Люди, яких ми втрачаємо, створять порожнечу, від них виникає велика діра в майбутньому, – поетка Крук

Зазначила письменниця, перекладачка, літературознавиця Галина Крук у проєкті “Європейці” на Еспресо. “Більшість тих людей, які загинули, вони загинули в тому моменті, де вони були. А все, що ми знаємо,що вони створили, який резонанс викликали навіть своєю смертю, воно було недоступне нам до того, доки вони не загинули. Є якась така дивна річ – ти не можеш опинитися в певній точці майбутнього, коли ти не прожив сьогодні. І складно говорити про те, що якби всі залишилися лише писати вірші, замість того, щоб захищати свою країну. Для мене це така зона, в яку я часто ходжу і яка мені нелегка. Тому що завжди починаєш із себе, починаєш думати, чи ти правильно робиш, чи ти робиш все, що можеш в цій ситуації, чи ти віддаєш все, що ти можеш віддати для якогось, щоб ми цю ситуацію перебороли, щоб ми вийшли з цього, щоб ми мали сили. І єдине, що в цій ситуації я можу робити, то це говорити про людей, яких ми втратили. Дуже часто на багатьох зустрічах я розповідаю про Вікторію (Амеліну, – ред.), яка для мене – болісна втрата, тому що Вікторія була моєю близькою подругою. І це дуже особистий момент для мене, який я нелегко переживала”, – поділилась вона. Галина Крук зазначила, що від початку повномасштабного вторгнення має тип мислення, коли їй шкода за тим, чого не буде.”Чи, скажімо, про Максима Кривцова, чи про Володю Вакуленка, якого я особисто знала. Ситуація насправді зблизька –  об’ємніша, ніж ти можеш говорити в правильних словах, в правильних тезах. Я пам’ятаю, що Володя Вакуленко хотів спочатку виїхати, але не міг, тому що на його утриманні був син. Він казав: “Куди я поїду? В мене немає роботи. Я не можу залишити сина, тому що він потребує постійного догляду”. І таких об’ємних ситуацій, людських ситуацій дуже багато. Ми завжди будемо приречені бачити те, що з нами відбувається в дуже багатьох деталях, з яких не треба шукати якихось правильних історій. Звичайно, ці всі посмертні  розповіді про людей вигладжують, прибирають якісь незручні моменти для живих, тому що живим тоді треба було б визнати, що вони не все зробили, десь не вклалися, як могли. Для мене ті люди, яких ми втрачаємо, а ми втрачаємо кожного дня, –  це люди, які створять порожнечу, від них виникає велика діра в майбутньому. Це те, чого не буде створено, не буде сказано, не буде написано. Це те, чого ми навіть не можемо собі уявити. І це стосується не тільки людей літератури, людей мистецтва, людей науки, а всіх тих, кого  зараз немає. От, я вже розумію –  ще від початку війни я маю такий тип мислення – коли мені шкода навіть за тим, що чого не буде”, – додала вона.