Коротко: 14 грудня 1995 року в Єлисейському палаці представники трьох балканських країн підписали мирний документ, який покликаний був завершити майже чотирирічну війну в Боснії і Герцеговині. Церемонія відбулась за присутності президента США та європейських лідерів, але атмосфера була далека від торжества примирення.
Підписання в Парижі стало кульмінацією переговорів, які тривали на американській військовій базі Wright‑Patterson і завершилися пізніше в листопаді. Журналісти тоді не стали свідками жодних емоційних обійм: лідери формально тиснули руки, а боснійський президент Алія Ізетбегович назвав угоду «гіркими ліками».
Передумови угоди були драматичними: у ході конфлікту загинуло близько 100 тисяч людей, а спроби європейської та американської дипломатії довго не давали сталого результату. Частина західних політиків спочатку вважала, що Балкани не становлять стратегічного інтересу для США, що вплинуло на своєчасність і характер втручання.
Поворотними стали кілька подій 1995 року: трагедія в Сребрениці та обстріли ринку Маркале, після яких НАТО, узгодивши дії з ООН, почало обмежені удари по позиціях боснійських сербів. Також успішні наземні операції боснійсько‑хорватських сил змінили баланс сил на поле бою.
Американська дипломатія того часу поєднувала шантаж і переговори, чимало уваги приділяв спеціальний представник США Ричард Голбрук. Він вів «човникові» переговори між Белґрадом, Загребом і Сараєвом, одночасно погрожуючи застосуванням сили і пропонуючи політичні поступки.
На військовій базі Wright‑Patterson делегації були майже відрізані від зовнішнього світу: за правилами переговорів комунікації обмежувалися, а робочий режим був жорстким. У підсумку лідери попередньо погодили текст, який офіційно оголосили у листопаді 1995 року, а остаточно підписали в Парижі 14 грудня.
Дейтонська угода закріпила територіальний поділ: боснійським сербам відійшло близько 49% території, федерації босняків і хорватів — 51%. Також було створено посаду Високого представника для нагляду за виконанням миру, яка діє й досі.
Уроки і наслідки: угода запобігла відновленню воєнних дій, але не змінила глибоких політичних і суспільних розколів. За три десятиліття інституційні «шви» Дейтону не зросли в єдину державу, центробіжні тенденції та недовіра між громадами залишилися частиною політичного ландшафту.
Сьогодні Сараєво — мирне місто з кав’ярнями на місці колишніх небезпечних локацій, але пам’ять про війну й відсутність повного порозуміння залишаються. Дейтонську угоду часто називають екзоскелетом, який дав країні шанс для відновлення, але не забезпечив його повного втілення.