Книжку Сат-Ока ”Білий мустанг” зберігає військовий Юрій Вовкогон, 40 років. Знайшов її наприкінці 2014-го в покинутому будинку на Донеччині.
Після Революції гідності я пішов добровольцем на війну, розповідає. Зиму 20142015 років перебував на позиціях у Пісках. Мешкали по підвалах або кинутих місцевими хатах. Часто з побратимами блукали розбомбленими будинками в пошуках корисного то плоскогубці були потрібні, то баняк. У якомусь із таких помешкань я надибав цілу бібліотеку, розбиту вибуховою хвилею. Там було чимало видань українською, багато класики. Ця знахідка поламала мій стереотип про тотально зросійщений Донбас. Серед тих книжок я побачив “Білого мустанга” й забрав.
Сат-Ок псевдонім Станіслава Суплатовича (19202003). Народився в Канаді. Його батько індіанець із племені шавні, мати полька, яка відбувала заслання в Сибіру. 17-річним разом із матір’ю перебрався в Польщу. Під час Другої світової війни потрапив до Аушвіцу, але зумів утекти. Потім записався до Армії Крайової й отримав позивний “Козак”. Після війни працював матросом і писав романи для дітей про своє індіанське дитинство. До збірника “Білий Мустанг” увійшли дві повісті та 11 легенд. 1980 року вона вийшла друком у київському видавництві “Веселка” в перекладі Юрія Стадниченка (19292009).
Це моя улюблена книжка, говорить Вовкогон. Уперше мені її прочитала мама, коли я вчився в першому класі. Так я дізнався про непросту долю індіанських племен, поневолених чужинцями. Відчувалося багато паралелей з українською історією: нашу мову, культуру також принижували, пам’ять стирали так, що ми забували імена наших предків. Нас намагалися асимілювати й винищити.
Після повномасштабного вторгнення Юрій знову долучився до війська. Дістав поранення. Після тривалого лікування очікує скерування на військово-лікарську комісію, яка дасть висновок щодо військової придатності.
Книжка Сат-Ока єдиний трофей із війни. Бо більше мені нічого й не треба було.