“Більшості викрадених Росією дітей уже не повернемо”

Малюки, яким було рік-два, вже нічого не згадають. Цей злочин не можна пробачити, каже Ольга Решетилова, керівниця Медійної ініціативи за права людини

Зниклими безвісти від 24 лютого 2022 року вважають 52 673 осіб, із них 36 056 за особливих обставин, за даними Міністерства внутрішніх справ. Це військові, цивільні й діти. Як мають діяти ті, хто шукає своїх зниклих членів родини?

 Першою дією для родичів і цивільних, і військово­службовців має бути заява до поліції про зникнення людини. Якщо на підконтрольній території немає нікого з рідні, то заявити можуть друзі чи знайомі. Якщо заявлять родичі, то в рамках кримінального провадження слідчий направить їх на тест ДНК. Це обов’язкова процедура.

Пошуком зниклих безвісти на полі бою військовослужбовців найперше займається Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Родичам і військових, і цивільних треба звернутися до Національного інформаційного бюро, на гарячу лінію за коротким номером 1648. Із зібраною інформацією працюють уже у штабі поводження з військовополоненими. Також варто звернутися до Об’єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених при Службі безпеки України, Уповноваженого з питань пошуку зниклих безвісти та до інших інстанцій, що займаються пошуком зниклих безвісти та полонених. Також є перелік громадських організацій, що допомагають рідним зниклих безвісти в пошуках, підтримують їхні сім’ї. Головне звертатися до перевірених організацій, як-от ті, що входять до коаліції “Україна. П’ята ранку”. Важливо не надавати жодних даних людям, про яких ви нічого не знаєте, бо поширені випадки шахрайства.

З яких ресурсів можна отримати інформацію про зниклих безвісти?

 Є реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Щодо зниклих у зв’язку з воєнними діями працює Кабінет родича військовополоненого. Координаційний штаб і всі структури, що входять до нього, постійно оновлюють інформацію і змінюють статус людини. Якщо вона зникла безвісти, а у спецслужб є інформація про її утримання Росією статус у Кабінеті змінюється на “військовополонений”. Ці ресурси залежать від того, чи це цивільна особа, чи військовослужбовець. Родичі військових мають право ознайомитися з витягом із матеріалів службового розслідування, щоб розуміти обставини та місце зникнення людини. Є кілька основних контактних місць для тих, хто шукає рідних, це Уповноважений з питань зниклих безвісти, Служба безпеки України, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та слідчий, який розслідує провадження щодо зникнення безвісти.

Чого не варто робити, коли рідна людина зникла безвісти чи потрапила в полон?

 Іноді публічність єдиний шлях знайти інформацію про людину, особливо цивільну. Було чимало випадків, коли тільки після публікації посту в соцмережі знаходилися якісь зв’язки і можна було починати пошуки. Але тут є великі ризики. Якщо в захопленої росіянами цивільної особи вимагають якісь відомості, гроші чи переписати на когось свою власність чи бізнес, то оприлюднена в соцмережах інформація може дати злочинцям додаткові козирі. Також радимо не привертати уваги до прізвища військовослужбовця, якщо відомо про полон чи зникнення безвісти великої групи військових, а завжди шукати в групі людей, щоб не піднімати “ціни”, якщо доведеться обмінювати цю людину. Не вказувати звання, посади, підрозділу або даних, які військовослужбовець у полоні може приховувати. Треба повідомляти мінімум конкретики, але зовсім мовчати теж не раджу. Слід звертатися в усі структури до громадських організацій, радитися з юристами, людьми, які мають досвід у пошуку.

Як діяти тим, хто не впевнений, чи їхні родичі зникли безвісти, чи в полоні?

 Росія часто не підтверджує перебування людини в полоні. І жодна організація не має доступу до місць утримання, навіть Міжнародний комітет Червоного Хреста. Підтверджені тільки ті особи, про яких ворог захотів надати інформацію. За нашими даними, це менш як половина утримуваних. Тому часто буває, що в рамках обміну повертаються ті, кого вважали зниклими безвісти. Ми можемо лише тиснути на міжнародні організації й РФ, щоб вели списки полонених та було відомо про місця їх утримання і до цих місць мали доступ представники Червоного Хреста й місії ООН.

Те, що відбувається в місцях утримання, окреме пекло. Звільнені з полону кажуть, що, якби хоч хтось сторонній мав до них доступ, із них так не знущалися б. Керівники колоній і СІЗО та конвоїри знають: їм нічого не загрожує, бо ніхто не бачить того, що вони роблять. Ми вимагаємо доступу до місць утримування на території Росії й окупованих територіях, яких встановили понад 180.

Як ваша організація взаємодіє з родинами зниклих безвісти?

 Влітку 2022-го ми почали отримувати тисячі звернень від родичів військовополонених та зниклих безвісти і зрозуміли, що не зможемо впоратися з таким напливом звернень, приділити увагу кожній родині. Тоді розробили концепцію об’єднання родин військовослужбовців за принципом підрозділу чи місця зникнення безвісти. Те саме робили з цивільними. Почали допомагати родинам об’єднуватися, публічно говорили, що тільки так їх почують. Сьогодні Медійна ініціатива за права людини співпрацює з понад 30 такими громадськими організаціями. Це спрощує роботу нам і полегшує життя родичів зниклих. Бо, об’єднавшись, вони виробляють спільну стратегію, як їм поводитися, розшукувати родичів, комунікувати з державними органами та міжнародними інституціями. Люди розуміють, що вони не одні зі своєю бідою, і надихають одне одного на боротьбу. Майже щотижня проводять акції за звільнення полонених, куди приходять їхні родичі, що робить їх помітними і дає можливість вивільнити накопичену негативну енергію. Ця категорія людей вразлива для впливу російської пропаганди, тому важливо, щоб вони були під опікою українських організацій.

Як відбувається процес повернення зниклих безвісти з окупованих територій?

 Цей процес відбувається на рівні українських спецслужб. Якщо говорити про повернення тіл, то їх відправляють на експертизу для встановлення причин смерті й відібрання зразків ДНК, щоб встановити особу. Це часто триває по пів року й більше.

Ще одна проблема люди, чиє утримання було підтверджене Міжнародним комітетом Червоного Хреста, гинуть у полоні, не доживають до звільнення. Їх морять голодом, і це призводить до незворотних наслідків: через брак поживних речовин організм з’їдає жирову масу, потім м’язову, потім переходить на органи. Тому треба домагатися якомога швидшого звільнення тих, хто потрапив у полон на початку великої війни, бо шансів дожити до звільнення в них усе менше.

Також важливо відстежувати переміщення наших військовополонених, яких етапують до найстрашніших російських тюрем як-от “Чорний дельфін” в Оренбурзькій області, де сидять довічники. Інакше після війни ми їх не знайдемо.

Чи є дієва система звільнення цивільних, що перебувають у російському полоні?

2022 року ми розробили схему, яку підтримала коаліція “Україна. П’ята ранку”. У ній є два треки. Перший ідентифікувати, де перебувають люди, й отримати до них доступ, полегшити їх утримання та звільнити. Другий трек відповідальність росіян за те, що вони роблять із цивільними. Це злочин переслідування, який є злочином проти людяності. В окупованих регіонах до цивільних застосовують однакові дії затримати, допитати, катувати, етапувати чи вбити. Медійна ініціатива за права людини ідентифікувала 1795 цивільних у російському утриманні. Є велика кількість людей, про яких ми знаємо мало або нічого. Тому припускаємо, що ця цифра може становити 57 тисяч осіб. Отримувати інформацію з окупованих територій усе важче. Для доведення цього злочину ми проводимо дослідження, збираємо докази та відомості про всіх причетних. Ми добилися запуску Московського механізму ОБСЄ це спеціальний механізм щодо розслідування певного злочину на певній території. У березні 2024-го до Києва приїжджали експерти, призначені для цього розслідування, й видали потужний звіт щодо переслідування Росією мирного українського населення, де назвали це злочином проти людяності. Сподіваємося, Міжнародний кримінальний суд відкриє провадження щодо цього злочину, бо це системна політика Кремля, в яку залучено багато структур армію, міноборони, слідчий комітет ФСБ, суди. Наше завдання все фіксувати й оприлюднювати, щоб українське суспільство знало, що відбувається.

Щодо звільнення цивільних також є певні зрушення. Уже діє міжнародна платформа, але вона більше має декларативний характер. Важливо наповнити її конкретною діяльністю, щоб чинити тиск на Росію і почати переговори про звільнення. Треба розуміти, що всіх одразу не звільнять Москва на це не піде, бо це виявить масштаби її злочинів. Тому цивільних треба розділити на окремі групи медики, люди старшого віку, хворі, жінки, журналісти. І для кожної з цих груп шукати делегатів для переговорів.

Які міжнародні організації найбільше допомагають Україні в пошуку зниклих безвісти?

 Найперше Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти. Це міжурядова організація зі штаб-квартирою в Гаазі допомагає нам своєю експертизою. Вона має великий досвід роботи на Балканах, в Сирії, Афганістані та потужні технології, що допомагають відбирати зразки ДНК. Також співпрацюємо з Норвезьким Гельсінським комітетом, який надав нам свою базу даних для реєстрації задокументованих фактів злочинів, бельгійською правозахисною організацією “Міжнародне партнерство за права людини”, Front Line Defenders, що допомагає нам проводити міжнародні адвокаційні заходи. Чеська організація “Людина в біді” багато допомагає на звільнених територіях. Міжнародна правозахисна спільнота об’єднана в підтримці України.

Під час війни Росія депортує українських дітей на свою територію. Чи є інформація щодо них, і як повернути цих дітей в Україну?

 Україна на момент повномасштабного вторгнення не мала уніфікованих списків дітей, які перебували в закладах інтернатного типу. Цей брак інформації створює велику проблему. На жаль, більшої частини дітей ми вже не повернемо. Ми їх втратили, бо малюки, яким було рік-два, вже нічого не згадають. Їм змінюють імена, перевозять із міста в місто. Це злочин, який не можна пробачити.

Мало інформації про дітей, які залишилися в окупації. А вони там зазнають переслідувань. Як приклад бердянські підлітки Микита Ханганов і Тигран Оганнісян, які загинули в червні торік. Їх тривалий час переслідували, вбили за загадкових обставин, тіл родичам досі не повернули. Росія приховує, що хлопців закатували. У Мелітополі також переслідують підлітків, бо вони виросли в Україні, більшість має українську ідентичність. І це специфічна категорія, бо це ще діти, але часто чинять, як дорослі. Наражають себе на небезпеку, а ми не можемо їх захистити.

Ви писали, що “постраждалі від воєнних злочинів Росії поступово втрачають мотивацію брати участь у правосудді”. Чому так відбувається?

 Із 2022-го все більше справ у судах проходить за статтею 438 Кримінального кодексу єдиній в Україні, що описує порушення законів та звичаїв війни. Ми їх усі відстежуємо. Процесуальні моменти в нашому правосудді складні й нудні, але в цих судах порушуються питання, що стосуються всього суспільства. Як приклад, справа Ягідного, села на Чернігівщині, де російські окупанти навесні 2022-го понад місяць утримували в підвалі школи 368 людей без доступу до повітря, без нормальної кількості води і їжі. За цей час 10 селян загинули. Ця страшна історія сколихнула світ. Є вирок у цій справі. Недавно я була на судовому засіданні в залі не було жодного потерпілого. Вони не цікавляться ходом цієї справи. Хоча на першому засіданні, коли їх тільки починали допитувати в суді, я з багатьма спілкувалася і вони казали, що до всього готові, бо хочуть справедливості. Менш як рік минув і ніхто з потерпілих не їде до суду. Очевидно, вони не побачили, що це правосуддя відповідає їхнім інтересам. У цій справі засудили 15 російських військовослужбовців, але це зовсім не ті люди, які мали отримати вирок. Засудили якихось солдатів, а про трьох командирів, що організували це нелюдське утримання, немає і згадки. Хоча саме на них вказували всі потерпілі. Тому вони й втрачають мотивацію.

Ми хочемо один великий процес над Росією то треба цього добиватися. Бо прокуратура це розслідує епізодично. Тому що ми досі не ратифікували Римського статуту, в нашому Кримінальному кодексі немає визначення “злочин проти людяності”, хоча такими є більшість злочинів, які вчиняє тут Росія.