В окупованому нацистами Києві 27 вересня 1941-го оприлюднили наказ коменданта: всім євреям з’явитися на збірний пункт у районі Бабиного Яру “для евакуації”. За два дні почалися масові розстріли.
В окупованому німцями Києві 24 вересня 1941 року почалися вибухи замінованих радянськими диверсантами будинків на Хрещатику та сусідніх вулицях. Почалася пожежа, центр Києва майже повністю був знищений. Окупанти звинуватили у підриві диверсантів та євреїв.
26 вересня окупаційна влада влаштувала нараду, розглянувши заходи з “остаточного вирішення”. Визначили місце знищення євреїв Бабин Яр. Його території вистачило б для десятків тисяч трупів, адже має довжину 2,5 км при глибині до 50 м. Призначили розстрільну команду, окреслили район, який оточить поліція, і визначили кількість киян для сортування речей, грошей, коштовностей, вилучених у жертв перед смертю.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна вшановує пам’ять жертв Бабиного Яру
В Києві 27 вересня з’явилися оголошення та листівки з підписом окупаційного коменданта генерал-майора Курта Еберхарда. Євреям наказали зібратися вранці 29 вересня біля вулиць Дехтярівська і Мельникова. Мати при собі документи та особисті речі. Тих, хто не прийде, погрожували розстріляти. “Хто не з’явиться – буде розстріляний”, стверджувалося в об’яві.
Коли київські євреї прибували на місце, їх роздягали, жорстоко били і гнали до місця розстрілу. За перші два дні в Бабиному Яру загинуло понад 30 тис. людей. За оцінками істориків, за два роки там було вбито понад 100 тис. людей – євреїв, ромів, українських націоналістів, комуністів та інших.
Інших, кого не встигли знищити, запхали на ніч до гаражів танкоремонтного господарства по вулиці Лагерній. Наступного дня їх вбивали в Бабиному Яру. Чимало євреїв не пішли до Яру. На початку жовтня окупанти влаштували масовий обхід квартир. Виявлених євреїв звозили до гаражів. Потім вантажівками доправляли і вбивали.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Нас обступили тісним натовпом і вимагали: “Скажіть хоч щось!” Довелося імпровізувати”
Розстріли тривали до звільнення міста від окупантів. Останні розстріли відбулися 4 листопада 1943-го за два дні до звільнення Києва військами 1-го Українського фронту Червоної армії. За цей період загинули близько 100 тис. осіб.
Радянська влада намагалася замовчати трагедію у Бабиному Яру, і лише після велелюдного стихійного мітингу з нагоди 25 роковин трагедії 29 вересня 1966-го за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про неї почали говорити на державному рівні. Пізніше було встановлено перший пам’ятник жертвам.
Німецькі окупанти 27 лютого 1942-го в Бабиному Яру розстріляли 621 представника українського націоналістичного підпілля. Урочище стало місцем масових розстрілів нацистами євреїв і циган, радянських військовополонених, в’язнів Сирецького концтабору та підпільників. У Бабиному Яру розстріляли Олену і Михайла Теліг. Там також поховані тіла Івана Ірлявського, Івана Кошика, Тодота Черидниченко.
Жертвами німецького терору стали біля півтисячі членів “Буковинського Куреня” ОУН. Розстрілювали нацисти українських священиків і монахинь. Коли окупанти відступали, вони приховали велику кількість доказів своїх злочинів. Тіла в Бабиному Яру відкопали і спалили на відкритих “печах”. Кістки перемелювалися на привезених з Німеччини машинах, попіл був розсипаний околицями.