Так, позавчора тут був Ярик Ракицький, каже чергова спортшколи одного з містечок на Дніпропетровщині. Вперше з часів початку війни. Навіть не впізнала його. Схуд, шапку натягнув майже на очі.
Жалкую, що не перетнулися. Того дня мав армійське завдання їздив з оператором до саперів 59-ї бригади. Висвітлювали їхню роботу. Водій розповів, що намотує 200250 кілометрів, перш ніж розвезе всіх хлопців по позиціях. І потім найбільше, чого бажає, аби всіх забрати й доставити назад розбитими шляхами Донеччини.
Тієї самої Донеччини, де Ракицький провів значну частину свого життя. Підлітком він поїхав до академії “Шахтаря”. Талант центрального захисника був очевидно помітний. І вже в 20 років він став грати в основі клубу. Замінив Дмитра Чигринського, якого продали до “Барселони” за 25 мільйонів доларів. Власник “Шахтаря” Ахметов знав, що реінвестувати ці кошти у придбання нового оборонця не варто. Бо клуб цілком міг покластися на свого вихованця.
Одночасно Ракицький дебютував у збірній. Там була своя історія. Він не співав національного гімну. Навіть коли почалася перша фаза російсько-української війни, яку в нас недолуго називали АТО. Бовкнув, що це заважає зосередитися на грі. У глибині душі не вважав Росію ворогом. Тому 2018-го подався до пітерського “Зеніта” головної команди тероросії, створеної “кооперативом “Озеро”.
Після 24 лютого 2022 року він зрозумів усе. Повернувся до України, “щоб бути зі своїм народом і не мати нічого спільного з Російською Федерацією, яка тисячами вбиває українців і нищить наші міста”.
Хоча інтерв’ю все одно воліє не давати.
Тому мені навряд чи вдалося б його розговорити. Навіть якби зустрілися.
Але не під диктофон розповів би великому мовчуну про героїчну роботу наших саперів.
І не тільки їхню.