Ми постійно вимагаємо від Заходу нових і супер дорогих установок ППО, а натомість мали б уже запустити власний конвеєр з виробництва відносно дешевих дронів-перехоплювачів. Готові рішення є, однак вони чомусь не реалізовуються.
Водночас нас переконують, що необхідне виробництво ведеться. Це з одного боку. З іншого – приватні виробники заявляють про те, що на рівні держави блокується або затягується розгортання виробництва українських шахедів.
Яка якість, такі й рішення
Заради справедливості зазначимо, що фактор статистично роздутої кількості виробників дронів також є. І це, можливо, не дуже шкодить, але жодним чином не допомагає реальному захисту держави.
“Шахеди над Києвом серед білого дня – це реальна “висока” оцінка якості рішень, які у нас ухвалюють у сфері дронів і захисту від дронів. До початку великої війни в Україні було не більше 400 осіб, які розробляли дрони (від маленьких до великих), розбиралися в електроніці дронів, у програмуванні дронів, які виготовляли дрони. Уся безпілотна галузь України на початок великої війни – це приблизно 400 професіоналів і близько 10-15 компаній, – розмірковує волонтер Юрій Касьянов на своїй сторінці у соцмережі Facebook. – Тепер у нас є понад 400 компаній, які заявляють про себе як про розробників і виробників дронів. Уявляєте? Десятки тисяч людей розробляють і виробляють дрони. Сотні різних типів дронів закуповуються за бюджетні кошти і гроші волонтерських фондів. Одних тільки “аналогів шахедів” у нас “винайдено” нашими “геніальними винахідниками” вже десятки два, не менше… Хіба це не здорово? Зовсім ні. У країні, в якій за тридцять років незалежності було проведено успішну деіндустріалізацію, заводи перетворено на склади й торговельні центри, професійну технічну та інженерну освіту знищено, де вдень із вогнем не знайдеш хорошого сантехніка або електрика, неможливо підготувати десятки тисяч професіоналів, створити сотні конструкторських бюро й розробити сотні типів безпілотних апаратів усього за 2-3 роки в умовах війни.
На болотах величезний завод виробляє сотні “шахедів” на день, над постійним удосконаленням яких працюють сотні, а то й тисячі професійних конструкторів, інженерів, двигуністів, електронщиків, програмістів, спеціалістів з навігації та зв’язку, систем управління та наведення на ціль. У нас же сотні компаній зі штатом у кілька десятків людей, з яких тільки два-три – реальні інженери, розробляють і виробляють десятки різних типів “українських шахедів”. Ймовірно, українські інженери в десятки разів розумніші за російських інженерів і можуть працювати 24 години на добу сім днів на тиждень, щоб зробити хоча б частину тієї роботи, яку виконують тисячі російських конструкторів та інженерів.
Ймовірно, українські інженери в десятки разів розумніші за російських і можуть працювати 24 години на добу сім днів на тиждень, щоб зробити хоча б частину тієї роботи, яку виконують тисячі російських конструкторів та інженерів, – скрушно зазаначає Юрій Касьнов. – Тому російські шахеди літають над Україною, як у себе вдома (краще б у себе вдома літали), бо вони давно вже технічно значно досконаліші, вони практично не користуються супутниковою навігацією, їх неможливо заглушити (привіт усім нашим шанувальникам всемогутнього РЕБа), вони постійно випробовують нові тактики застосування та алгоритми наведення. Тому й українські шахеди давно не літають над Москвою, і атакують переважно слабко прикриті РЕБом і ППО об’єкти.
І можна вкотре спробувати покарати, поставити в стійло Касьянова, який наважується (з 2014 року) говорити і писати правду (яка нікому нагорі не подобається за будь-якого режиму), але ситуація не зміниться на краще. Щоб виграти війну, а зараз, напевно, вже хоча б не програти її, нам треба більше професіоналізму і менше популізму.
І коли українські дрони почнуть щодня літати над Москвою, а російські дрони перестануть літати над Україною – тоді можна буде сказати, що війну в повітрі виграно”.
Щодо систем РЕБ, то незважаючи на те, що, як нас переконують речники влади, Україна поступово нарощує їх виробництво, об’єми значно поступаються тим, які є в РФ. Це підтверджують і закордонні експерти.
“Проблема в тому, що росіяни здатні розгорнути системи РЕБ на більшій частині фронту, аж до рівня взводу в деяких випадках, коли мова йде про такі системи, як “Полюс-21”, констатує старший науковий співробітник Королівського інституту об’єднаних збройних сил Джек Уотлінг.
Москва спить це перекос
Політик та громадський діяч Ігор Луценко дещо розширює рамки дискусії, зазначаючи, що в нас усе-таки є чим збивати навалу шахедів.
“Ми можемо збивати шахеди дронами в рази від них дешевшими. Чому ми це не робимо? , – запитує Ігор Луценко на своїй сторінці у Facebook. – Чи готова наша відповідь на щоденні атаки Російської Федерації шахедами на наші міста? Така досить проста, але працююча відповідь симетричного характеру є. Тільки вона лежить вже пів року – нікому не потрібна. Відтестована і пропрацьована. Йдеться не про дорогезні дрони відомих українських виробників. А про набагато дешевші рішення, котрі, утім, ліквідують значною мірою той перекос, котрий зараз є. А саме перекос, коли Москва спокійно спить, а ми щоночі і щодня чуємо політ ”мопедів” над головами”.
Схоже, що в Україні відповідне до виклику завдання – зробити ситуацію симетричною – не ставилось. І в сьогоднішній боротьбі з шахедами все впирається у відсутність швидкісних і маневрених дронів-перехоплювачів. Котрі варто було замовити до розробки два роки тому, або хоча б рік тому.
“Це все кроки, котрі лежать на поверхні. Котрі не потребують надзвичайних коштів. Ми можемо збивати шахеди дронами в рази від них дешевшими. Чому ми це не робимо?”, – зауважує політик.
Виробники в глухому куті
Усе вище зазначене підтверджують практики. Скажімо, підприємець та громадський активіст Павло Себастьянович третій рік грюкає у владні двері. Він стверджує, що чимало підприємців, котрі готові працювати на перемогу та здатні посилити наші можливості безпосередньо на полі бою, змушені безпорадно розводити руками. Мовляв, наше найвище військове керівництво в конфлікті з новими технологіями. Воно не хоче пускати дронарів на передову. Ці фахівці – люди з технологіями виготовлення дронів та аеророзвідки – з великими зусиллями пробивають собі шлях для того, щоб воювати, захищати свою Батьківщину, але вони не можуть діяти без узгодження з воєнним керівництвом. І виходить конфлікт: навіть за наявності засобів ураження дешевих і, зі слів Павла Себастьяновича, в немалій кількості, керівництво оборонного відомства вважає, що потрібно воювати людьми, а не технологіями.
“Згадаймо, що лише під великим пресингом суспільства почали копати якісь фортифікаційні споруди. А до цього наших солдат просто тримали в окопах. Позиція вважається нашою доки там є люди в окопах. Як тільки окопи пустіють, туди направляється нова партія бійців, – обурюється підприємець. – І таким шляхом “розходування” захисників, вважалось, що певна позиція наша. Замість того, щоб вражати ворога на кілометрові лінії. Наразі в українських дронщиків є засоби ураження ворогів на чималу дистанцію. На 15-кілометровій зоні від лінії розмежування углиб може бути знищено все. І вже після цього можна робити штурм. А цивільно – воєнне керівництво дронщиків туди не пускає: як минулого, так і цього року. Навіть комунікувати з ними не хоче, бо хоче воювати людьми”.
А що ж тоді робити із закликом міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, щоби всі зацікавлені українці виготовляли FPV дрони вдома на кухнях на тлі збільшення промислових масштабів випуску сучасних безпілотників Росією?
Кожен старшокласник, котрий любить фізику знає, що швидкість технологічних інновацій має визначальне значення, і цього принципово неможливо досягнути в домогосподарстві.
Отже, сьогодні дається взнаки, що монополізований вітчизняний ВПК тривалий час був заточений під корупційні схеми, тому й не реформувався. Також модель воєнної економіки, яку могли б підтримати українці й західні інвестори, відкинута і не обговорювалася. І є ще чимало інших чинників, про котрі ми говоримо в розрізі інших тем.