“Атаки України на Росію – розважлива авантюра” – Леонід Бершидський

Головна Сторінка » “Атаки України на Росію – розважлива авантюра” – Леонід Бершидський

Думки на сайті Bloomberg оглядача Леоніда Бершидського

Атака дронів на Москву 30 травня, коли щонайменше три безпілотники завдали удару по житлових будинках – найбільш яскраве свідчення серйозного зсуву в російсько-українській війні. Тепер бойові дії відбуваються не лише в Україні, а й на території Росії.

Український уряд зберігає фіговий листок заперечення, оскільки західні союзники Києва офіційно засуджують атаки проти Росії, а не проти окупованих РФ регіонів України.

Таким чином, Київ не взяв на себе відповідальність за останню атаку дронів, за попередні спроби ударів безпілотників по Кремлю та Краснодарському краю, що на півдні Росії, або за недавнє вторгнення невеликої групи з використанням західної військової техніки в Білгородську область РФ. Він також не взяв відповідальності за обстріл сіл та міст, сходження з рейок поїздів у Росії. Але таких інцидентів сталося надто багато, щоб розглядати їх як щось інше, окрім української тактики переміщення війни на російську територію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Мене били й піддавали тортурам, щоб лише визнав, що агент ЦРУ” – колишній полонений американець

Ця тактика – авантюра з очевидною короткостроковою військовою перевагою та потенційним довгостроковим психологічним недоліком, якого Україні поки що вдавалося уникати, зберігаючи низькі втрати серед цивільного населення.

Військове виправдання атак углиб російської території, чи то зухвалі транскордонні рейди, чи удари безпілотників та ракет, має два аспекти.

По-перше, такі фінти змушують російське командування враховувати безліч вразливих місць величезної території РФ. У Білгородській області проукраїнська група, мабуть, росіян-перебіжчиків, завдала удару по тому місці, де закінчувалася нова і дорога укріплена ділянка кордону, а на прикордонній заставі майже не було людей. Вони захопили контроль над трьома сонними селами і поставили прапор над клубом, після чого були відкинуті.

Через атаки по Росії росіяни мають відволікати сили та увагу від лінії фронту в Україні. Це допомагає українцям ввести супротивника в оману щодо спрямування та сил майбутнього наступу

Дрони, які досягли Москви, пробили найщільнішу систему ППО по всій Росії просто тому, що летіли низько і, мабуть, не використовували супутникову навігацію. Навіть Путін визнав, що ППО Москви потрібно доопрацювати. Таким чином, виходить, що російське військове командування має відволікати сили та увагу від лінії фронту в Україні, і це допомагає українському командуванню, оскільки воно прагне ввести противника в оману щодо напрямку та сил майбутнього контрнаступу.

По-друге, атаки корисні у витонченій інформаційній війні України. Вони стерли будь-який негативний розголос, який міг виникнути через втрату Бахмута – міста, на захист якого Київ витратив значні ресурси. Вони також успішно перевірили ставлення західних союзників до сміливіших дій України. Офіційна реакція США та Великої Британії були спокійні.

Атаки – реальне втілення ідеї, що Путін розуміє тільки силу, і виходить зі своєї зони комфорту, коли стикається з нею

Рішучість західних країн поставити Україні ракети більшої дальності, такі як британські Storm Shadow, і бойові літаки, такі як F-16, помітно не похитнулася. Президенту Володимиру Зеленському знову вдалося розсунути межі можливого. Він надав нові докази, що Росія, коли уважно придивитися, виявилася слабкою та нездатною встановити “червоні лінії”. Атаки реальне втілення ідеї, що Путін розуміє лише силу, і виходить зі своєї зони комфорту, коли стикається з нею.

Обидві ці переваги є особливо важливими, якщо Україна впевнена у своїх планах контрнаступу. Якщо українські військові матимуть змогу рішуче розірвати російський “сухопутний міст” у Крим, всі російські територіальні надбання в Україні з 2014 року виявляться під питанням для російської армії так швидко настануть великі неприємності, що Путін, можливо, не зможе продовжувати боротьбу.

Якщо контрнаступ захлинеться, оскільки українські війська зіткнуться з великими новими російськими укріпленнями та досвідченішим і обережнішим противником, то піратські набіги на власне Росію можуть мати неприємні наслідки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Бавовни” сприяють нашому наступу” – Іван Киричевський

Найбільша проблема Путіна, оскільки вторгнення затягується, це не відносно поганий стан професійних військових, підірваний корупцією та некомпетентністю російських генералів. Скоріше відсутність сильного провоєнного консенсусу. Наприклад, більшість росіян не бажають вносити навіть невеликі суми грошей на військові потреби. Бойовий дух військ в Україні, низький найбільша слабкість армії вторгнення. А перша спроба Путіна провести мобілізацію минулої осені спричинила втечу чоловіків боєздатного віку. Їх втекло більше, ніж було мобілізовано.

Напади на російську територію можуть змінити це. Так було під час чеченських воєн 1990-х та 2000-х.

У 1994 році, коли сепаратистський чеченський уряд оголосив про свій намір відокремитися від Росії, і Москва втрутилася військовим шляхом, більшість росіян підтримала мирне вирішення або навіть беззастережне виведення військ. У 1997 році 51% опитаних висловилися за надання незалежності Чечні. Однак до кінця 1999 року дві третини вже підтримали продовження військового наступу – суспільний настрій змінився через рейд чеченців до сусіднього Дагестану та низку кривавих терактів у літаках, московському метро і, врешті, житлових будинках у Москві та інших місцях. Деякі з давніх ворогів Путіна звинувачують його в організації вибухів як операцію під чужим прапором, спрямовану саме на цей ефект. Як би там не було, справа незалежності Чечні стала дико непопулярною.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Найважливіше – визволити Херсонську та Запорізьку області, узбережжя Азовського моря” – Олександр Мотиль

Українці, звісно, не бояться роздратувати росіян. Багато хто з них цілком обґрунтовано вважає, що Росія кинула на них усе, що могла, а вони й досі стоять. Однак зміна суспільного настрою в Росії все ще може змінити траєкторію кампанії, що триває. Путіну потрібно, щоб росіяни забули, хто насправді розпочав війну. Йому потрібно, щоб вони розлютилися. Щоб він міг задіяти мобілізаційний резерв Росії, що налічує щонайменше 2 млн осіб. Інакше кажучи, йому потрібен чеченський ефект.

Різні види видатних “патріотів”, таких як засновник ПВК “Вагнера” Євген Пригожин та терорист Ігор Гіркін вже розкритикували удари дронів по Москві. Пригожин проклинає військове керівництво РФ, а Гіркін сочиться своїм звичайним сарказмом. Але ефекту Чечні немає.

Необхідною умовою є значні жертви серед цивільного населення від українських обстрілів. Теракти чеченців призвели до сотень жертв серед мирного населення, принесення в жертву безневинних життів, що було так само важко сприйняти російському суспільству, як звірства росіян зараз – українцям. Проте досі українські операції вирізнялися скоріше знущальним та неповажним стилем, ніж смертоносністю. Повідомлялося про поодинокі випадки загибелі та поранення, внаслідок українських ударів по прикордонних регіонах РФ. Але не в таких масштабах, які могли б вплинути на переважно байдуже населення. Наліт дронів на Москву не забрав життя людей, хоча два БПЛА влетіли у вікна квартир.

Атаки такого роду лише привчають росіян до небезпеки. Вони займаються своїми справами, незважаючи на регулярні вибухи десь на задньому плані або навіть зовсім поряд із ними.

Оскільки російські військові в Україні займають оборону, а більшість росіян бажають, щоб “все скоріше закінчилося”, ризики “полегшеного контрнаступу” по території РФ окупаються для України

Оскільки російські військові в Україні займають оборону, а більшість росіян у кращому разі бажають, щоб “все скоріше закінчилося”, ризики “полегшеного контрнаступу” по території Росії принаймні поки що окупаються для України. Якщо існує “червона риска”, яку Зеленський не може перетнути, то вона або невидима, або ще надто далеко.

Переклад Gazeta.ua