Четверо дітей це Боже диво. І в 40 років є шанс народити. Ви маєте його використати. Ми не побоялися і маємо своїх діток. Не віриться, що страхи позаду й ми це пережили, каже Оксана Кучирин, 54 роки, із селища Печеніжин Івано-Франківської області. Вона з чоловіком 59-річним Василем не могли мати дітей 17 років. А 2007-го стали батьками четверні Дарини, Івана, Миколи, Василя.
Лікарі називали нас здоровими, не знали причини бездітності. Визначили її тільки після того, як я пройшла за три дні пішки 120 кілометрів до монастиря в Зарваниці на Тернопільщині. І ще навколішки піднялася на вершину Анниної гори в Анненському монастирі, вимолюючи в Бога дітей.
Причина безплідності була у спайках на маткових трубах, що утворилися після гінекологічної процедури. Їх прибрали продуванням. Але самостійно завагітніти жінка не могла. Тому провели штучне запліднення в Прикарпатському центрі репродукції людини. Її яйцеклітину в лабораторії запліднили й перенесли в матку. Далі вагітність нічим не відрізнялася від звичайної.
Мені все було безкоштовно за державною програмою. Бо підійшла за віком та іншими показниками. Не було гарантій, що завагітнію. Лікарі підсадили чотири ембріони, щоб хоч один зачепився. А вони всі прижилися.
Через багатоплідність виникала загроза передчасних пологів. Також діти могли заважати розвиватися одне одному.
Лікарі пропонували видалити два плоди, щоб решта були здорові. Лякали церебральним паралічем, сліпотою, розумовою відсталістю. Це страшний вибір. Не могла дозволити цього. Для нас вони всі були важливі. Направили мене до столичної клініки на операцію. Вже й на стіл поклали. Зі страху аж руки з ногами похололи. Лікар заспокоїв, що нічого не робитиме. Діти лежали одне за одним і не вийде дістати когось, не пошкодивши інших. Та й термін уже був більший, ніж потрібно.
Через перші пологи в такому віці та багатоплідну вагітність Оксану Кучирин поклали до Київського центру репродуктивної та перинатальної медицини.
На сьомому місяці вагітності Оксана чхнула. Почалася кровотеча й лікарі зробили кесарів розтин. Здавалося, що народжує королева. Медики стояли в холі, в коридорах, на подвір’ї. Були напохваті на випадок ускладнень, говорить Василь Кучирин.
Діти важили від 1080 г до 1390 г. Їм ввели препарат для легень, щоб ті повноцінно дихали. Виходжували у відділенні інтенсивної терапії новонароджених Київської дитячої лікарні №1, потім в Охматдиті. Близнюкам Василю та Миколі зробили лазерну корекцію зору.
З нас не брали грошей. Усе за рахунок лікарні. За три з половиною місяці ми мало не посивіли з переживання. Недоношені малюки могли не чути, не говорити, не ходити. Щодня тряслися над ними. Для нас було перемогою, коли вони почали самі дихати, ссати соски, піднімати голову.
Після виписки немовлятам робили масажі та водні процедури. У 12 місяців невропатолог повідомив, що діти розвиваються нормально.
В нас чотири няньки було, по двоє приходили через день. Якби не вони, малюки рознесли би будинок у тріски, продовжує Оксана Кучирин. Хоча діти дружні. Не дай Боже хтось чужий образить хоч одного. Відсіч буде від чотирьох. Лідер у них Даруся.
Для розрізнення дітей у школі мати вистригла Івану за вухом дві смуги, Василю змію, Миколі ромбики.
Всі привчені до самостійності. Можуть зварити худобі їжу й нагодувати. Прибирають подвір’я, ходять у ліс по дрова, допомагають на кухні. Ми з дітьми зібрали більш як тонну картоплі. В нас три городи й три теплиці. Тримаємо хазяйство, бо іншої роботи немає. Або за кордоном працюєш, або на господарстві вдома.