Сезон 2024/2025 в іспанській Прімері вийшов з характером без розгойдування та пощади. У заголовки потрапила не лише щільна боротьба за титул, яку фіксує Ла Ліга турнірна таблиця, а й те, як “Севілья”, найуспішніший клуб в історії Ліги Європи, втратив почуття ритму і пішов низхідною. Колись благополучна та небезпечна команда другий рік поспіль зазнає фіаско. На іншому фланзі – “Жирона”. Колектив, який набрав помірний хід уперед, граючи у відкритий футбол із акцентом на креатив, але із провалами у фазі оборони.
Результати цих двох нагадують кардіограму з різкими злетами та обвалами. Стабільності від них чекати не доводиться, але протилежні тенденції ФК стали предметом обговорення серед футбольних аналітиків та вболівальників.
Поганий сезон “Севільї” – хроніка аварії без свисту
Ще рік тому “Нервіонці” перед стартом сезону виступали четвертою силою Ла Ліги – позаду “Барселони”, “Реала” та “Атлетико”, з коефіцієнтом 26.00 на титул. Вже у лютому букмекери зняли ціну з полиці: чемпіонство в національному турнірі – скасовано, але в меню з’явилася несподівана спецпропозиція – 9.00 на виліт. Тож, десь у тактичній розкладці Севільї пішла тріщина, що веде до катастрофи. І якщо копнути глибше, початок кінця має не таке глибоке коріння.
Влітку позаминулого року команда втратила Яссіна Буну – воротаря, який не просто створював сейви, а вимикав атаки супротивника. Він виїхав до Саудівської Аравії, а разом із ним із клубу вибуло 13 гравців. Увійшло лише вісім – так собі ротація, більше схожа на ремонт у ході матчу. Мендилібар залишився біля керма на 2022/23, але замість міцного складу отримав ковдру. Із оренд повернули:
● Папі Гуйє;
● Олекса Теллеса;
● Брайана Хіля.
Паралельно розлучилися з Карімом Рекіком, Алехандро Гомесом, Хесусом Короною. Поїхав і Гонсало Монтіель – свіжоспечений чемпіон світу, між іншим. А вже в середині сезону грюкнув дверима Іван Ракитич. Хавбек, який ще міг тримати темп і наводити лад у центрі, пішов, залишивши зону напівфлангів у вільному падінні. Команду заштормило: чи то беззуба гра в атаці, чи то дірки в опорній зоні, чи то стандарти, ніби з чужого плейбука. Так почався спад, який перетворився на довготривалу кризу, з якої “Севілья” ніяк не може вибратися.
Команда, про яку говорили, принишкла: що з “Жироною”
Найбільша українська команда Прімери стала минулої весни справжньою грозою для грандів Ла Ліги. З перших турів “Жирона” задала темп, на який у багатьох не вистачило легень. Довбик і компанія вийшли на поле не по досвід, а по очки – і довго трималися у групі лідерів, наступаючи “Реалу” на п’яти, навіть тимчасово витіснивши “Барселону” з обкладинок. У тому самому історичному сезоні каталонці двічі обіграли “блауграну”, зробивши це без тремтіння в колінах. Після 23 турів у графі поразок у “червоно-білих” була лише одна зарубка. Щоправда, далі команду почало кренити: календар ускладнився, ротація кульгала, але нижче за третє місце “Жирона” не впала. А головний голеадор, Артем Довбик, закрив чемпіонат із золотою бутсою.
Влітку все різко перемкнулося на режим розпродажу. Лідери розійшлися вітринами клубів вище: хто в Лондон, хто в Мюнхен, хто на лаву запасних багатих проектів. Залишився Циганков – стабільний, витривалий, але не локомотив, здатний витягнути потяг в одну пару ніг.
Залишившись без топових виконавців, цього сезону “Жирона” втратила кураж. Якщо в лютому минулого чемпіонату вона мала одну поразку, то в нинішньому – вже дюжина. Зрив у Ла Лізі підкріпився провалом на євроарені. Замість сенсації – 33 місце в основному етапі Ліги чемпіонів. У роздягальні все ще звучить іспанська, українська та ката-романська, але дух зухвалої команди поки що залишився в архіві.