З 22 до 24 жовтня у Львові проходив 13-й Lviv Cheese and Wine Festival. Фестиваль ярмарка та дегустація продуктів понад 30 українських виробників з Закарпаття, Волині, Одещини, Херсонщини, Миколаївщини, Хмельниччини та Львівщини. У програмі події: змагання сомельє, живі концерти, малювання картин вином. Квиток на фестиваль коштує 100 грн. У подарунок кожному відвідувачу склянка з логотипом події.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала на заході й поспілкувалася з відвідувачами і учасниками фестивалю.
“Ніколи б не подумала, що в нас почнуть робити добре вино, – каже 32-річна Галина Писар зі Львова. Жінка – монтажерка весільних відео. Стоїть біля входу у двір Палацу Потоцьких на вулиці Коперника, в руках тримає склянку з написом “Свято сиру та вина у Львові”, на плечі екоторба. У ній чотири пляшки вина українських виробників. Вперше спробувала напій в 15 років. Моя мама в 2000-х виїхала на заробітки в Італію, до Неаполя. Працювала на баданте (догляд за літніми людьми. – Gazeta.ua). Коли підівчила мову, влаштувалась офіціанктою в ресторан. Одружилась з його власником італійцем Рікардо. Коли я вперше поїхала на калінули до мами, вітчим вгостив мене склянкою білого сухого. Смак був неповторний. Дуже м’яке, приємно пилось. Приїжджаючи в Україну, Рікардо скаржився, що в нас немає доброго вина. Усе солодке й “хімічне”. Завжди привозив ящик італійського і злився, коли закінчувалось. Мені було навіть трохи соромно за це. Тож і я вино пила лише в Італії, а у нас – пиво. Торік на весіллі, де не було нічого, крім вина з Закарпаття, скуштувала. Приємно здивувалась. У супермаркетах його не відшукала. А тут на фестивалі знайшла. На Різдво пригощу вітчима. Подивлюсь, що тепер скаже!”
У зв’язку з карантинними обмеженнями увійти на фестиваль можна з сертифікатом вакцинації або ж негативним ПЛР-тестом. При вході діє тимчасова лабораторія, в якій пропонують зробити швидкий тест на антиген.
Довелось заплатити за тест на коронавірус 250 гривень. Ну, спробую надегустувати на те, що уже витратив
“Довелось заплатити за тест 250 гривень, – скаржиться Олег Палій. Чоловік стоїть біля лабораторії, очікує результат. Місяць тому отримав першу вакцину AstraZeneka, а другу ще два місяці чекати. На фестиваль покликали друзі, і лише тут дізнався, що не зможу пройти. Не мав чим довести охоронцям, що уже маю одну та й додому повертатись не хотів. Ну, спробую надегустувати на ті 350 гривень, що уже витратив”.
39-річний Андрій Башанський з Жовкви, містечка на Львівщині, за освітою кухар. На фестиваль привіз свою продукцію марки “Баша Кухня” – крафтові сиров’ялені делікатеси за авторською рецептурою. Ковбаски, бастурму, в’ялену яловичину у вині, салямі, вироби з конини – загалом 17 видів м’ясних смаколиків. Ціна за 100 г продукції – від 50 грн. Сімейну справу започаткував шість років тому.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Скільки терпіти оце уніженіє?”: вперше перевіряли ковід-сертифікати як це було
“Найбільше справа потребує часу. Спершу потрібно знайти й закупити якісну сировину, правильно її підготувати, а тоді дати час дозріти. А це – до пів року. Лише тоді можу її продавати, – чоловік стоїть біля стенду зі своїми виробами. Вгощає ними відвідувачів. Продукцію возимо фестивалями, постачаємо у ресторани, пивні паби, продаємо в інтернеті. На ринок вийти не важко. Важко зробити якісний продукт. А якість ми не раз доказували. Цього року на “Днях української кухні” у Львові отримали золоту медаль”.
Підприємець додає, що до нього звертаються власники німецьких та італійських пабів й крамничок крафтових органічних продуктів з проханням реалізувати його вироби у них:
“Готуємо документацію, паспорти виробництва. На це потрібно майже рік”.
Богдан Панчук – бренд-амбасадор компанії WineDiscoverySelection. На ярмарку презентує бренд LelekaWines. Вино лише рік на українському ринку.
Урожай зібрали з лози віком 15 років на виноградниках поблизу села Долинка Одеської області. Витримували вино пів року в дубових бочках. Виготовили 200 тисяч пляшок
“Почали із чотирьох сортів винограду. Білі піно грі та шардоне, червоні каберне та мерло. Перший урожай зібрали в 2019-му з лози віком 15 років на Південно-Бесарабських виноградниках поблизу села Долинка Одеської області. Взяли їх в оренду. Витримували вино пів року в дубових бочках. З першого урожаю виготовили 200 тисяч пляшок. Уже зараз у нас вісім видів вин. Плануємо ще розширювати лінійку нашої продукції”, – каже Панчук.
Біля стенду чимало відвідувачів фестивалю. Куштують напої й купують по кілька пляшок за раз. Ціна – від 150 грн.
“Зараз українське вино в тренді. 10 років тому в нього вірили лише експерти, а споживачі мали погану думку. І це було об’єктивно, бо в магазини потрапляла продукція низької якості, – продовжує Богдан Панчук. – А зараз з’являється багато малих виноробів, які диктують на ринку свої умови. Росте конкуренція й, відповідно, якість продукту. Виходити на внутрішній ринок нам було складно, але якщо робиш якісний продукт і продаєш за “чесні гроші”, то й покупці не цуратимуться. Не маємо можливості робити вино на імпорт. Обмежені з кількістю сировини. Буває, її доводиться докупляти. Як тільки зможемо розширити виноградники, наситити український ринок, тоді й думатимемо, як продавати українське вино за кордон. Такі амбіції є”.
Українці лише 10 років тому почали вживати сухі вина
Винороб зазначає, що культура споживання вина з’явилась в Україні не так давно.
“Ті хто кажуть, що її досі нема не праві. Проблема лиш, що розвивається повільно. В 1990-х українці переважно пили міцні, кріплені солодкі вина, бо інших на ринку не було. В 2000-х перейшли на напів солодкі. І лише 10 років тому почали вживати сухі вина. Гадаю, вони незабаром і домінуватимуть на ринку”, – додає чоловік.
“Вперше “Лелеку” купила в лютому минулого року в супермаркеті. Йшли з чоловіком на 30 річницю весілля до свекрів. Вони попросили принести добре вино до вечері. Взяли дві пляшки червоного сухого. Заплатили трохи дорожче, ніж його продають тут. Сподобалось нам і свекрам, – каже 29-річна Наталія Сидор зі Львова. На фестиваль прийшла з чоловіком 34-річним Сергієм. Він працює програмістом. Придбали дві пляшки червоного сухого і одну білого. Витратили 650 гривень. Зараз ідемо на дегустацію до бренду “Країна мрій”. Там Олег Скрипка розважає покупців. Уже кілька разів намагались підійти й скуштувати вино, але не змогли протиснутись. Дуже багато людей. Чекаємо коли розійдуться”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Яка може буть робота? Виживаєм” – як живе знаменита Пархомівка, куди їздять дивитися на Пікассо і Малевича
“Бізнес починали 10 років тому з козиної ферми. Планували реалізовувати молоко й м’ясо. Та стадо збільшилось, і п’ять років тому взялась експериментувати, – розповідає 38-річна Оксана Гураль з Підрясного, містечка біля Львова. Я сировар-самоучка. Коли почало вдаватись, тоді ж вирішили й цю справу перетворити у бізнес. Почали їздити з продукцією фестивалями та пропонувати у магазини натуральних виробів. Вони засмакували покупцям. Такий бізнес не потребує багато грошей лише часу та праці. Шкода лиш, держава не підтримує фермерів та малих підприємців. Інакше могли би уже думати про розширення виробництва та про вихід на міжнародний ринок”.
“Хороше вино не може коштувати 50 гривень”, – каже 29-річна Юлія. Жінка прізвища не називає, працює проектною менеджеркою в IT-компанії. Разом зі співробітницями Лілією та Вікторією стоять біля бочки, яка слугує за стіл. П’ють біле сухе вино марки “Колоніст”, яке купили на фестивалі. За пляшку заплатили 250 грн. Закусують устрицями 70 грн за штуку.
Українське вино дуже дороге. В Італії пила хороше за три євро, в Іспанії та Португалії за два
“Усе, що в магазині дешевше 120 гривень шмурдяк. Хоч можна купити на знижках хороші імпортні від 90 гривень. Але натрапити на такі чудо, – каже Юлія. – Допоможе лише досвід та багато похміль зранку, – сміється. Українське вино дуже дороге. В Італії пила хороше за три євро (приблизно 96 грн, Gazeta.ua) в Іспанії та Португалії за два (64 грн). На Канарах воно взагалі копійки коштує. А в нас його робити не вміють. Лише вчаться. Як не гірке, то таке сухе, що запивати треба. Іноді таке солодке, що хочеться посолити, аби смак перебити. Зараз придбала собі три пляшки білого сухого трьох різних виробників. Усі молоді, в супермаркетах і не зустрічала таких. Витратила 700 гривень. А сиру набрала на 400. Дивно, що у нас роблять переважно козиний, твердий. Дуже хотіла знайти моцарелу, але вона лише копчена, або тверда. Овечого так і не вдалось купити. Виробники з Закарпаття розпродали усю свою продукцію ще в перший день фестивалю”.
“Якщо чесно український сир смачніший, ніж українське вино, – каже супутниця Юлії, 32-річна Лілія. – Витратила уже 530 гривень. Купила 4 головки козиного витриманого та з цвіллю”.
“У нас повний солдаут, – каже Альона Стаховська, представниця бренду вина Stakhovsky, українського тенісиста 35-річного Сергія Стаховського. Майже усе розібрали. Не вспіваємо обслуговувати покупців”.
Стаховський в 2015-му взяв в оренду 20 га виноградників у селі Мужієво на Закарпатті.
“Вони були в поганому стані. Два роки відновлювали їх, культивували ґрунт, пересаджували лози, підсаджували, підводили полив. І лише 2017-го зібрали перший врожай. Через рік представили вино у Харкові. До речі наше мерло єдине українське вино, представлене у виставкому залі в Бордо у Франції. Неймовірно пишаємось”.
Вино Stakhovsky реалізують в українських ресторанах та продають в інтернеті.
“Нам важливо, аби клієнти смакували якісний продукт. Тому не продаємо вино в магазинах. Воно може зіпсуватись від неправильного транспортування та поганих умов зберігання. Не хочемо, аби у когось зіпсувалось враження через недогляд. Культура виготовлення вина в Україні тільки зароджується. Винороби вчаться правильно вирощувати та доглядати за виноградниками, виготовляти вино за усіма технологіями, не шкодують гроші на інновації. Думаю, наша спільна мрія – зробити таке вино, яким зможуть насолоджуватись наші внуки через 80 -100 років”, – додає Стаховська.
Уряд планує збільшити мінімальні ціни на алкоголь в Україні. Мінімальна ціна пляшки горілки зросте з 89,40 до 96,82 грн, йдеться у проєкті постанови Кабміну на сайті Міністерства економіки. Виноробна продукція та вермути – на 8,2%.