Мистецтво це шлях у вічність. Шкода лише, що в сучасній культурі матеріальній і прагматичній ми цей шлях втрачаємо.
Маю потребу досліджувати й пробувати щось нове. Так не застигаю на місці. Сталість мені некомфортна.
Не шукаю обхідних доріг. Якщо мої зусилля та знання чогось варті, значить я цього доб’юся. Якщо ж ні, воно мені не потрібне.
Для мене нова й цікава книжка як цукерка. Полюю на такі у книжкових секонд-хендах у Кембриджі.
В Україні мене постійно запитують, в якому театрі працюю. Вважають, якщо не прив’язана до жодного, то не режисерка.
Із кожної ситуації намагаюся отримати лише найкращий досвід.
Живемо в капіталізмі за правилами соціалізму
Не терплю бюрократії. Але вважаю це своїм недоліком.
Лондон складне місто, щоб знайти себе. Щоб установити контакт з англійцями, потрібно витратити чимало часу. Але якщо контакт уже є, вони ніколи його не розірвуть.
Досі живемо в капіталізмі за правилами соціалізму. Система впала, а люди нічого не змінюють списують у школі, дурять у резюме й на співбесідах, шукають блат. Не розуміють, що цим усім шкодять насамперед собі.
Основне джерело наших страждань віра у брехню, яку самі собі розказуємо.
В нас досі вважають, що корупція шлях до успіху. А мав би бути за ґрати.
Не розуміла війни, доки не побачила її на власні очі. Політичні гасла та пропаганда надто зрозумілі й чорно-білі. Війна ж неймовірно складна та багатогранна. Недаремно ж декотрі люди відчувають життя лише на війні.
Батько помер, коли мені було 10. Ми мали цілий світ на двох. Енергетичний зв’язок тримаємо далі. Розмовляю з ним подумки, питаю порад. Він мені за янгола, наглядає і захищає.
У мені сперечаються дві сутності філософ і вірянин. Церква має існувати, бо підтримує духовність. Але її догматизм дратує.
Успіх за будь-яку ціну став новою релігією
Рай на церковних картинках чомусь нагадує відпочинок олігархів на тропічних островах. Хоча це місце мало би бути поза уявою.
Кожен перебуває між добром і злом. Святі це ті, хто знайшов ідеальний баланс між ними. В кожного ж є щось від темряви. Заперечувати це брехати собі.
Хвиля популізму й політичного божевілля прокотилася не лише Україною. Але США можуть це собі дозволити, бо мають довгу традицію незалежних від влади інституцій. У нас такої немає, інституції завжди переходять на бік влади. Це не лише розхитує державу, а й ставить під загрозу її існування.
Штучний інтелект годиться для опрацювання великої маси даних. Він робить це значно швидше і краще за людський мозок. Натомість не здатен жартувати та творити прекрасне.
Навколо постійно якісь рейтинги найуспішніші, найбагатші, найпривабливіші, найсексуальніші, з найвищим IQ. Успіх за будь-яку ціну став новою релігією. Ми почали розглядати себе як набір певних досягнень. Водночас втратили духовність, етичність і культуру відносин.
Інтелект без емоцій не вартує нічого
Емоційний інтелект дає змогу відчувати насолоду від життя. Інтелект без емоцій не вартує нічого.
Любов найважливіше, що батьки мають дати дітям. Ці почуття унікальні. Ніхто не здатен їх відтворити чи замінити.
Кожне покоління прагне, щоб наступне жило краще. В Україні ще так-сяк вдається дотримуватися цього принципу. В Європі вже вперлись у стелю. Дорожчають навчання, житло, життя. Та й діти стали неймовірно дорогим задоволенням. Капіталізм теж не ідеальна система.
Навчаючись в Академії мистецтв, відчувала, що втрапила в богемне середовище. Ми жили мистецтвом, мріяли, фантазували й мерзли, бо опалення не було. Ніхто не мав до нас діла, а на наші витівки махали рукою “це ж художники”.
Митці наче блазні. Тільки вони мають право казати правду у вічі й не турбуватися про наслідки.
Гостювала в сестри в Києві. Пішли у клуб відпочити. Там познайомилася з Олександром. Зачарував своєю усмішкою. Був веселий і легкий, хоча на щоці та на шиї мав свіжі подряпини. З’ясувалося, порізався на пробіжці, не помітив повідця, на якому вигулювали собаку. Ми протанцювали весь вечір, заклад навіть подарував нам коктейлі. Коли розходилися, сказав, що наступних вихідних приїде до Львова. Не сприйняла це серйозно. А він приїхав.
Якось Олександр обмовився, що не планує одружуватися ще 10 років. Я теж не поспішала, цінувала свободу. А за пів року він освідчився.
У день весілля чоловік на руках виніс мене на дзвіницю Лаври. Часто носив на руках. Іноді кажу йому: “Може, вже досить?” А йому все не досить.
Діти стали неймовірно дорогим задоволенням
Психолог із дитячого садка викликала на розмову. Сказала, тестування на типи темпераменту показало: мій син занадто інфантильний. Ну, а якою має бути дитина в 4 роки?
Ніколи не сварила дітей за оцінки. Казала, що навчаються для себе, а не для галочки. Але не потерплю, якщо побачу, що вони не докладають зусиль задля свого майбутнього.
Люди шукають прості відповіді на складні запитання.
Прошу Бога не давати випробувань, які не зможу пережити. Молюся за дітей і за родину.
Одного життя мені замало. Стільки справ, стільки проєктів. Хотіла б десяток. Але прожити їх по-різному як жінка, як чоловік, у Древній Греції, на Далекому Сході.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН