Вручення аргентинському футболістові 34-річному Ліонелю Мессі “Золотого м’яча-2021” означає лише, що в сегменті популяризації гри стався застій. В організаторів і учасників опитування творча криза. Мессі точно не був найкращий 2021-го. Людина нерегулярно виходила в стартовому складі свого нового клубу французького “Парі Сен-Жермен”.
Окрім фактів і сухих цифр, які підтверджують це, футбольна громадськість потребувала нового зразка для наслідування. Хай це буде Левандовський, Бензема чи Жоржіньйо. А пояснюється все просто: навіть найсмачніша страва, якою починають годувати щодня, приїдається.
Цьогоріч п’ять-шість футболістів зіграли на рівні Мессі чи навіть краще.
Однак Європа занурюється в консерватизм у нехорошому розумінні цього слова. Досі ми думали, що Україна консервативна й нездатна вловити нові зміни. А світ показав нам приклад консерватизму, який важко усвідомити. В політичному сенсі сильні країни вдають, що не помічають диктаторів, як у Європі, так і у всьому світі. Їм не вистачає рішучості Вінстона Черчилля (прем’єр-міністр Великої Британії 19401945-х і 19511955 років. ГПУ) і Рональда Рейґана (президент США 19811989 років. ГПУ).
Футбольний світ копія світу політичного. Нечасто знаходяться люди, які можуть сказати правду й зробити це публічно.
Завжди траплялися випадки, коли “Золотий м’яч” вручали не справді найкращому. Паоло Россі 1982-го видав божевільний тиждень на Кубку світу, коли забив шість м’ячів у фінальній стадії. Того року виграв “Золотий м’яч”, хоча восени 1982-го не завжди потрапляв в основний склад свого клубу. Щось подібне 1986 року говорили і про нашого Ігоря Беланова. Але то була епоха, коли мав місце брак інформації. А зараз кожен матч будь-якого клубу та гравця можна подивитися в інтернеті.
Перемога Мессі нагадала похід у книгарню. Коли заходжу й бачу лише одного автора Стівена Кінґа. А хочеться почитати й почути когось іншого. Хто інакше сприймає цей світ.