Це цікава й важлива історія.
У ній сфокусувалося багато про війну, владу, яку ми маємо під час війни, і про нас самих. І від неї значною мірою залежить, чи переможемо ми в цій війні.
Історія про “довгу руку”. Руку не просту, а ракетну. Тобто ту, що має дотягнутися до Москви й інших російських міст. За обставин, коли президент найвпливовішої демократії у світі грає ледь не в одну гру з російським диктатором, а Європа ніяк не наважиться на рішучі дії, західні далекобійні ракети ми отримаємо невідомо коли. Тож потрібні власні. Потрібна ця “рука”
І от з’являється повідомлення: Україна створила власну ракету з дальністю 3 тисячі кілометрів та вибуховою частиною понад тонну. Тобто скромна “пташка” під назвою “Фламінго” здатна донести на фантастичну відстань 3 тисячі кілометрів удвічі більше вибухівки, ніж сучасна американська ракета аналогічного класу, й коштує вона менше за аналоги.
Як Україні це вдалося? Новина стала, без перебільшення, сенсацією для світу.
Далі ще більше фантастики.
Виявляється, ракету створив нікому не відомий стартап під назвою Fire Point. І створив у небачені для такого виробу терміни: розроблення та бойове випробування зайняли менш як дев’ять місяців. Тим часом світ іще не відійшов від однієї сенсації від Fire Point, як стартап заявив і про випуск двох балістичних ракет FP-7 і FP-9, з меншою, ніж у “Фламінго”, дальністю, але теж із вражаючими характеристиками.
Далі, щоправда, з’явилися не такі позитивні повідомлення. Виявляється, стартап то не зовсім простий стартап, а пов’язаний із Тимуром Міндічем, бізнес-партнером самого глави держави. І фінансується на особливих умовах, коли значні кошти заливаються без проблем. А розслідувачі заговорили про ймовірну корупцію.
Що ж відбувається насправді?
Насправді знаємо як доконаний факт те, що за роки війни держава, маючи достатньо сильну базу для цього, реально не спромоглася розробити та створити далекобійні ракети. Одна з публікацій на цю тему авторства відомого військового оглядача так і звалася: “Як держава не змогла, а невідомий стартап узявся створити “довгу руку” для ракетних ударів України”. Притомні експерти справді констатують: ракетну програму за часів президентства Володимира Зеленського успішно провалено. Натомість маємо, що за часів правління того ж Зеленського виник стартап (імовірно пов’язаний із його бізнес-партнерами), який отримав фінансування і створив цю ракету.
Чи означає це, що було втілено “хитрий план” від Зеленського: “держава провалює завдання, віддаємо його підконтрольній приватній фірмі й заробляємо на цьому”?
Не дуже. Версія, безумовно, гарна для викривачів корупції, але в житті все складніше. Та ж держава на інших напрямах оборонки змогла в тандемі з великим бізнесом розробити проривні технології, створити сучасну зброю і масштабувати потрібний досвід. Чому не склалося на ракетному напрямі складне запитання. Багато експертів вказує на слабкий менеджмент, на грубі помилки цього менеджменту та небажання глави держави бачити ці помилки. Менеджмент зі свого боку скаржився на бюрократичні перепони, притаманні державному сектору. Очевидно, відіграло роль і те, й те.
Важливіше, що ми отримали, як то кажуть, у сухому залишку: держава в цьому питанні фактично вийшла з гри і ми всі надії тепер покладаємо на приватну фірму. Надії, повторимося, пов’язані не мало не багато з тим, чи зможуть наші крилаті та балістичні ракети летіти на Росію, знищувати її військову потугу й наближати нас до перемоги.
Тут у цілому залишаються два запитання.
Перше йде від викривачів корупції: чи розпилюються бюджетні кошти на сенсаційних ракетних розробках, і якщо розпилюються, то хто і скільки вкраде “на ракетах”?
Відповісти на нього сьогодні практично неможливо.
З того, що поки що відомо, картина “мегарозпилювання” не складається. Так, фірма отримала стовідсотковий аванс. Таке в українській оборонці не практикується. Якщо брати, приміром, “напарника” FP-1, однієї з ракет стартапу, безпілотник “Лютий”, там і близько такого немає. Так, FP-1 замовлено рівно в 10 разів більше, ніж БАК “Лютий”. Але якщо, приміром, антикорупціонери натякають на корупцію шляхом завищення ціни, то картина не вимальовується: фактична вартість ракети стартапу відчутно менша за вартість БАК “Лютий”.
Для того ж щоб отримати об’єктивну відповідь на всі питання про можливу корупцію, слід відкрити всю інформацію, пов’язану з цією ракетною програмою, допустити наших рідних викривачів корупції до цієї чутливої сфери. А це було б, погодьтеся, до завершення війни як мінімум нерозумно.
Друге запитання ще важливіше: чи зможе невідомий український стартап потягти завдання? Тобто запустити в масове виробництво українську балістику та далекобійні крилаті ракети?
Тут теж багато невідомих. Справді важко уявити, що невідомі люди з грошима можуть із космічною швидкістю розв’язати технологічні завдання щодо ракет, які конструкторські бюро розв’язували упродовж багатьох років. Зробити це можна лише за однієї умови наявності технологій.
Але тут інсайди вказують, що стартап не такий уже й простий. Є цікаві версії щодо передання Fire Point цих самих технологій.
Одну з них назвемо британською. Пригадаємо, що глава уряду Великої Британії Кір Стармер наголосив, що відтепер інформації про передані Україні технології не розголошують. Тож деякі експерти припускають, що українська сторона на випередження отримала технологічні рішення щодо нової балістичної ракети NIGHTFALL.
Друга версія, так би мовити, рідна, українська. На початку 2025 року одне з оборонно-промислових об’єднань оголосило, що в Україні кодифіковано власний ЗРК розроблення й виробництва підприємства цього об’єднання. Ідеться про потужного розробника з більш як 30-річним досвідом. Елементи ракет цієї компанії свого часу купували США, Британія і Канада, воно брало участь у надпотужних проєктах модернізації ЗРК і, стверджують фахівці, відповідно, має набагато кращі рішення, ніж росіяни. То ж є висока ймовірність: маючи в кишені державні гроші, компанія Fire Point могла скористатися вже наявними ракетними технологіями.
Нарешті про саме питання “Чи може невідомий стартап здійснити революцію?” Відповідь на нього дали не один раз.
Потужна компанія Airbus виникла в 1970-х як європейська відповідь на домінування американських авіабудівних компаній Boeing, McDonnell Douglas. Нікому не відомий Airbus починав з ідеї об’єднати ресурси декількох країн це видавалося фантастично божевільною ідеєю, це був чистий стартап свого роду. Але ідея спрацювала.
Той же SpaceX був маловідомий стартап із проблемами при запуску ракети. Але NASA уклала з ним контракт на $1,6 млрд на доставлення вантажів на Міжнародну космічну станцію. Це був шок для традиційної аерокосмічної галузі.
Або ж компанія Rivian. До 2019 року мало хто чув про неї. І ось Amazon замовляє в неї 100 тисяч електровантажівок для доставлення. Ціна угоди сягнула $4 млрд, а Rivian став мегапідрядником ще до масового виробництва.
Тож чому Fire Point не може повторити цей шлях?
Що ж до можливої корупції, є така думка, хоч і спірна, але вона є. Якщо балістичні ракети точно полетять на заводи окупантів, можна буде заплющити очі на те, хто і скільки заробить на стримуванні російського фашизму.