Інклюзивна траса, рекорд України й збір для ЗСУ – як пройшов наймасовіший благодійний марафон у Черкасах

15 вересня у центрі Черкас пройшов наймасштабніший благодійний марафон у рамках Ліги забігів “RUN 4 VICTORY”. Під час заходу збирали кошти на підтримку ЗСУ.

Це вже третій благодійний забіг у 2024 році. Його проводять компанія МХП та Благодійний фонд “МХП-Громаді” у партнерстві зі спортивною спільнотою “Характер”. Мета цих заходів – зібрати кошти на підтримку українських захисників та популяризувати здоровий спосіб життя.

Участь у події взяли понад 1000 людей із різних регіонів України. Кожен міг обрати для себе дистанцію у 21, 10, 5 або 2 км. Для реєстрації потрібно було внести донат. Зібрані кошти направили на допомогу черкаській 118-й бригаді територіальної оборони.

Усього під час марафону вдалося зібрати 659 тис. грн. Вперше була доступна інклюзивна траса з дистанцією у 2 км для учасників з порушеннями опорно-рухового апарату. А також на марафоні рятувальник із Полтави встановив рекорд України, подолавши напівмарафон у повному пожежному спорядженні.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала на заході. Поспілкувалася з учасниками, організаторами події, ветеранами.

СПОРТ ОБʼЄДНУЄ

На Соборній площі у центрі Черкас завершують останні приготування до марафону. У ряд розставили білі намети, облаштували трасу для забігів вздовж дороги. Поруч встановили кіоски з їжею – бургерами, шаурмою, пловом.

О 7:30 починають збиратися учасники забігу, йдуть купувати каву. Один чоловік одразу починає розминатися. Це – рятувальник із Полтави Андрій Гречаний. Він бігтиме 21 км у повному спорядженні.

– Сьогодні біжу за свого колегу Миколу Нечипоренка, із яким працювали, товаришували. Брали участь у змаганнях разом, – розповідає Гречаний. – Цей півмарафон – у памʼять про нього. Регулярно тренувався перед забігом, коригував заняття, щоб отримати результат. Буду бігти у спорядженні, в якому рятувальники працюють щодня.

Рятувальник Микола Нечипоренко з Дніпропетровської Держслужби з надзвичайних ситуацій загинув 22 червня 2024 року під час ліквідації наслідків обстрілу в Нікопольській громаді. Росіяни завдали по місцю прильоту повторний удар.

– Ми робимо великий обсяг роботи у складних умовах із ризиком для здоровʼя й життя. Люди вже інакше оцінюють нашу працю, тому сьогодні на мені додатковий тиск відповідальності, – каже Андрій Гречаний. Продовжує готуватися – розігріває суглоби, намагається зосередитися.

За кілька хвилин організатори оголошують про відкриття стартового містечка. У Черкасах участь у забігу брала рекордна кількість учасників – близько 1000 аматорів та професійних спортсменів.

– Тяжкий час, триває війна – тому сьогодні важливо вміти гуртуватися навколо чудових ідей, – наголошує голова Черкаської ОВА Ігор Табурець. – Особливо, коли ці ідеї повʼязані з підтримкою Збройних сил, ветеранів і спонукають до здорового стилю життя. Спорт обʼєднує і, водночас, дає стимул для розвитку. Такі заходи допомагають обʼєднувати людей, а також долати внутрішні барʼєри. Це не про 21 кілометр, а про рекорди, повʼязані з перевіркою самого себе – на що ти здатен.

На сцену виходить дівчинка у білій сукні з синьо-жовтим намистом на шиї, починає виконувати державний гімн. У натовпі западає тиша.

– Не тільки в полях, не тільки в тваринницьких комплексах, не тільки в спортзалах – ми маємо бути скрізь. Маємо показувати, що ми українці, ми єдині, – розповідає керівник Центрального Хабу МХП Олександр Воскобойнік. – Перекрити місто на якісь дві години, зібратися людям зі всієї України, задонатити на одну з черкаських бригад – це на часі.

До забігу почали готуватися ще два місяці тому, каже Воскобойнік, тому очікували багато учасників. Також цього разу вже мали більший досвід і змогли врахувати попередні виклики. У Черкасах підготували також інклюзивну трасу для людей з порушенням опорно-рухового апарату. До дистанції у 2 км долучаться також ветерани.

– Ми хочемо більше залучати військових. Шукаємо спільно з ними заняття, які б могли обʼєднувати – не тільки розмови про війну, а щось, на що вони можуть переключитися, – говорить керівник Центрального Хабу МХП. – Тому якщо військові принаймні пройдуть, а не пробіжать 2 кілометри, але разом – це вже перший вогник. Ветерани відреагували на таку ініціативу позитивно. Бо зараз і військовим, і їхнім рідним потрібне спілкування. Тим, хто втратив кінцівки або має інше поранення треба дати зрозуміти, що вони повноцінні члени суспільства й потрібні людям такими, якими вони є.

ІНІЦІАТИВА НАБИРАЄ ОБЕРТІВ

Музику вмикають гучніше. На площі починається розминка – учасники присідають, підтанцьовують у ритм мелодії. На марафон приїхали люди з різних куточків України. Змагатимуться на дистанціях 21, 10, 5 і 2 км.

– Це вже третій забіг, який ми проводимо цьогоріч, – і не останній, – наголошує Олександр Пахолюк, директор БФ “МХП-Громаді”. Він одягнений у неоново-жовту спортивну форму. Традиційно бігтиме дистанцію 5 км. – Ці забіги покликані для того, щоб обʼєднати людей навколо однієї гарної благодійної мети – допомога хлопцям, які нас захищають і роблять можливими ці всі івенти. Я займаюся спортом, але особливо не готувався, тому обрав таку дистанцію. У Черкасах зібралося найбільше людей. Я думаю, це тому, що ми популяризуємо цю подію. Це вже третій забіг, вересень – і не жарко. Але ми проведемо ще два забіги – у Ладижині та Києві. Тому сподіваюся, що ще більше людей долучаться до наших спільних ініціатив.

Першими стартують учасники півмарафону. На початку дистанції помічаємо спортсменів, що вже бігтимуть не вперше. За кілька попередніх марафонів більшість уже встигли познайомитися, тому підтримують одне одного.

– Ці забіги показують, наскільки місцева влада й бізнес можуть бути ефективні, співпрацюючи разом, – розповідає перед півмарафоном заступник голови правління компанії МХП з агробізнесу Сергій Доброгорський. Готується подолати 21 км уже втретє. – Приємно, що зібралася велика кількість людей – більше 1000. Це значно більше, ніж у попередніх забігах і свідчить про те, що ініціатива набирає обертів і стає популярною.

Перед стартом одягає спорядження Андрій Гречаний. Під форму одягнув футболку з портретом загиблого друга. Бігтиме 21 км зі своїми колегами-рятувальниками, які приїхали у таких самих футболках. Андрій підперезує куртку сумкою, одягає каску. Друзі допомагають закинути на плечі важкий кисневий балон.

– Начальник мого управління бігтиме зі мною 21 кілометр, – додає Андрій Гречаний.

– Пʼять! Чотири! Три! Два! Один! – викрикують синхронно з ведучим вболівальники, й спортсмени зриваються з лінії старту.

ІНКЛЮЗИВНА ТРАСА

До забігів готуються учасники, що бігтимуть 5 і 10 км. За залізною огорожею нервово вдивляється в дистанцію жінка у синій футболці. Це Аліна – дружина загиблого Миколи Нечипоренка. Черкаси для Аліни й Миколи – знакове місто. Саме тут вони познайомилися у місцевому ресторані. Чоловік був її першим коханням і зачепив своєю ввічливістю й добротою. Приїхала на забіг, щоб підтримати колег Миколи.

– Це класна ідея, я була здивована. Ще й зробили такі круті футболки в підтримку мого чоловіка. Я думаю, що Коля все бачить, – говорить Аліна. – Чоловік також був спортсменом, з Андрієм Гречаним вони були знайомі давно. Їздили на змагання по всій Україні. Чоловік загинув у червні під час гасіння пожежі. Був повторний приліт. Це був найстрашніший ранок мого життя. Я також працюю у ДСНС диспетчеркою. Мені зателефонували колеги – і я одразу помчала туди.

Микола кілька тижнів пробув у реанімації. Лікарі намагалися врятувати його, однак травми виявилися несумісні з життям.

– Він приходив до тями в лікарні. Але у нього була розірвана щелепа, руки не було. Я йому кажу: “Колічка, ти мене чуєш?” Він реагував очима, – розказує Аліна. – Я б усе для нього зробила. Зараз допомагає триматися тільки робота й колектив. Вражена сьогодні тим, наскільки у нас сильні люди. Навіть ветерани братимуть участь – на протезах долатимуть дистанцію. Пошкодувала, що сама не біжу.

До старту готуються ветерани й учасники з порушенням опорно-рухового апарату. Містяни підтримують їх гучними оплесками. Вони долатимуть 2 км на інклюзивній трасі – більшість учасників на одному або двох протезах.

– Я в залі кілометр проходжу, тому думаю, що два також вдасться, – розповідає черкащанин Сергій Прядка. Чоловік активно займається спортом і обʼєднує місцевих ветеранів. Також він брав участь у “Іграх Нескорених”, де здобув золото. Заснував у Черкасах першу школу вітрильного спорту. – Люди мають памʼятати, що війна продовжується. Потрібно підтримувати військових і ветеранів, які вже повернулися з фронту. Спершу не думав брати участь у марафоні, але побратими підтримали й ми всі разом будемо долати цю дистанцію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “У нас думають, що людина з інвалідністю має сидіти вдома” – як спорт допомагає ветеранам повернутися до життя

Ветерани стартують під гучні овації. Йдуть повільно, але з високо піднятими головами. Дехто спирається на тростину або милиці.

РЕІНТЕГРАЦІЯ ВІЙСЬКОВИХ

Перші спортсмени рвучко перетинають лінію фінішу. Підходять до організаторів отримувати медалі.

– Чудово все пройшло. Усі один одного підтримували, мотивували, – розповідає психолог “МХП-Урожай” 47-річна Оксана Лященко. – Коли тобі кажуть: “Ти молодець! Ти зможеш!”, – це надихає. Я вперше брала участь, бо не могла їздити в інші міста. Це взагалі мій перший у житті забіг, тому я під враженням.

Оксана планує взяти участь і в наступних марафонах “RUN 4 VICTORY” у Ладижині й Києві.

– У нас в МХП підтримують заняття спортом. В окремих наших офісах навіть є спортзали, – ділиться Лященко. – Тому особливо не готувалася, бо вже маю певну фізичну підготовку. Хотілося допомогти військовим, віддячити їм, тому взяла участь. На початку було важко увійти в ритм, але вже далі було легше, і під кінець з колегами зробили ривок!

Фінішери після забігу вишикувалися в чергу за бургерами й шаурмою. Пряний запах смаженої курки й плову приваблює гостей заходу. Неподалік організатори облаштували зону для дітей, а також проводили благодійну лотерею. За донат можна було виграти велосипед, дитячі іграшки, солодощі тощо.

– Це випробування, насамперед, для себе, – розказує учасник марафону, ветеран і працівник БФ “МХП-Громаді” 36-річний Андрій Якимчук. – Такі заходи – це крок до реінтеграції військових, до стабілізації їхнього життя. МХП сприяє розвитку адаптивного спорту для ветеранів. Я здивований від результату, бо вперше біг таку дистанцію – 5 кілометрів. Мене дружина надихнула.

Чоловік пішов на фронт добровольцем у 2022 році. Демобілізувався цьогоріч у травні за станом здоровʼя. Ветеран розповідає, що дружина допомогла йому повернутися до цивільного життя й завжди підтримує. Тому в Черкасах вони разом долали 5-кілометрову дистанцію.

РЕКОРД УКРАЇНИ

До старту готуються наймолодші учасники марафону. Долатимуть дистанції – 200, 400 та 800 м. Наймолодшому учаснику виповнилося 2 місяці. Лука подолав дистанцію 200 метрів на руках у батька Олександра Пахолюка.

– Усю дистанцію спав, – каже усміхаючись батько Луки.

До фінішу наближаються стомлені ветерани. Беруть воду і тиснуть одне одному руки.

– Я на таку відстань ніколи ще без перерива не ходив, – зізнається Едуард Рославець, 54 роки. Подолав дистанцію на протезі.

Едуард із побратимами дійшов до фінішу майже за 1 год. Вирішив взяти участь, щоб перебороти себе й підтримати військових. Чоловік пішов на війну за контрактом ще у 2015 році.

– Поранення отримав у Білогорівці, натрапив на вибухову міну, – розповідає Едуард Рославець. – Коли почав відповзати, зрозумів, що не можу спертися на ногу. Була сильна кровотеча. Повернувся назад і побачив – що стопа завернута вгору. У мене була травматична ампутація – кістки висіли перебиті на шкірі. Потім наклали турнікет, а прокинувся у лікарні Мечникова в Дніпрі. Там сказали, що немає шансів врятувати кінцівку. Відреагував важко, бо не знав, як це – жити без ноги. Підтримували побратими. Потім поставили протез, який дозволяє робити більшість із тих справ, що до ампутації. Але тим, хто втратив обидві кінцівки, – набагато важче.

Шість років служив безперервно, потім мав перерву в 5 місяців. Воював у районі Донецького аеропорту, Кримського, Авдіївки, Новотроїцького. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Рославець зі своєю бригадою перебував на позиціях під Марʼїнкою на Донеччині.

– Інклюзивна траса – це класна ідея. Тут хороша атмосфера, можна побути з хлопцями, які воювали, поспілкуватися й відволіктися, – каже ветеран. Побратими кличуть його обідати.

Через три години після старту фінішну пряму подолав рятувальник Андрій Гречаний. До нього одразу збігаються колеги, діти просять сфотографуватися. Аліна Нечипоренко підбігає до Андрія і обіймає, ледь стримуючи сльози.

Представники Національного реєстру рекордів України починають фіксацію досягнення. Для цього зважують спорядження рятувальника. У цей час на сцені починається лотерея, яку проводять між учасниками забігу.

У Черкасах збирали кошти для підтримки місцевої 118-ї бригади ТрО. Усього вдалося зібрати 659 тис. гривень. Компанія МХП, окрім виручених коштів, передала бійцям додатково техніку за попереднім запитом бригади.

– Зафіксовано рекорд України в номінації “Найбільша вага спорядження пожежного-рятувальника, який подолав дистанцію півмарафону”. Вага спорядження становила 22,5 кілограми, – оголошує результати експерт Національного реєстру зі сцени й нагороджує Андрія Гречаного відзнакою. Організатори за сміливість і витривалість подарували рятувальнику новий телефон.

На сцену запрошують Аліну, дружину загиблого рятувальника. Жінка не стримує сліз, коли перед нею стають на коліна. У натовпі чути схлипування, звучать оплески в памʼять рятувальника Миколи Нечипоренка.

Офіційна частина завершується, однак на Соборній площі захід у розпалі. Містяни й гості Черкас купують прохолодні напої, збираються з колегами й друзями, щоб відзначити свої досягнення.