Обмеження від Національного банку України на перекази грошей між банківськими картками, що почали діяти з 1 жовтня, актуалізували тему завершення банківської реформи.
Її підсумки постійно в полі зору експертів та громадськості. Від початку реформи банківської сфери минуло вже десять років. Однак, чи стала вона справедливим покаранням винних?
Та чи справді з НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) знято тіньові гарантії недоторканності? А закиди про їх наявність лунають близько двох десятків років.
Отже, відіграли ювілейні сурми, стихли реформаторські оплески, а низка питань без відповідей залишилася. Наприклад, чому під час заходів з реформування системи державі та громадянам було завдано мільярдних збитків, величезну частину яких так ніхто не компенсував?
Це питання тягне за собою багато інших, одне з них якими мають бути механізми відновлення справедливості? Починаючи з того, коли і ким буде поставлена крапка передусім, притягнення до відповідальності винних у тому, що під гаслом реформи тисячі українських громадян було фактично обкрадено.
А також суспільство має почути відповідь, чому відповідати за гріхи банкірів-злодіїв мають пересічні громадяни України надвисокими відсотковими ставками кредитів. І в якій цивілізованій країні, до котрих ми хочемо приліпитись (чи вже не хочемо?) є такі вбивчі відсотки? Коли й тут буде наведено лад?
Священні банківські корови
Ще у розпал реформи Національний банк України і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб стали фактично “священними коровами”, недоторканними установами.
Ні, формального імунітету ці інституції не мали, але на практиці користувалися значним рівнем захисту та впливу. Звісно, це ускладнювало або й унеможливлювало розслідування їхньої діяльності. Свою роль тут відіграла і їхня ключова позиція у фінансовій системі країни, і політичні зв’язки топ-менеджменту тощо.
Декілька раз обіцяли задавненим кримінальним провадженням, в яких фігурують НБУ та ФГВФО, поступово давати хід. Однак наразі компетентні органи на запити журналістів про стан слідства з відповідями затягують.
Доводиться підіймати власні архіви та звертатись до відкритих джерел, щоби зрозуміти на якому етапі сьогодні перебувають ці нескінченно тривалі розслідування.
Отже під час активізації кримінальних проваджень з НБУ та ФГВФО негласно та частково все ж була знята недоторканність.
Відкриття кримінальних справ після так званого “банкопаду” 2014 -2017 років стали можливими завдяки суспільному тиску на владу та міжнародній підтримці реформ, які вимагали прозорості та боротьби з корупцією.
Нагадаємо, так званий “банкопад” 2014 року став проблемою для тисяч українських сімей. Клієнти стояли в чергах до банкоматів, намагаючись зняти хоча б частину своєї зарплати та штурмували офіси фінансових установ, щоб зрозуміти, чи є шанс зняти гроші з депозитів.
Водночас масова ліквідація банків, що так і не повернулися до нормальної роботи, створила вікно можливостей для козирних позичальників реалізовувати схеми, щоб не повертати борги.
У певних схемах, як час від часу повідомляли журналісти-розслідувачі, були задіяні особи з відомими в Україні прізвищами.
Якщо узагальнити основний зміст відкритих справ, можна зробитит висновок, що увага слідства та громадськості була прикута до чотирьох кейсів.
Перший – зловживання владою та службовим становищем.
Другий – розкрадання коштів. Деякі справи стосуються розкрадання коштів з банків, які перебували на санації або в процесі ліквідації. У таких випадках розслідування велось не лише щодо банківських установ, а й дій НБУ та ФГВФО.
Третій – корупційні схеми. Розслідувалися випадки можливого хабарництва та корупційних схем, у яких могли брати участь представники НБУ та ФГВФО. Ці схеми включали зловживання під час надання кредитів, відшкодування збитків або ліквідації банків.
Четвертий – виведення активів. Незаконне виведення активів із банків, які пізніше були оголошені неплатоспроможними. ФГВФО в таких випадках мав обов’язок відшкодовувати вклади, що викликало питання щодо ефективності його роботи.
На голову не налазить
Сьогодні триває декілька розслідувань, що стосуються як зловживань з боку окремих осіб у НБУ, так і діяльності ФГВФО. Правоохоронні органи досі продовжують вивчати ці випадки.
Природньо, що такі справи мають великий суспільний резонанс.
Одним із найбільш відомих прикладів зловживання владою та службовим становищем, пов’язаних з Національним банком України, є справа щодо ексзаступниці голови НБУ Катерини Рожкової.
Під час так званого “банкопаду” 2014 -2017 років вона опікувалася питаннями нагляду за банками, стабілізацією фінансового сектору та підвищенням довіри до банківської системи.
У 2017 році проти Катерини Рожкової було порушено кілька кримінальних проваджень. Її підозрювали у сприянні певним банківським установам, зокрема “ПриватБанку” під час здійснення рефінансування та виведення активів.
Обвинувачення стверджувало, що дії Рожкової могли мати корупційний характер і призвести до значних збитків державі.
Цікаво, що Катерина Рожкова залишила посаду лише у 2022 році, а справа її так і не отримала очікуваного завершення.
Інша кримінальна історія стосується колишнього власника “VAB Банку” Олега Бахматюка та посадовців НБУ.
Тут, як і у справі Рожкової, мова йшла про можливе зловживання владою та службовим становищем в НБУ, що спричинило значні втрати для держави та банківської системи.
У 2014 році НБУ надав “VAB Банку” рефінансування на суму 1,2 мільярда гривень. Власник банку Олег Бахматюк та колишній заступник голови НБУ Олександр Писарук були звинувачені у корупційній схемі, де виділені на стабілізацію банку кошти були використані для особистого збагачення та виведені через підставні компанії.
Розслідування у справі “VAB Банку” почалося у 2014 році, обвинувачення було висунуте у 2019 році. Бахматюку та кільком посадовим особам НБУ, включаючи колишнього заступника голови НБУ Олександра Писарука, були пред’явлені обвинувачення в нанесенні збитків державі на суму близько 1,2 мільярда гривень.
Однак розслідування триває досі, а Бахматюк перебуває у розшуку.
Подібні справи щодо наявності корупційних схем, пов’язаних із посадовими особами НБУ та ФГВФО стосуються і банків “Михайлівський” та “Дельта Банку”.
Голова правління банку “Михайлівський” Ігор Дорошенко був обвинувачений у розкраданні коштів банку на суму понад 870 мільйонів гривень. Кошти були виведені з банку через підконтрольні структури. Після банкрутства банку Фонд гарантування вкладів змушений був виплатити компенсації вкладникам за рахунок державного бюджету.
Ігоря Дорошенка заарештували в 2016 році. Розслідування велося кілька років, судовий розгляд триває.
“Дельта Банк”, один з найбільших банків України, був визнаний неплатоспроможним у 2015 році. Під час його ліквідації виявилось, що значні кошти були виведені з банку через підставні компанії, що належали власнику банку Миколі Лагуну. Внаслідок цього ФГВФО був змушений виплатити мільярди гривень компенсацій вкладникам.
У 2019 році Лагуну висунули обвинувачення в розкраданні коштів банку. Розслідування велося декілька років. Провадження по справі триває і досі.
А кілька днів тому інформаційна агенція РБК Україна повідомила, що колишній власник “Дельта Банку” Микола Лагун продовжує володіти частиною активів в Україні. Керують активами двоє його помічників.
Тож чи можна говорити про якусь “крапку” у реформі, спираючись на ці справи? Безумовно, ні.
Українські суди не люблять “банківських справ”. Адже в точці перетину всемогутнього адмінресурсу та великих грошей, буває, важко неупереджено й детально розглянути справу.
Наразі в сусупільства іншого виходу немає, окрім як пильно стежити за цією кричущої проблеми та піднімати хвилі праведного гніву.