2025 рік став одним із найскладніших періодів для України за весь час повномасштабної війни, поступаючись за рівнем випробувань лише 2022 року. Суспільство відчувало значне виснаження, а критичні військові проблеми, зокрема провали мобілізації, загострення проблеми самовільного залишення частин (СЗЧ) та втрати територій, стали неможливими для ігнорування.
До кінця грудня 2025 року було зафіксовано окупацію 4,2 тисячі квадратних кілометрів української території. Це значно перевищує показники 2024 року (3,6 тис. км²) та 2023 року (110 км²).
Проте, порівнюючи з 2022 роком та результатами контрнаступів, ворог зайняв менше одного відсотка України, а саме 0,97%. Ця статистика вкотре підкреслює достатню глибину території для протидії окупантам, де найбільшою цінністю є люди, а не квадратні кілометри. Це безжальна арифметика цієї війни.
У 2025 році зросла не лише інтенсивність бойових дій, а й змінилася тактика ворога. Зникла сезонність атакувальних кампаній: російський наступ, розпочатий у жовтні 2024 року, тривав безперервно. Головним напрямком ворожої агресії була Донеччина, де відбувалося до 80% всіх боїв.
Вже на початку року окупаційні війська зіткнулися з потужною обороною в Покровську та Мирнограді. Ці міста цілий рік щоденно витримували 30% всіх штурмів на фронті, що становило від 40 до 100 атак на добу.
2025 рік фактично став роком оборони Покровська, який стримав російську навалу і не дозволив ворогу просунутися вглиб України. Спроби обійти Покровськ з флангів також зазнали невдачі, оскільки ворог застряг у полях Дніпропетровщини з одного боку, а біля Добропілля отримав рішучу відсіч з іншого.
Найбільші просування росіян спостерігалися на південно-донецькому фронті. Тут окупанти захопили ключові оборонні центри в Кураховому та Великій Новосілці, нівелювавши всі здобутки контрнаступу ЗСУ 2023 року. Вони також вийшли за межі Донеччини, увірвавшись на Дніпропетровщину та Запоріжжя.
Минулого року ворог пройшов 35 км від Вугледара до Великої Новосілки, а цього року — ще 45 км від Новосілки до Гуляйполя. На південному фронті Запорізької області росіяни мали локальні просування, головним з яких стала окупація Кам’янського та наближення на 5 км до Запоріжжя. Проте тут фіксувалася мінімальна кількість боїв, що, ймовірно, призвело до певного розслаблення оборонців під Гуляйполем.
Битва за Торецьк, що тривала понад рік, завершилася у 2025 році, натомість розпочалась нова битва за Костянтинівку, де на околицях вже фіксувалися ворожі штурмові групи. Оборонці Часового Яру, хоч і відійшли до крайніх західних кварталів, півтора року утримували місто, не даючи ворогу наступати на Костянтинівку та Краматорськ зі сходу.
На іншій ділянці фронту ворожа навала витіснила українських оборонців із Білогорівки та Серебрянського лісу, після чого зайняла Сіверськ. Звідси російські війська продовжують рухатися до Слов’янська та Краматорська – останнього мегаполіса Донеччини, повністю контрольованого Україною. Падіння Сіверська може призвести до відносно швидкої втрати Лимана, хоча наступ тут здебільшого “пробуксовував” протягом року.
Чим далі на північ, тим більш провальними були спроби росіян. Вони не змогли досягти значних успіхів біля Борової, а наступ на Лиман, хоч і мав певні просування, не відповідав запланованим масштабам та залученим ресурсам.
Окремою епічною історією стала битва за Куп’янськ. Російська армія рік готувалася до штурму міста, створивши два плацдарми та активізувавши бої за Вовчанськ для розтягування українських ресурсів.
Проте Сили оборони України вдруге деокупували Куп’янськ, хоча битва за місто ще тривала. Російське командування кидало на штурм міста нові бригади.
Щодо Курщини, Сили оборони відійшли з неї на початку весни, а вже у травні та червні були змушені зупиняти росіян на Сумщині. Тоді ж Путін заявляв про створення 10-кілометрової буферної зони вглиб України, однак після літніх боїв ЗСУ перейшли в контрнаступ, не допустили прориву до Сум і відбили частину прикордонних сіл.
Москва продовжувала марити “буферною зоною”, знищуючи інфраструктуру у трьох прикордонних областях.
2025 рік відзначився безперервними “м’ясними штурмами” ворога. Через тотальний дефіцит бронетехніки армія РФ змінила тактику на інфільтрацію малими штурмовими групами. На жаль, Сили оборони за рік так і не знайшли ефективної протидії цьому.
На зламі 2024-2025 років ЗСУ три місяці поспіль ліквідовували понад 45 тисяч росіян щомісяця. Проте протягом року ця цифра знизилася до середньорічних 30 тисяч. Це дозволило окупаційній армії підтримувати кількість своїх військ на стабільно високому рівні (понад 700 тисяч) без проведення загальної мобілізації, що забезпечувало високу інтенсивність штурмових дій.
Путін оголосив безперервний призов до війська для збереження темпів поповнення. Натомість Україна на цьому етапі програла інформаційну війну та провалила мобілізацію, зафіксувавши рекордну кількість СЗЧ у 2025 році. Причиною тому стали достатньо повільні реформи в ЗСУ.
Перехід на корпусну систему, що тривав весь рік, так і не завершився. Україна законсервувала неефективне управління радянського зразка, а успішний досвід окремих бригад не поширила на всю армійську структуру.
Хоча ми першими створили сили безпілотних військ, вони на тривалий час застрягли у штабній бюрократії. На противагу, армія РФ створила з’єднання “Рубікон”, яке змінило хід бойових дій на низці напрямків від Курщини до Покровська.
Якщо у січні Сили оборони збивали 2,5 тисячі дронів тактичного рівня, то вже у листопаді ця цифра зросла до понад 11 тисяч. Ворог щотижня застосовує понад 1200 тактичних дронів та більше 1300 КАБів, які через модернізацію тепер б’ють на 150 кілометрів.
У 2025 році війна докорінно змінилася. Замість дефіцитної бронетехніки з’явився безліміт дронів, які тероризують як військових, так і цивільних. Понад 80% поранень на фронті тепер були осколковими.
Лінія фронту, яку утримували люди, зникла, натомість з’явилася 20-кілометрова “зона ураження” (кіл-зона), що паралізує логістику та ротації. Військові змушені залишати техніку та долати останні 10-12 кілометрів до позицій пішки, що уповільнює підвезення боєприпасів та евакуацію. Тут надія з’явилася на наземні роботизовані комплекси, увага до яких цього року значно зросла.
Попри всі переваги ворога як у ресурсах, так і в людях, росіяни все ж провалили практично всі свої плани на 2025 рік. Вони не окупували ні Покровськ, ні Добропілля, і навіть не підійшли до Краматорська чи Слов’янська. Сумщина та Харківщина витримали удар, і буферна зона не розповзлася метастазами вздовж українського кордону.
Єдиним провальним для України напрямком стало Гуляйполя та просування ворога до Запоріжжя зі сходу, а не з півдня. Це завдання залишиться на наступний рік, як і прискорення модернізації ЗСУ.
Підстав для оптимізму теж не бракує. Сили безпілотних систем таки набрали ходу і через день встановлюють нові рекорди знищення ворога. Україна стала менш критично залежати від партнерів – понад 40% озброєння на фронті є українського виробництва.
За три роки потужності військово-промислового комплексу зросли від 1 мільярда до 35 мільярдів доларів. Відтак глибокі удари (діпстрайки) стали щоденним явищем на території Росії. Українська зброя розвивається і б’є все далі та потужніше.
Нешаблонне мислення та розвиток технологій дозволили провести унікальну операцію “Павутина”, вперше вразити підводним дроном підводний човен, а також вперше здійснити удар у Середземному морі. Наземні роботизовані комплекси успішно замінюють людей на лінії вогню, а логістика Покровська на 80% тримається на дронах.
Все це вказує на те, що українці готові працювати над помилками та протриматися на один день довше, ніж країна-терорист. Війна Путіна проти українців 11 січня 2026 року стане довшою за радянсько-німецьку, яка тривала з 1941 по 1945 рр.
За той самий час німці дійшли до Сталінграда і відступили до Берліну, подолавши 4,5 тис. км. Натомість росіяни спромоглися пробитися лише на 70 км від Вугледара до Гуляйполя. Стратегічно війна зайшла в глухий кут, обвалу українського фронту не сталося і не станеться.
Глуха бетонна стіна для російської економіки, суспільства та держави стає все ближчою, хоч і погано помітна у тумані війни. Путін не бажає її бачити, що дає сподівання – він не встигне загальмувати. Звісно, якщо не вирішить перевернути стіл з картами і не почне агресію проти НАТО.