Дональд Трамп запустив процеси, що призведуть до переформатування світової архітектури
17 лютого під час засідання Ради Безпеки ООН постійний представник Росії Василь Небензя заявив, що Україна має погодитися на перегляд територіальних кордонів. Здавалося б, нічого нового ми не почули. Росія устами всіх своїх офіційних спікерів постійно торочить про “територіальні реалії”. Територіальні вимоги до України вже прозвучали в Ер-Ріяді на тлі початку “мирних переговорів” між Сполученими Штатами та Російською Федерацією. Це дещо суперечить запевненням президента США Дональда Трампа, що він про все домовився і що “Путін хоче миру”.
Відлітаючи в Саудівську Аравію для переговорів з американською делегацією, російський міністр закордонних справ Сергій Лавров також заперечив будь-які можливості “територіальних поступок” із боку Москви. Він дослівно повторив попередню вимогу кремлівського правителя Володимира Путіна, який у червні 2024 року заявив, що Україна має вивести свої війська й передати Росії неокуповані території в зазначених чотирьох українських областях, включених у російську конституцію. Також Кремль повторив свої вимоги, щоб Україна розпустила війська, продовжуючи посилатися на те, що Росія потребує “гарантій безпеки” на майбутнє. Путін не приховує, що розраховує на поступки не тільки з боку Києва, а й насамперед від Вашингтона.
У намаганні порозумітися з Путіним адміністрація Трампа все більше втрачає союзників і видається слабкою. Особливо на тлі “непохитності” Росії. Але чи справді йдеться про нерозуміння ситуації? Ключовою темою на цьогорічній Мюнхенській безпековій конференції мала стати перспектива мирних переговорів про завершення війни РФ проти України. Очікувалося, що відбудеться обговорення спільної позиції США та ЄС щодо примушення Росії до миру. Проте у своїй промові американський віцепрезидент Джей Ді Венс ледь згадав Росію чи Україну. Його зухвала “атака” на Європу по суті зробила майбутні переговори між Білим домом і Кремлем безпековою загрозою для ЄС.
Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн навіть змушена була застерегти США від “змови” з Кремлем за рахунок України. Вона також закликала Дональда Трампа працювати разом з європейцями заради досягнення “справедливого миру для України”. Інші виступи європейських лідерів були ще менш стримані. Всі вони засудили зверхність, із якою віцепрезидент США поставився до європейської безпеки. Тож Мюнхенська промова Венса стала поворотним моментом. Багато присутніх на конференції слухало його промову в “приголомшеному мовчанні”, як написало пізніше Reuters.
Поступки Росії, примус України до замирення без належних гарантій означають, що Київ перестане бути для неї загрозою. Якщо Трамп у своєму прагненні швидкого миру піде на ці путінські “демілітаризацію та денацифікацію України”, він звільнить російських солдатів та російських зброярів для вирішення інших, уже європейських завдань. Саме про те, як підтримати Україну та забезпечити її спроможність протистояти Росії й говорили європейські лідери в Парижі.
На скликаному французьким президентом Еммануелем Макроном екстреному засіданні спільною позицією було розуміння, що потрібно тиснути на Путіна, а не на Україну. І навіть якщо цей тиск у вигляді посилення санкцій та збільшення воєнних постачань Україні розпочнеться завтра, то, щоб домогтися від Путіна необхідної реакції, потрібен час. Для виграшу цього часу Європі доведеться збільшити свої вкладення не тільки у власну оборону, а й в обороноздатність України. Тому має рацію канцлер Німеччини Олаф Шольц, який закликає сконцентруватися на допомозі Україні й відкласти питання європейських миротворців як нині нереалістичне.
Непрозорий натяк, який прозвучав у промові американського високопосадовця про те, що Європа залишається сам на сам із російською загрозою, змусив європейців переглянути роль України. Доки російська армія та воєнна промисловість повністю зав’язані на війні за донецькі хутори, Нарві, Любліну та Готланду нічого не загрожує.
На сьогодні для Європи можливі тільки два варіанти розвитку подій. Або після закінчення російсько-української війни Москва втратить спроможність будь-коли вести воєнні дії не в Україні, а взагалі скрізь, або Україна має отримати все необхідне для продовження опору, який своєю чергою має привести до того, що РФ втратить спроможність знову розпочати воєнні дії не тільки проти України, а загалом на Європейському континенті. Карколомна та беззаперечна поразка РФ у війні з Україною стає нашою спільною ціллю та спільною умовою безпеки. Таким чином, Україна та Європа принаймні економічно, політично та військово спроможна її частина стають союзниками в разі можливої “змови” між Трампом та Путіним.
Після Мюнхенського MAGA-демаршу свій голос подав і Пекін. Виступаючи одразу після Венса, китайський міністр закордонних справ Ван І не тільки нагадав присутнім, що Китай ніколи не нав’язував Європі своїх правил та цінностей, а й вважає, що великодержавна зверхність шкодить економічній співпраці, на яку завжди націлювався Пекін. А вже наступного дня китайський дискурс посилився розтиражованим інтерв’ю такого собі “експерта” Жао Бо. Чому в лапках? Тому що раніше його завжди представляли як офіційного представника армії Китаю на міжнародних майданчиках.
Іншими словами, “експертна думка” Жао Бо цілком корелюється з військово-політичними планами китайської влади. За його словами, Пекін може надати колективні гарантії безпеки, спрямувати в Україну своїх миротворців та навіть почати відбудовувати зруйновану українську інфраструктуру. Адже, на думку Жао Бо, інших фінансово спроможних на це країн у світі просто немає. “Експерт” також натякнув, якби Китай попросили вплинути на війну в Україні, він погодився б, але це означатиме, що США на це не здатні. Ну, і звісно ж, пряма констатація намірів після зневажливого виступу американського віцепрезидента Китай активізує роботу з Європою.
Очевидно, що все це є посилом у бік розгубленої Європи. Мовляв, визнайте, що єдиний, хто може вас врятувати, це Китай. Покличте на допомогу й далі вам навіть не доведеться витрачатися на переозброєння та відбудову України. Суцільний профіт! А щоб краще змалювати європейське майбутнє “контрольний у голову”.
Американський імідж стрімко погіршується через відмову від міжнародних зобов’язань. Тайвань буде китайський. І не факт, що мирним шляхом. Але якщо Пекіну доведеться воювати, то Європі варто замислитися над запитанням: з ким? Зі Сполученими Штатами? Чи з Європою, яка буде втягнута у війну, якщо вчасно не відійде від зухвалих трампістів на безпечну відстань?
Офіційний представник китайської армії фактично повторив слова Путіна, адресовані свого часу Бараку Обамі під час спроби анексії Криму. “Ви готові померти за Нарву, містер президент?” І от через десяток років ідейний спонсор російської агресії проти України в особі китайського військового високопосадовця запитує європейських лідерів: “А ви, панове, готові померти за зобов’язання Трампа в Тайбеї? Тоді ще раз згадайте приниження, якому вас піддали американці у вашому ж Мюнхені”.
Миротворчий алюр Трампа запустив процеси, що спричинять переформатування світової архітектури. Сподіватимемося, що цього разу обійдеться без загальносвітової війни. Доки американський лідер у продовження політики Кіссінджера намагається посилити позиції США, розрахувавшись із Путіним за майбутній російський нейтралітет у американсько-китайському протистоянні неважливою для нього Україною, Пекін робить свій давно підготований хід: пропонує Європі безпеку від Росії. І Україну, якщо вона так необхідна для посилення європейської обороноздатності. Притому прямо говорить, що від європейців Пекіну потрібен тільки нейтралітет. Тоді як США вимагали б від них прямої участі в економічній, а згодом і гарячій війні з Піднебесною. Заради свого, а також європейського спокою Китай навіть готовий пожертвувати Росією. Тим паче, що вона вже застрягла в явно програшній війні з Україною, і толку тепер від неї небагато.
Чи повірить Європа Пекіну? Звісно, ні. В жодному разі. Вони так само не можуть почуватися в безпеці за наявності китайських військ на своїх кордонах, як і російських. Провідні країни ЄС намагатимуться вийти у військовий та економічний суверенітет. А для цього їм потрібно, щоб Україна продовжувала відвертати на себе РФ. Саме тому, ніяке “здавання України” на сьогодні неможливе, хоч би що там собі планував Дональд Трамп. До того ж тільки-но американський президент побачить реальну картину, то почне докладати зусиль, щоб не допустити “пакту про ненапад” між Європою та Пекіном, який смертельно небезпечний для інтересів США. І от тоді він знову згадає про Україну. Адже ключ до занепокоєного своєю безпекою серця Європи лежить у Києві.