та їхній спосіб фіксації історій складаються в розповідь про сьогоднішній стан страху, втоми, втрати, травми та зрештою віднайдення сили жити й не забувати.
Проєкт є частиною репрезентації визначних імен у новітній історії українського мистецтва. У 2017-2021 роках у межах цієї програми в Мистецькому арсеналі пройшли виставки Олександра Гнилицького, Кирила Проценка, Олега Голосія та Андрія Сагайдаковського.
Київ, Національний культурно-мистецький та музейний комплекс “Мистецький арсенал”, вул. Лаврська, 10-12