26 листопада не стало відомого тренера Германа Зоніна. Йому було 95 років. 1972-го він виграв легендарне чемпіонство із “Зорею”. Клуб із Луганська (тоді Ворошиловград) став першим чемпіоном не зі столиць союзних республік. Перед цим титул брали лише команди з Москви, Києва та Тбілісі. Пише “Трибуна”.
Зонін народився 9 вересня 1926 року в Казані. 1941-го він потрапив до академії місцевого “Динамо” і всього за чотири роки пробився у професійний футбол. На жаль, початок ігрової кар’єри збігся з воєнним часом.
“Я пішов працювати збирачем літаків у ремонтних. Пам’ятаю, майстер прізвища Чушкін дав мені перше завдання: залізти у фюзеляж і щось усередині прикрутити. Там було дуже холодно, м’язи задерев’яніли, після закінчення роботи мене за ноги витягували звідти. Ось таким вийшло трудове хрещення”, згадував Зонін в інтерв’ю “ProЗеніту” 2016-го.
Потрапити на фронт 1944-го не вийшло: руку зламало гвинтом
“Пізніше перевели на аеродром. Я обслуговував три літаки. Вставав без п’ятнадцяти шість і йшов 13 кілометрів пішки. Паралельно закінчив курси авіатехніків та бортмеханіків. Потрапити на фронт 1944-го не вийшло: руку зламало гвинтом. Плече ставили без наркозу, біль був нестерпно жахливий. Відкритий перелом виявився дуже складним, спочатку хотіли ампутувати руку, але потім зважилися на операцію.
Знак долі: вона проходила навпроти стадіону “Динамо”. Потім шість місяців я ходив у гіпсі.
На стадіоні “Динамо” я проводив практично весь вільний час. Час був тоді важкий, із гостьовими командами розплачувалися продуктами. Війна не заважала забивати стадіон на 10 тисяч глядачів, вільних місць не було.
Зонін-гравець не був зіркою і значно більших успіхів досяг як тренер. Тренувати Герман почав 1959-го. Першим клубом стали “Трудові резерви” з Ленінграда – до цього Зонін провів тут сезон як футболіст. Команда боролася за підвищення до головної ліги величезної країни, але була розформована. Новий тренер не загубився і поїхав працювати у Вороніж його запросив місцевий “Труд”.
У Воронежі Зонін потренував лише сезон, потім були два роки у Луганську. 1965-го 39-річного тренера відправили піднімати збірну соціалістичної Бірми (тепер М’янма).
Про цей відрізок у кар’єрі Зоніна розповідав коментатор Геннадій Орлов:
“У 1966 році я у складі “Зеніту” прилетів грати кілька матчів до Бірми проти команди цієї країни, яку тренував Зонін. Це було перше моє знайомство з ним, ми зіграли три матчі: два програли, а один виграли. Здивувало, як ставилися до нього бірманці. Вони добре грали у футбол і навіть були чемпіонами Азії (йдеться про Азіатські ігри 1966-го) під його керівництвом. Видно було його стиль роботи, його тренерські методики.
Бірманці казали, що він людина, яка змінила менталітет футболістів.
Азіати їдять рис, а він вчив їсти м’ясо. Він зумів їх переконати. Вони стали фізично сильнішими, стали більше бігати. Він був людиною, яка змогла наставити бірманців на європейський менталітет м’ясоїдів. Це дозволило їм досягти успіхів, вони були дуже добре підготовлені.
Про нього ж говорили всі захлинаючись”.
Але у 67-му Зонін втомився і виїхав із Бірми. Він два роки викладав, а 1969-го почалася легендарна історія луганської “Зорі”: спочатку клуб закріпився як середняк, а потім пішов на штурм чемпіонату СРСР.
Шлях до чемпіонства “Зоря” почала з виносу київського “Динамо” – 3:0. Потім обіграли “Спартак” (3:1) та московське “Динамо” (1:0). Зухвалий хід напружив великі клуби.
Влітку Зоніна та гравців “Зорі” під виглядом збірної СРСР направили до Бразилії на Кубок Незалежності
Влітку Зоніна та гравців “Зорі” під виглядом збірної СРСР направили до Бразилії на Кубок Незалежності. Зонін не сумнівався, що це зробили лише для того, щоби футболісти “Зорі” втомилися і не змогли виграти чемпіонат. Але навіть там удалося обіграти Уругвай.
“Зоря” таки доїхала до чемпіонського фінішу, залишивши на другому місці київське “Динамо”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Дніпро” став чемпіоном СРСР
Якраз у Київ Зоніна потім і покликали, але той відмовився та порекомендував звернути увагу на тренера “Дніпра” Валерія Лобановського.
“Мене не хотіли відпускати. Вручили нам золоті медалі, віце-президент УЄФА Валентин Гранаткін із Москви приїхав особисто привітати. Моє слово – у відповідь. Я вийшов, пообіцяв привести команду до нових вершин, щоби ніхто нічого не запідозрив.
Тільки хлопців обдурити не вдалося, підійшли до мене Онищенко та Семенов: мовляв, якщо ви йдете, то нас ніхто не втримає. Після бенкету зібрали із дружиною речі і на вокзал. Прикро, що диплом за перше місце поспіхом залишив, ніхто так і не повернув. Потім почалися численні вмовляння повернутися, але я назад не пішов”, розповідав Зонін.
У “Зеніті” Зонін розкрив гравців, які стануть чемпіонами СРСР: від Мельникова та Ларіонова до Клементьєва та Давидова. Але повторити грандіозний успіх на новому місці вже не вдалося.
“1973-го ми провели дуже велику роботу: повністю змінили методику тренувань, почали активно залучати наукову бригаду інституту імені Лесгафта. Почали добре. На жаль, мені довелося вирушити до ФРН на ЧС. Але повернувшись, я помітив, що команда просто змінилася.
Виникла конфліктна ситуація. У результаті нам не вистачило чотирьох очок до третього місця, а мені довелося суттєво змінювати склад”, скаржився Зонін.
1977-го здоров’я Зоніна похитнулося серцевий напад. Він вирішив на якийсь час повернутися до викладання: “Більшу частину року я провів у лікарнях. Лікарі сказали: “Якщо не хочете вирушити на той світ з тренерської лави, переходьте на роботу в інститут”.
Зонін швидко повернувся у футбол але тут доля була проти.
1988-го його відвезли на швидкій прямо з тренування. Гравець “Динамо” Тбілісі, де тоді працював Зонін, влучив м’ячем у скроню. В результаті лопнула барабанна перетинка та пошкодилося очне дно.
Після цього Зонін усвідомив: настав час закінчувати.
“Герман Зонін прожив велике довге життя. Пішов останній великий (безумовно) радянський тренер. 95 років. Цвяхи з цих людей уже наробили. Але цвяхи мають термін. Світла пам’ять Герману Семеновичу Зоніну”, відреагував Василь Уткін.
“Герман Зонін. Це насамперед тренер “Зорі” сенсаційного чемпіона СРСР-1972. Команди, яку хіба що ціпками не намагалися збити зокрема, влітку загнали Південну Америку на турнір під виглядом збірної СРСР. “Зоря” це витримала”, – український журналіст Артем Франков.
“Зоря” у 1972 році виграла чемпіонат СРСР з 15 перемогами, 10 нічиїми та 5 поразками. Команда набрала 40 балів. Вона випередила срібного та брознового призерів київське та тбіліське “Динамо” на 5 очок.