Результат війни в Україні визначальний для всієї архітектури європейської безпеки
У своїх інавгураційних промовах новий канцлер Німеччини Фрідріх Мерц чітко заявляє, що Європа змінюється і змушена дбати про власну безпеку. Розповідає про нову безпекову політику, можливості, перспективи, зокрема й у контексті війни між Україною та Росією.
Чи зможемо ми остаточно переорієнтуватися? І чи зможе це зробити Європа?
З початку лютого цього року Європейський Союз опинився у вкрай складному становищі. Європейські держави передали свої безпекові питання до відання Сполучених Штатів ще з другої половини ХХ століття. І весь розвиток ЄС був тісно пов’язаний саме з наявністю цієї парасольки з боку Вашингтона.
Нині все змінилося. По-перше, американці та європейці мають геть різні погляди на війну в Україні. Трамп намагається будь-що закінчити її якнайшвидше і з якнайбільшою користю для себе. Для Європи, яка межує з Росією і може бути безпосередньо залучена в цю війну, такий варіант уже зовсім неприйнятний. Бо ніхто не знає і не може дати гарантії, що Путін не нападе знову.
Тож стратегія ЄС полягає насамперед у тому, щоб підготувати Європу до можливого великого конфлікту з Росією в майбутньому. Найчастіше згадується період у п’ять-десять років. Саме тому, як зазначають європейські експерти, війну в Україні принципово не можна завершувати здаванням територій Путіну та будь-якою формою капітуляції. Така позиція може нас обурювати, але стратегічно вона зрозуміла. Уже тепер росіяни будують залізниці, склади зброї тощо на кордонах із Польщею (у Калінінграді), Норвегією, Фінляндією, Естонією та Литвою. Саме балтійські і скандинавські політики найрішучіше вимагають змін в оборонній політиці ЄС.
По-друге, відносини Європи із США вже тепер є ускладненими як із погляду військового, так і економічного. Запровадження нових тарифів для країн ЄС та подальша тарифна війна, цілком можливо, призведуть до закриття американського ринку для європейців і навпаки. До того ж Трамп досі мріє про Гренландію, яка належить Данії, а отже є частиною ЄС. Будь-які дії Сполучених Штатів із залученням війська в такому разі можуть призвести до кінця НАТО в тому вигляді, в якому ми його знаємо.
І найголовніше США Дональда Трампа перестали дивитися на Європу як на екзистенційного союзника, який завжди за будь-яких умов значно ближчий, ніж просто партнер. Для нової американської влади, яка орієнтується на більш-менш рівний розподіл світу між різними центрами тяжіння з Китаєм, Росією тощо, Європейський Союз не лише не розглядається як партнер, а й є прямим конкурентом, якого потрібно максимально ослабити.
Зрозуміло, що це змусило Європу потроху прокинутися. Оскільки небезпека війни нікуди не поділася, а місце “нацистів” у російському дискурсі замість американців посіли європейці. Мало не всі наші сусіди розпочали перевірку своїх можливостей. Німеччина проводить інвентаризацію укриттів та будує нові. Бундестаґ звернувся до великих німецьких компаній із проханням забезпечити можливе розгортання військ і техніки на східному кордоні НАТО. Протягом місяця після початку можливих бойових дій німці готові доправити туди до 35 тисяч солдатів і понад 200 літаків і кораблів. Франція перевіряє стратегічні сили стримування. Велика Британія оцінює ризики масованого нападу росіян та проблеми з реакцією на нього в режимі комп’ютерної симуляції. Латвія будує завод із виробництва великих боєприпасів, Литва розробляє плани евакуації та розширює дороги й логістику. Разом із Фінляндією, Естонією та Польщею розробляють проєкт “Стіна дронів”.
Проте найважливішою в захисті Європи була заява президента Франції. Емманюель Макрон запропонував, щоб Франція як ядерна держава гарантувала безпеку інших держав ЄС. Це може передбачати розміщення французької ядерної зброї в інших країнах, зокрема Німеччині. Адже самі німці не можуть володіти власною ядерною зброєю. Це передбачено Договором про остаточне врегулювання щодо Німеччини, укладеним під час возз’єднання країни 1990 року. Та розроблення ядерного потенціалу цілком можливе під парасолькою ЄС, і це зовсім не порушить зобов’язання, адже не Німеччина його розробляє.
Незрозуміло, чи готова Європа виконувати роль США щодо війни в Україні. Попри всі “коаліції рішучих”, європейці не готові ухвалювати серйозні рішення в цьому питанні. Знов-таки, є надія на нового канцлера Німеччини, проте спадок, який йому залишено, не надто оптимістичний.
Водночас зрозуміло, що результат війни в Україні визначальний для всієї архітектури європейської безпеки. І саме він буде головним чинником, який зумовить розвиток Європи на багато десятиліть наперед.
Є сильна підозра, що нова американська влада, не кажучи вже про російську, активно працюватиме над розвалом ЄС. Адже після цього всі угоди ЄС щодо безпеки та НАТО автоматично стануть нечинними, а великі держави отримають палітру невеликих країн замість одного сильного конкурента.
Альтернативою в усіх цих проблемах могло би стати створення єдиної європейської армії, яка в перспективі цілком здатна впоратися з будь-якою російською загрозою. Проте це створює низку проблем.
По-перше, незрозуміло, що буде з НАТО. І чи здатен Альянс захистити своїх членів у Європі. Навіть якщо нині відповідь позитивна, незрозуміло, чи не може статися так, що Трамп виведе Сполучені Штати з НАТО. Створення ж європейської армії без урахування чинника НАТО перетворює її по суті на конкурента Альянсу. Бо не можна планувати будь-які військові питання без конкретики щодо цього тільки через припущення, що НАТО немає і потрібно захищатися без нього.
Україна має вступити в ЄС
Єдина армія мусить мати згоду всіх країн ЄС, зокрема на єдине командування, єдиний штаб, підрозділи військ у різних регіонах тощо. Це вже наднаціональне питання, яке передбачає вторинність національного керівництва різних країн. Тому воно зіткнеться із запеклим опором у багатьох країнах ЄС. І сказати прямо, цей опір нині подолати не видається можливим.
Бо хоч-не-хоч, Європейський Союз не держава. Навіть не конфедерація. Тому всі питання досі розв’язують національні уряди. Проте окремі країни не здатні воювати з Росією, а спільну армію ці країни очевидно заблокують. Тому це замкнуте коло.
З другого боку, в європейських країнах дедалі більше говорять про “деамериканізацію Європи”. Складають великі переліки товарів і послуг, брендів, які можна замінити європейськими. Враховуючи, що торговельний баланс між ЄС та США виразно на користь першого понад $150 млрд різниці, намагання американців підвищити тарифи або в інший спосіб штучно вплинути на цей процес призводить до карколомної відмови від американських товарів та їх бойкоту у країнах ЄС. Що знов-таки нищить американську торгівлю.
У перспективі така політика з обох боків може стати вкрай корисною, знищивши СОТ і глобалізацію торгівлі загалом. Американці купуватимуть американське, європейці європейське, китайці китайське. Винятки здебільшого охоплюватимуть групи товарів, які або не виробляють у конкретному регіоні, або є сировинними, як-от нафта, газ, метали тощо. Тобто загалом це повернення до післявоєнних часів. Не факт, що саме так і буде, але тенденція простежується цілком зрозуміла.
Тут варто поставити логічне запитання: чи українці вважають себе частиною Європи і чи готові купувати європейські товари як альтернативу американським і китайським? З мого досвіду спілкування, це вкрай сумнівно. Легко здогадатися про відповідь, якщо згадати, в якій валюті, крім гривні, українці здебільшого тримають заощадження у доларах чи євро. Навіть попри очевидне падіння долара останнього місяця баланс виразно не на користь європейської валюти.
І от коли ми кажемо про “європейців” і “європейське”, то тут ідеться і про українців. Україна принципово мусить якнайшвидше і якнайрадикальніше оформити свій вступ у ЄС.
Річ у тім, що Україна в кожному разі змушена буде обирати блок, до якого належатиме. Бо лише в такому випадку ми забезпечимо універсальність можливої війни, а отже більшу безпеку для себе. Нині маємо лише три варіанти, два з яких умовно неприйнятні: ЄС, союз із Росією і союз із США.
Союз із Росією за визначенням неприйнятний, тому нема сенсу його розглядати. Союз зі Сполученими Штатами в нашому географічному розташуванні й теперішніх відносинах із Трампом видається неможливим. Теоретично союзником американців може бути хіба Велика Британія, яка, як здається, досі не визначилася зі своїм геополітичним майбутнім. Єдиний можливий варіант Європейський Союз. Або ми самі. Зрештою, ніхто з великих гравців, включно з Росією, не проти нашого вступу до ЄС. І цілком можливо, що розвиток єдиної оборонної політики ЄС може обхідним шляхом привести нас у перспективі до військового блоку.
Тому, попри те, що ЄС досі розрізнений, Україна мусить зробити все від неї залежне, щоб приєднатися до Союзу і сприяти якнайглибшій інтеграції європейських країн. Відкриття першого кластера є життєво важливим для нас, як і детальна дорожня мапа процесу вступу. Очевидно, нам доведеться змагатися з теперішньою владою Угорщини та Словаччини, проте воно того варте.
Попри всі проблеми, ЄС як альтернатива Трампу стає дедалі популярнішим серед інших країн. Ісландія буквально кілька днів тому закликала поновити переговори про вступ у ЄС. За інформацією обізнаних джерел, Туреччина навіть готова відправити миротворців в Україну в обмін на подальшу інтеграцію країни в ЄС. І це може бути рятівним колом для Європи, бо у випадку Туреччини військова потужність значно важливіша в цей період часу, ніж дотримання демократичних принципів усередині країни. Саме Туреччина в перспективі здатна “роз’яснити” Угорщині потребу вступу України.
Ба навіть у Канаді розглядають можливе членство в ЄС, поки що неофіційно. Але сам факт цього фантастичний.
Єдина Європа, яка охоплювала б території від Канади до Каспійського моря, а можливо, й Північної Африки, цілком могла би стати потужним гравцем на світовій арені. Але знов-таки це питання до рішучості європейських політиків і чітке дотримання стратегії.
А отже, на нас чекає або ситуація, коли ЄС під сильним тиском США, Росії та Китаю розвалиться на низку держав орбанівського типу, або ж, навпаки, перетвориться на сильний політичний блок країн із потужною оборонною складовою. І тоді наш кордон із Росією буде кордоном Європи, який захищатимуть геть усі європейці.
Передплатити журнал “Країна”