“Шовковський перегорав, і це передавалося команді”

Ставка на бразильців, яку робить “Шахтар”, себе вичерпала

Збірна України під керівництвом тренера Сергія Реброва провалила Євро й непереконливо зіграла в Лізі націй. У чому проблема?

 Ребров занадто повірив у свій тренерський геній. Допомогли журналісти: ще не почав тренувати, а з нього зробили мегазірку: український тренер, який досяг успіхів за кордоном. Від перших кроків Сергія на посаді тренера віддавало цією безапеляційністю. Наведу простий приклад. Після провалу тренери вживають оргзаходів. Треба показати людям, які їх призначили, що вони зробили висновки. На Євро-2024 поїхали Степаненко й Сидорчук. Гравці, найкращі часи яких уже позаду. Я так розумію, їх узяли до збірної, щоб подякувати за попередні заслуги. На Євро ми провалилися. І що бачимо після цього? На матчі Ліги націй Ребров знову викликає Сидорчука та Степаненка. І тільки коли на горизонті почали вимальовуватися останнє місце в групі й відставка тренера, тільки тоді тренер звернув погляд на інших людей. Очевидно, що він загрався у свої безапеляційні рішення. Плюс президент Української асоціації футболу Андрій Шевченко зробив Реброва головним і відповідальним за результати всіх збірних від наймолодших до національної. Такого прецеденту немає ніде у світі. Я не здивувався б, якби йшлося про Північну Корею чи Китай. Це монополія на ухвалення рішень, а такого бути не повинно.

Після цього почалися хаотичні дії із запрошення взагалі не відомих футболістів із “Руху” й “Ворскли”, які до того навіть у резервних списках не були. Якщо невдачі триватимуть, а попереду в Лізі націй дві гри з Бельгією, де ми не є фаворитами, то Андрій Шевченко має відреагувати на такий стан речей. Не забуваймо, що попереду непроста група відбору на Кубок світу з Францією чи Хорватією, Ісландією та Азербайджаном. У такій ситуації Ребров має обмежений кредит довіри.

А проблеми накопичуються. Дискваліфіковано Мудрика. Зубков перейшов у таку команду (“Трабзонспор” із Туреччини, який посідає дев’яте місце. Країна), звідки важко буде пробитися до основного складу збірної. Судаков загальмував у своєму розвитку. Бражка може надломити психологічно ситуація із забороною трансферу до англійського “Вулвергемптона”. Є проблеми й у захисній лінії особливо на флангах захисту, Довбик у новій команді не вражає грою та результативністю. Тішить лише загальноукраїнська риса, що, коли все погано, ми збираємося й видаємо потрібний результат. Цим ми, до речі, схожі на італійців. Але вони мають традиції, а ми ні. Плюс тактичні новації, де італійці неперевершені. Нині половина команд у світі грає у три захисники та три форварди. У нас такої тактичної побудови не використовує жодна команда в чемпіонаті. Що зайвий раз підтверджує, що тактика наше слабке місце.

Чому “Динамо” та “Шахтар” провалилися в єврокубках?

 Нічого несподіваного не сталося. В умовах, коли головною проблемою команд є не сама гра, а адаптація до неї й логістика, чекати видатних результатів не доводиться. “Динамо” помилилося, коли обрало домашньою ареною не сусідню Польщу чи Словаччину, а німецький Гамбург за кілька десятків кілометрів від берега Північного моря. Плюс відсутність досвіду в перспективного тренера Олександра Шовковського. Він перегорав. І команда разом із ним також. До прикладу, провальний 0:4 матч із “Ференцварошем”. Якби тоді вдалося перемогти, то єврокубкова кампанія не видавалася б такою жахливою. У цьому матчі помилився тренер. Якщо ти вважаєш, що твоя команда здатна перемогти, не треба її додатково навантажувати психологічно. Треба знімати стрес, а не додавати його. А недосвідчені тренери вважають: що вище вони піднімуть градус протистояння, то краще. Класичний приклад Лобановський на Олімпіаді в Монреалі, коли збірна СРСР провалилася, бо провідних гравців треба було розвантажити, а не додатково навантажувати.

Кожен тренер знає: якщо маєш не надто надійний захист, то високих результатів очікувати не варто. Якби матч тривав 10 хвилин, тоді можна було б на щось сподіватися. А за 1,5 години захист помилиться багато разів. Навіть тепер ледь не в кожному тренувальному матчі кияни дозволяють суперникам створити щонайменше три стовідсоткові нагоди для взяття воріт. Якщо маєш такі проблеми в обороні нині, то що буде в матчі проти класних команд? У “Динамо” цієї осені не грали через травму Попов і Дячук. Замість них виходив на поле Біловар, який за інших обставин (зять президента клубу Ігоря Суркіса. Країна) навряд чи мав шанс. Захисники взагалі не так часто травмуються, а в “Динамо” якась пошесть. Якщо хочеш будувати команду, то її фундамент центр захисту.

Ще одна причина жахливого результату воротарі “Динамо” не показували взірцевої гри. Взагалі після Шовковського тут теж провал. Як свого часу в “Мілані”, коли Костакурта й Мальдіні грали до 40 років. А що потім? Якщо ти граєш до 40 років, тобто зайві п’ять, то, виходить, хтось молодий ці п’ять років не грав. А якщо тренер не ставить молодого таланта, то він злочинець.

Чому власники “Динамо” брати Суркіси не продали півзахисника Володимира Бражка до англійського “Вулвергемптона”?

 Маю інформацію, що з часів Ярмоленка та Циганкова ситуація змінилася й гравців, яких не можна продати, вже немає. Усе залежить від суми. Якщо в Європі купують угорців за 40 мільйонів чи грузинів за 60, то чому наші хлопці мають іти за 20? Єдине, що нині грає проти нас, воєнний стан. Покупці розуміють, що ми потребуємо грошей і на нас можна злегка натиснути.

Що в такій ситуації робити?

 Гадаю, треба все ж відкидати амбіції та йти єдиним правильним шляхом тим, яким ідуть країни колишньої Югославії. Вони ростять і продають футбольні таланти в юному віці. Так само Нідерланди. Через високі податки футбольним клубам там важко живеться й вони вимушені заробляти, продаючи найкращих гравців. Там узагалі є дивною ситуація, коли в клубу лише один акціонер. Зазвичай не менш як 710, тобто класичні акціонерні клуби. У нас такого жодного немає. І як показує практика, без грошей великих міжнародних корпорацій нічого не досягнеш. Обов’язково в Україну треба пускати інвесторів.

А що з “Шахтарем”?

 Ставка на бразильців себе вичерпала. “Шахтар” нагадує клуб, який рухається вперед із головою, повернутою назад. Бразилія вже не та бідна країна, в якій можна було купувати таланти за безцінь. Це одна з країн регіону, яка розвивається швидко. Інша річ, що бразильський футбол переживає величезну кризу. Команда востаннє вигравала Кубок світу 23 роки тому. І ніхто не посипає голову попелом, не б’є у дзвони. Раніше програш Бразилією Кубка світу спричиняв падіння уряду та тривале обговорення причин. Тепер усе буденно й без емоцій.

Теперішній футбол став настільки інтенсивним у Європі, що бразильці ментально не готові до такої боротьби. Тому “Шахтарю” треба коригувати чи змінювати вектор. Є надійніші гравці ті ж словаки, чехи, угорці. І головне набагато дешевші. Ось читаю, що “Шахтар” купив бразильця, 19-річного Кауа Еліаса, за 17 мільйонів євро. А пів року тому той коштував лише 4. А де він себе проявив? Та ніде!

А як пояснити регрес талановитих гравців команди Судакова, Бондаренка?

 У пріоритеті інші люди. Візьміть матч із нідерландським ПСВ. Гра давалася, команда вела 2:0. Попри вилучення можна було довести справу до перемоги. Однак тренер Марино Пушич робить заміни й міняє Сікана й Зубкова, які грали добре. Результат на табло. Притому заміни в “Шахтарі” планова акція, яку роб­лять в той самий час, не зважаючи на те, що відбувається на полі. Значить, це стратегічний план тренера. Українські футболісти це розуміють і масово від’їжджають за кордон. Це може спричинити проблеми у внут­рішньому чемпіонаті. Бо попри слабкість нинішньої української першості вона зберігає свою специфіку.

“Динамо” випереджає “Шахтар” на сім очок. Долю чемпіонства вже вирішено?

 Якби “Шахтар” був здоровим організмом у найкращій формі, то це не здавалося б серйозним показником. Донеччани мають проблеми ментального характеру. Я не бачу на полі лідера. Натомість бачу недосвідченого тренера, для якого “Шахтар” взагалі перша самостійна робота, бо до цього він був лише асистентом. Тому оголошені трансфери донеччан дещо запізнілі, бо їм тільки до нашої їжі треба звикати місяців два. Та й до погоди теж. А ще є обстріли, нічні тривоги. Натомість “Динамо” обійшлося майже без утрат, якщо не рахувати воротаря Георгія Бущана. Крім того, кияни вийшли з виснажливого логістичного графіка. Не вірю я в добрі перспективи команди Пушича ще й тому, що непогано посилилися найближчі конкуренти “Олександрія”, “Полісся” та “Кривбас”.

Першоліговий “Металіст-1925” з Харкова скуповує всіх більш-менш помітних гравців із прем’єр-ліги Калюжного з “Олександрії”, Крупського з “Ворскли”. Це нормально?

 Ні, але цілком припустимо. Гірше, що в Україні такі проєкти зазвичай довго не тримаються. Закінчиться ентузіазм у власника й команда може зникнути. Бо той бізнес, який мають ці власники (біржа криптовалют. Країна) не дуже стабільний і не дає змоги дивитися з оптимізмом на найближче майбутнє.

Як вам історія з об’єднанням “Руху” й “Карпат”?

 Наскільки мені відомо, тютюновий бізнес президента “Руху” теж пов’язаний із політичними впливами. А політичні впливи в Україні це найменш стійка річ. Більше того, така ж доля може чекати ще на два-три клуби в Україні, бо їхні власники не мають жодної стратегії розвитку фінансової звітності немає, кон­тролю за коштами також, планів клубів взагалі не чуємо, стратегії ніхто не озвучує. Ну от яка стратегія розвитку в клубу ЛНЗ із Черкас? Єврокубки? Ну це ж не стратегія. У найкращому разі це буде молдавський “Шериф”, тільки вигляд збоку. Або “Шахтар” із Солігорська. Умовно це можна назвати так: є гроші є проєкт. Нема, то й нема. Якщо хочете, то це не ідеологічні чи історичні клуби, вони вийшли не з міста, а з якоїсь аграрної фірми.

Що буде з українським футболом у мирний час?

 Сильно нічого не зміниться, бо для футболістів кордони й так відкрито. От якщо вступимо в Євросоюз, тоді ситуація може змінитися, бо зникне квота для гравців не з країн єврозони. Найкраще цією ситуацією скористаються молоді гравці, які виїдуть одразу. Але я очікую і на позитив. Прийде більше грошей. Дасть Бог, інвестори почнуть відбудовувати країну, а це мільярди доларів. Деяким інвесторам запропонують соціальні пакети підтримку спорту. Той же “Хюндай” чотири роки був спонсором олімпійської збірної. Для таких потужних компаній 100 мільйонів узагалі не гроші. Якщо наші футбольні уми пустять цей капітал у свої клуби, то це створить конкуренцію. Не буде такого, що два клуби борються за чемпіонство та тримають на контракті ледь не 80 відсотків гравців усієї ліги.

Якщо такі зміни стануть реальністю, то десь років за три ми матимемо конкурентний чемпіонат. Однак доведеться звикати, що в бідній країні не буде багатих клубів. Це було б добре, але це ненормально.

Що буде з поколінням українських гравців, які дітьми виїхали в Європу і грають за відомі клуби, прорив чи вони згаснуть?

 Усе індивідуально. Якщо хлопець має талант, то проб’ється нагору. Візьміть того ж Златана Ібрагімовича, який приїхав у Швецію з Боснії. До речі, теж тікав від війни. Але є й інший приклад Едін Джеко залишився в Боснії і теж став зіркою футболу, попри всі негаразди життя в розірваній війною країні. Тільки різниця в тому, що Златан виступав за Швецію, а Едін за батьківщину. Тому небезпека в тому, що не всі, хто виїхав, гратимуть за Україну. Зідан, на жаль, не грав за Алжир. Якщо ми прагнемо в Європу, то маємо зрозуміти, що Європа це свобода й вільний вибір національної команди, за яку хочеш грати.