Польща – Україна: гігантський слалом у історичному контексті

Неоднозначно витлумачена польською стороною заява міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби спричинила бурю у польському політикумі та зафіксувала черговий етап погіршення польсько-українських відносин. Швидкість їхнього погіршення протягом останніх 15 місяців нагадує гігантський слалом, от тільки внизу нікого не чекатимуть оплески.

Солодкі спогади

Хоча правляча на момент початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну партія “Право і справедливість” доволі скептично ставилася до команди Зеленського, після 24 лютого 2022 року підходи змінилися на добрих 170 градусів. Польща не лише відкрила свої кордони для українських тимчасово переміщених осіб, але і надала, за словами Анджея Дуди, військову допомогу на суму 3 мільярди доларів. Питання тут, до речі, не у сумі, а у своєчасності наданої допомоги – танків, самохідних гаубиць, гелікоптерів і навіть бойових літаків. Прем’єр Матеуш Моравецький поставив рекорд у своїй управлінській категорії з інтенсивності відвідування України, хоча до нього нога польського прем’єра не ступала у Києві з 2016 року. В українській столиці невдовзі після витискання російських окупантів з Київщини побував і Ярослав Качинський – лідер “Права і справедливості”, ляльковод польської політики у період 2016-2024 років.

Між президентами Польщі та України спостерігалася політична “хімія”, вони постійно перебували у контакті, а Анджей Дуда навіть виступав адвокатом євроінтеграційних прагнень України. Для багатьох польських політиків візит до України став елементом обов’язкової програми, проте ситуація змінилася після першого офіційного візиту Володимира Зеленського за кордон. Він відбувся у квітні 2023 року, після того, як Зеленський кілька разів побував у Польщі проїздом на шляху за океан чи на британські береги.

Зерно спотикання

Офіційний візит українського президента дав старт зерновій кризі у польсько-українських взаєминах. Саме всередині весни 2023 року “несподівано” з’ясувалося, що польський ринок потерпає від засилля українського зерна, а місцеві фермери мають проблеми зі збутом власного урожаю. До речі, складно уявити, що українське зерно їхало до Польщі без домовленостей із місцевими продавцями, тут бізнес напевне був транскордонним. Оскільки електорат глибинки, зокрема, фермери, має неабиякий вплив на результати волевиявлення – уряд Матеуша Моравецького доволі оперативно запровадив ембарго на ввезення українського зерна до Польщі.

Це рішення (яке уряд Туска продовжив) не поширюється на транзит українського збіжжя, чим у власних політичних цілях скористалися путінферштеєри з партії “Конфедерація”. Їхні акції з висипання на землю українського зерна мають слід операцій з рефлексивного управління, більше притаманних російським спецслужбам. Результатом польського електорального циклу (парламентські – місцеві – вибори до Європарламенту) стали не лише перемога “Громадянської коаліції”, але і помітне зміцнення позицій “Конфедерації” та погіршення польсько-українських взаємин.

Абсолютно необов’язковий персоналізований випад Володимира Зеленського на адресу Анджея Дуди з трибуни Генеральної Асамблеї ООН у вересні минулого року на тривалий час зіпсував відносини двох президентів. Як тут не згадати “казус Коморовського”, коли у 2015 році, після виступу президента Польщі з трибуни Верховної Ради, українські парламентарії ухвалили закон, яким, серед іншого, визнали статус вояків УПА як борців за незалежність України. Це поєднання у Польщі було сприйняте як публічна образа і, до речі, сприяло приходу до влади Анджея Дуди та “Права і справедливості”. Зауважу, що подібні казуси, необов’язкові помилки стаються регулярно у відносинах між нашими країнами.

Гаряче літо прохолодних взаємин

Проте повернімося до більш актуальних реалій. Літо 2024 року можна назвати показовим для польсько-українських відносин. Наприклад, у червні буквально протягом одного тижня сталося кілька подій: узгодження тексту безпекової угоди між Польщею та Україною, візит до Києва маршалка Сейму Шимона Головні і… звільнення посла України у Польщі Василя Зварича. Його перевели до Праги, у Чехії протягом двох років не було нашого посла. Виникає відчуття, що польсько-українським відносинам пороблено.

Наприклад, 8 липня у Варшаві Володимир Зеленський та польський прем’єр Дональд Туск підписали безпекову угоду – одну з трьох десятків “Київського компакту”. Вона передбачає, зокрема, розвиток військово-технічної співпраці двох держав, у чому є очевидний інтерес – і економічний, і політичний. Заклик Володимира Зеленського збивати російські ракети та дрони над західноукраїнськими областями зустрів швидку відмову польського міністра оборони Владислава Косиняка-Камиша. Ідея створення у Польщі “Українського легіону” з числа громадян України, які проживають у ЄС, продовжує перебувати на рівні декларації. Це і не дивно, враховуючи проблеми, які виникли у громадян України чоловічої статі призовного віку протягом останніх місяців через позицію вітчизняної влади.

Проте буде перебільшенням вважати, що у Польщі все геть гладенько у ставленні до України. Тамтешній істеблішмент виявився розділеним, зокрема, у питанні участі у відновленні України після завершення російсько-української війни. Є бізнес, який хоче отримати певні гарантії власної участі в цьому процесі, є і представники політикуму та експертної спільноти, які доводять, що сподіватися на офіційний Київ не варто. До речі, противники нормалізації польсько-українських відносин вправно грають на ревнощах польських політиків, які вважають, що Київ завжди домовляється з Берліном за спиною Варшави. Разом із тим, питання до результатів роботи уповноваженого польського уряду з питань відновлення України, яким у січні цього року став Павєл Коваль – політик не лише досвідчений, але і зі значним масивом знань про нашу державу. За півроку діяльності складно знайти підтвердження ефективності його діяльності.

24 серпня Анджей Дуда прибув до Києва для святкування Дня Незалежності України, для нього це вже традиція. За три тижні до того польський президент порівняв Варшавське повстання, вісімдесяту річницю початку якого відзначили 1 серпня, з обороною Маріуполя. Порівняння несподіване, змістовно сильне та спроможне показати особливий характер польсько-українських відносин. Дуже прикро, що воно загубилося в українському інформаційному просторі.

Проте Дуда приїздив до Києва не лише святкувати. Він побував в Україні у супроводі посла Польщі в Україні Ярослава Гузи, конфлікт якого з польським МЗС поступово став публічним. Настільки публічним, що польське зовнішньополітичне відомство фактично “вимкнуло” власного представника в Україні, яка залишається стратегічним партнером України. У підсумку протистояння по лінії МЗС – президент Дуда тимчасовим повіреним Польщі в Україні став з 1 вересня Пйотр Лукасевич – політолог та дипломат, який працював свого часу в Афганістані.

Труднощі перекладу, крайнощі сприйняття

Здавалося, що участь міністрів закордонних справ Польщі та України Радослава Сікорського та Дмитра Кулеби у кампусі “Польща Майбутнього” лише сприятиме розвитку двосторонніх відносин. Проте виступ українського дипломата викликав серйозний негативний резонанс. І питання не лише у тому, що Кулеба назвав “українськими” (так почулося багатьом слухачам) території Польщі, а у тому, що на питання про перспективи відновлення процесу ексгумації жертв Волинської трагедії згадав про операцію “Вісла”, нащадки жертв якої живуть неподалік Ольштина, де проходив згаданий захід.

Насправді полякам та українцям складно говорити про Волинську трагедію особливо зараз, в умовах продовження російсько-української війни. Вона не лише несе жертви та завдає величезних збитків Україні, але і являє собою загрозу для Польщі, яку у Кремлі вважають одночасно маріонеткою США та союзницею України. Для наших польських партнерів та сусідів події вісімдесятирічної давнини на Волині є масовими вбивствами громадян Другої Речі Посполитої з ознаками етнічної чистки. Тому вони забувають і про непросту історію регіону, і про зацікавленість Москви у розпалюванні ворожнечі між поляками та українцями, і про тодішню нацистську окупацію Волині. Ставлення до Волинської трагедії давно сформовано та зафіксовано навіть на державному рівні. В Україні ж досі невідома ані кількість жертв Голодомору, ані точні дані про загиблих під час Другої світової, і відтак польські аргументи зависають у повітрі.

Відновлення процесу ексгумації жертв Волинської трагедії могло б бути каталізатором позитивних зрушень у польсько-українських взаєминах, хоча треба розуміти, що це вкрай непроста та витратна процедура. Вона могла б дозволити встановити приблизну кількість жертв трагедії, нагадати, що не лише українці вбивали поляків, але і навпаки. Можливо, було б доцільним встановити під патронатом двох президентів звання “Праведника Волині”, адже випадки порятунку сусідами були непоодинокими. Для цього потрібна політична воля.

Проте Польща наближається до президентських виборів, під час яких “Громадянська коаліція” має можливість зосередити всю повноту влади. Це і підштовхнуло Дональда Туска вискочити на ідеологічну територію “ПіС” з публічним категоричним несприйняття позиції Дмитра Кулеби та заявою про те, що Україна не стане членом ЄС, доки не вирішить питання Волинської трагедії. Цікаво, що півтора місяці тому з аналогічною заявою виступив Владислав Косиняк-Камиш, представник партії PSL, яка входить до коаліції з “Громадянською коаліцією”. Тема Волині стає вагомою для президентської кампанії у Польщі, а Україна ризикує перетворитися на дівчинку для відточування риторичних прийомів.

Польсько-українські відносини знову переживають непрості часи. Тому всі зацікавлені у їхньому розвитку по обидва боки польсько-українського кордону мають не лише реагувати на помилки та проколи Варшави та Києва, але і напрацьовувати конструктив. Прикладів ефективної польсько-української співпраці чимало, набагато більше, ніж випадків, коли польська ППО з геополітичних резонів не збиває російську ракету чи БПЛА у власному повітряному просторі. І наближення головування Польщі у ЄС, яке почнеться 1 січня 2025 року, вимагає від України та Польщі взаємодії заради майбутнього.