Вступ України до Європейського Союзу відкриває нові перспективи, проте водночас ставить перед аграрним сектором країни серйозні виклики. Головна дискусія точиться навколо впровадження європейських стандартів. Українські аграрії висловлюють занепокоєння щодо можливого здорожчання продукції та втрати традиційних ринків.
Торговельна угода, підписана у жовтні 2025 року, обіцяє значні можливості для українського агробізнесу. Однак, до 1 січня 2028 року Україна має імплементувати регламенти ЄС у рослинництві та тваринництві. Цей процес вимагає ретельних рішень і виваженої державної політики.
Україна вирізняється серед країн-кандидатів, оскільки входить до ЄС з ефективним та конкурентоспроможним сільським господарством. На відміну від попередніх членів, які розвивали сектор всередині ринку, Україна вже є одним із ключових глобальних виробників продовольства. Це створює унікальний контекст для інтеграції.
Європейські стандарти охоплюють всю технологічну модель виробництва. Їхнє впровадження передбачає масштабну модернізацію: від зміни засобів захисту рослин до інвестицій у тваринницьку інфраструктуру. У країнах ЄС такі трансформації тривали роками, часто десятиліттями, за значної фінансової підтримки.
Сьогодні Україна переживає повномасштабну війну, що значно ускладнює процес адаптації. Велика частина агропідприємств постраждала або перебуває під окупацією. За оцінками Світового банку, лише прямі збитки агросектора від вторгнення РФ перевищили $11,2 млрд на початку 2025 року.
Незалежні аналітичні центри попереджають про значні економічні втрати. Імплементація регламентів без адаптації може призвести до втрат понад €2,5 млрд на рік лише у сфері засобів захисту рослин. Це торкнеться насамперед малих та середніх виробників, які є основою українського села.
Таким чином, питання полягає не в необхідності європейських стандартів, а в тому, як їх впроваджувати без шкоди для сектора. Важливо враховувати й ширший геополітичний контекст. Росія системно використовує продовольство як інструмент стратегічного тиску.
Україна разом із ЄС потенційно може стати найбільшим експортером пшениці у світі. Проте ключовими для нас залишаються ринки Африки, Азії та Близького Сходу. Вони забезпечують обсяги експорту, валютну виручку та нашу роль у глобальній продовольчій безпеці.
Для збереження конкурентоспроможності критично важливим є підхід “одна країна – дві системи”. Це означає повне виконання вимог ЄС для європейського ринку та збереження чинної моделі виробництва для інших напрямів експорту. Поспішне застосування європейських регламентів до всього виробництва під час війни може підвищити собівартість та знизити врожайність.
Європейські інституції визнають ці виклики, розуміючи важливість стабільності українського агросектора для самого Євросоюзу. Це зумовлено глобальними продовольчими ризиками та геополітичними наслідками війни. Завдання України на 2026 рік – зробити європейські стандарти інструментом розвитку, а не бар’єром.
Для цього необхідна поетапна імплементація, фінансова підтримка та технічна допомога. Також важливі адаптаційний період для виробників і постійний діалог з ЄС. Ці механізми не суперечать євроінтеграції, а роблять її реалістичною та взаємовигідною.
Європейський Союз також виграє від членства України, зокрема, завдяки нашому аграрному потенціалу. Агросектор України може посилити Європу загалом та зміцнити її роль у глобальній продовольчій безпеці. Це робить аграрну інтеграцію спільним стратегічним проєктом.
Всеукраїнська аграрна рада (ВАР) активно працює в Брюсселі, ведучи діалог з європейськими політиками та експертами. Представники ВАР переконані, що простір для мудрих компромісів існує. Європейські партнери готові чути аргументи, підкріплені фактами та логікою.
Імплементація євростандартів має відбуватися таким чином, щоб зберегти сильний український агросектор. Виваженість рішень не уповільнить євроінтеграцію, а гарантує, що Україна увійде до ЄС сильною, а не ослабленою. Наш агросектор, як ключова складова економіки, має не лише витримати цей шлях, а й стати конкурентною перевагою нового європейського простору.