У судових реєстрах, серед томів юридичних формулювань ховаються живі трагедії, що сталися у звичайних оселях. Gazeta.ua аналізує трагічні випадки домашнього насильства з судової практики і показує системні прорахунки, яких суспільству варто уникнути в майбутньому, щоб вберегти життя українців.
В Україні є адміністративна і кримінальна відповідальність за домашнє насильство. Все починається зазвичай з адміністративного правопорушення. Про те, чи захищають штрафи інтереси потерпілих, треба говорити окремо. Але варто зауважити, що дуже часто перший крок до трагедії починається з вербальних погроз, психологічного тиску та легких тілесних ушкоджень, які сприймаються як “суто сімейна справа”. А ігнорування початкових стадій створює у агресора стійку ілюзію легітимності насильства та безкарності, які неминуче ведуть до переходу через поріг легальності. Саме тому адміністративної відповідальності в багатьох країнах взагалі не існує. І домашнє насильство – є суто криміналізованим діянням, за яке треба відповідати в суді. Там більшість сімейних суперечок переходить в розряд “домашнього насильства”.
За даними Національної поліції України, до суду доходить 79% проваджень. Тобто, дві третини проваджень стають судовими рішеннями.
Якщо в Єдиному державному реєстрі судових рішень задати в пошуку “домашнє насильство” і “вбивство”, то реєстр видає три десятки вироків за останній квартал 2025 року. Судові документи відображають вироки у справах про “умисне вбивство” – ст. 115 КК України та “погрози вбивством” – ст. 129 КК України в кримінальних правопорушеннях, які були зареєстровані протягом 2024-2025 років.
Пробація чи ізоляції невідпрацьований вибір
Спочатку про погрози вбивством. Вироків по цій статті близько половини. Жінки здебільшого усвідомлюють, що погроза вбивством це не просто слова, вони розуміють, що це останній попереджувальний сигнал і звертаються до суду за захистом, як від фізичного, так і від психологічного та економічного насильства.
Справи з Херсона, Вінниці та Мукачева демонструють, як системна поблажливість до кривдників стає прелюдією до великої крові
Але суди їх, на мою думку, їх підводять. Погроза вбивством часто сприймається судами як емоційний спалах, що карається лише пробаційним наглядом. Справи з Херсона, Вінниці та Мукачева демонструють, як системна поблажливість до кривдників стає прелюдією до великої крові.
Херсонський міський суд встановив, що брат, який пішов з сокирою на сестру, хотів її просто залякати, але не мав умислу позбавити життя. Тому суд визнав його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 129 КК України та призначив покарання у виді дворічного пробаційного нагляду. На думку суду це “призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого”. А як вважала потерпіла? Ми цього не дізнаємось, бо її в суді не було. І це типова ситуація. В більшості випадків потерпілі пишуть заяву на розгляд позову без їх присутності, щоб свідомо або підсвідомо уникнути повторної травматизації.
суд фактично залишив зброю в руках агресора
На мою думку, суд фактично залишив зброю в руках агресора, чекаючи, поки вона вистрелить у наступному кримінальному провадженні. Підтвердження цієї тези маємо у вироку Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області. Обвинувачений, військовослужбовець, в грудні 2024 року вже отримав вирок за погрози ножем дружині. Йому дали шанс рік пробаційного нагляду. Перебуваючи під “наглядом”, він систематично катував дружину. А одного разу знову схопився ніж, тягав дружину за волосся, а згодом незаконно вдерся до сусіда і вдарив його ножем у груди, спричинивши тяжке тілесне ушкодження.
Як бачимо, пробація щодо домашніх тиранів без реального обмеження їх доступу до потерпілих є смертельною загрозою для останніх. Бо домашнє насильство часто розвивається за сценарієм поступової дегуманізації близької людини. Те, що починається як “побутова суперечка” з часом ескалює до трагедії.
Зброя і домашнє насильство
Війна внесла корективи у всі сфери життя, і зброя і військовослужбовці це вже не тільки про фронт, а й про домашнє насильство. Як стверджує юристка ГО “Ла Страда-Україна” Юлія Дмитрук, у 2025 році спостерігалось збільшення кількості дзвінків від постраждалих у сім’ях військовослужбовців. Ілюстрацію слів експертки, знаходимо в двох справах, де збою використали як знаряддя погрози в сім’ї.
В кінці грудня 2025 року Шевченківський районний суд міста Полтави визнав місцевогочоловіка винним у незаконному зберіганні бойової гранати та погрозі вбивством у межах домашнього конфлікту. Обвинувачений, колишній військовий, чия професія передбачала захист, використав свій досвід для тероризування власної родини. Під час сварки він кинув на підлогу кухні корпус гранати Ф-1, супроводжуючи це погрозою: “До ранку ви всі злетите у повітря”.
Потерпіла, сприймаючи загрозу як неминучу загибель, лягла на корпус гранати власним тілом, намагаючись ціною свого життя врятувати матір і дітей. Хоча згодом з’ясувалося, що в гранаті не було запалу, це, безумовно, показує глибину відчаю, в якому перебувала жертва домашнього насильства. Суд не надав оцінку цьому фактору і, незважаючи на чотири попередні судимості і незаконне зберігання зброї, застосував до обвинуваченого умовний термін. Вирішальним для суду стала – відсутність фізичних травм у потерпілих, активне каяття обвинуваченого і двоє неповнолітніх дітей на його утриманні. А ще напевно сподівання, що зобов’язання пройти програму для кривдників протягом трьох місяців, виправить засудженого.
Найближча людина стала ворогом, здатним на психологічне катування
У вироку Вінницького районного суд вже маємо справу з незаконним зберіганням цілого арсеналу вогнепальної зброї, який став знаряддям у загрозі вбивством. Тут ми маємо разючий парадокс як найближча людина стала ворогом, здатним на психологічне катування матері і бабусі.
Під час конфлікту обвинувачений продемонстрував зброю та силоміць проник на кухню, де перебувала його 70-річна бабуся та став погрожувати їй вбивством. Як зазначено в тексті вироку, зброя була придатною для використання, а загроза мала реальний характер потерпіла, обґрунтовано сприйняла слова внука, як реальну загрозу своєму життю. Не змогли зупинити домашнє насильство ні матір обвинуваченого, ні поліцейські, які прибули на виклик. Він і їм погрожував зі зброєю в руках. За вироком суду, кривднику призначили покарання у виді обмеження волі на строк чотири роки. Але вирішальним аргументом стало не намагання ізолювати кривдника від постраждалих, а погрози працівникам правоохоронних органів і незаконне зберігання арсеналу вогнепальної зброї.
Як бачимо, судова практика демонструє, що навіть за відсутності фактичного застосування зброї її незаконне зберігання саме по собі розцінюється як серйозна загроза громадській безпеці. Більш серйозна, ніж погроза її застосувати в домашньому насильстві.
Тут треба звернути увагу на тенденцію, яка стала помітною саме у 2025 році.
За даними Опендатабот, на Національну гарячу лінію попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, зросла кількість звернень від людей похилого віку: тільки за три квартали 2025 року правозахисники отримали 4900 звернень від жінок старшого віку. За рік це вже було б більше 6,5 тисяч звернень.
В справі з Чернігова син, завдавши матері понад 30 ударів, замість виклику швидкої допомоги обрав роль режисера її агонії. Слідство виявило чотири відеофайли, на яких зафіксовано, як жінка вмирала від внутрішньої кровотечі. На записах чути, як вбивця нецензурно лається і наказує матері встати. Дивлячись на страждання рідної людини крізь екран смартфона, агресор перетворив трагедію на “контент”, позбавивши жертву останнього права на гідність у смерті.
Ще однією складовою цієї трагедії, як з’сувалося під час судового розгляду, стало мовчання тих, хто міг би зупинити вбивцю одним телефонним дзвінком. Сусіди чули “дикі крики” та тупі удари з третьої години дня до восьмої вечора, але поліцію не викликали, бо крики за стіною сприймали як щось неважливе. Спитайте себе: щоб ви зробили, почувши відчайдушний крик за стіною?
Якщо ви або ваші знайомі страждають від домашнього насильства, телефонуйте на спеціальні гарячі лінії — 0 800 500 335 або 116 123.
У випадках, коли ситуація стосується дітей та молоді, можна також звертатись на окрему гарячу лінію — 116 111 або 0 800 500 225.
ГО “Ла Страда-Україна”
Трагедія двох сестричок
І наостанок про найважливіше про дітей у справах про домашнє насильство. Діти є однією з найвразливіших груп, бо не можуть самостійно захистити себе. І навпаки, схильні виправдовувати дорослих, і навіть вважати себе винними. За даними “Ла Страда-Україна”, за шість місяців 2025 року зафіксовано 91 вирок у кримінальних справах, де фігурують діти. Як з’ясували правозахисники, найбільше страждають діти віком від 5 до 14 років в сім’ях, де є одна чи дві дитини. Найбільш часто кривдником у випадках домашнього насильства є батько. Рідше мати. Повна картина відображена на інфографіці “Хто вчиняє домашнє насильство по відношенню до дитини”
Хто вчиняє домашнє насильство щодо дитини
Правозахисники радо вітали в грудні 2024 року зміни до законодавства, яке запроваджувало визнання дитини потерпілою, якщо вона стала свідком домашнього насильства.
В досліджуваних Gazeta.ua вироках маємо декілька випадків домашнього насильства проти дітей. Ось вирок Шевченківського районного суду Дніпра. Суд визнав чоловіка винним в умисному вбивстві співмешканки. За даними експертів, обвинувачений наніс жінці щонайменше 47 травматичних ударів. Суд призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на одинадцять років.
В матеріалах суду зазначено, що пара виховувала двох дітей шести і дев’яти років. Однак жодного процесуального статусу їм не було надано. І що було з дітьми під час вчинення домашнього насильства, незрозуміло. Бо ніхто, скажімо так, пояснення не відбирав і в протоколі діти не зазначені. Таким чином вони не були визнані жертвами домашнього насильства. Як бачимо діти залишаються “невидимими” в суді.
Свідок в “зеленій кімнаті”
Ужгородський міськрайонний суд навпаки, завдяки свідченням малолітньої Ніколетти, зміг встановити справжню картину вбивства її сестри -12-річної Майї. Звертаємо увагу, що імена дітей не знеособлені в текстах судової справи, що є грубим порушенням ч. 4 ст. 296 Цивільного кодексу України.
Як видно з матеріалів суду, вітчим упродовж тривалого часу катував дитину, завдаючи ударів руками, ногами та уламком дерев’яної ніжки столу. Експерти нарахували на тілі дівчинки не менше 75 ударів. Весь цей час мати була поруч. У суді жінка переконувала: вона нібито втрачала свідомість від побоїв чоловіка і нічого не пам’ятає.
Проте за зачиненими дверима розгортався інший сценарій. Поки дитина в сусідній кімнаті болісно й важко дихала, помираючи від масивної внутрішньої кровотечі, матір діяла цілком раціонально. Ритмічний звук пральної машини, що вимивала кров із рушників та дитячих шортів, став фоновим супроводом агонії. Вона знайшла сили прибрати закривавлений одяг та зібрати уламки розтрощеного об дитину столу, але не знайшла сил набрати “103”.
Хоча вона, на відміну від співмешканця, згідно Сімейного кодексу, зобов’язана піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Навіть якщо небезпека створена іншою особою, обов’язок матері діяти в інтересах збереження життя дитини”.
Суд був невблаганним: матір була осудною і тверезою. Її “забуття” лише спроба приховати правду. Вона залишила доньку в небезпеці, обравши лояльність до вбивці замість життя власної дитини.
Це вдалося встановити завдяки свідченням її малолітньої сестри Ніколетти, які були отримані за методикою “зеленої кімнати”. Не в залі суду, а в окремому приміщенні, так званій “зеленій кімнаті”, в ігровій формі дитина відтворила пережите. Ніколетта розповіла, що мама була поруч, коли вітчим бив Майю палицею, як сестра не могла ходити, як мама вранці витирала кров.
державна система підвела дівчинку, бо не побачила, що вона не тільки свідок, а й жертва психологічних тортур
Разом з тим треба відмітити, що державна система підвела дівчинку, бо не побачила, що вона не тільки свідок, а й жертва психологічних тортур. Як інакше можна назвати той факт, що малолітня сестра була змушена всю ніч слухати передсмертні хрипи своєї сестри? Суд на це увагу не звернув.
Не звернули увагу соціальні працівники, які за вісім днів до трагедії взяли дітей на облік як таких, що перебувають у складних життєвих обставинах. Але соціальні працівники не провели фізичного безпекового чеку, який би виявив потрощені меблі та сліди крові, задовольнившись охайним фасадом і розповіддю матері про її участь в популярному телевізійному шоу. Роль соціальних служб у трагедії суд теж не дослідив. Як на мене, мало б бути проведено службове розслідування щодо соціальних працівників, які не забезпечили візит у родину протягом критичного вікна після постановки на облік і визначена персональна відповідальність посадових осіб за наслідками їх діяльності.
Кожен вирок це не просто юридичний документ, це історії про втрачену людяність. Кожна трагедія в результаті домашнього насильства – це тихий докір усім, хто знав, чув, але мовчав. Життя дитини чи жінки вартує значно більше, ніж комфорт невтручання. Домашнє насильство живиться тишею. Не мовчіть, поки за сусідськими дверима ще є життя.
Матеріал підготовлено в межах менторської програми “Правосуддя в фокусі медіа”, що впроваджується ГО “Вектор прав людини” у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага). Зміст матеріалу є відповідальністю автора і не обов’язково відображає погляди організаторів та донорів проєкту.