Приїхала сусідка з Чехії. Була там місяць у чоловіка, який багато років офіційно працює в будівельній компанії. Приїхала щаслива і з бажанням покинути офіційну роботу вдома й переїхати до нього.
Аргументів у неї багато: сім’я має бути разом; в Україні за рік не можна відкласти стільки грошей, як там за місяць-два; постійні тривоги бісять; синам потрібен батько; війні не видно кінця, а життя минає…
Якось на одній зі своїх лекцій психолог і перекладач Юрко Прохасько сказав, що перша помилка, яку роблять люди, це узагальнення і висновки на підставі цих узагальнень. Адже жодної статистики, крім тієї, яка стосується перетинів кордону нашими людьми, немає. Ні соціологічних досліджень, ні бодай якихось опитувань… Ніхто не може передбачити, скільки українців після нашої Перемоги повернеться додому, а скільки залишиться в тих країнах, котрі дали прихисток.
Із моїх добрих знайомих і друзів-закарпатців за кордоном перебуває майже 70 осіб, разом із родинами це приблизно 310 українців. Приблизно 40 із них, із тих 70, це чоловіки до 40 років. Усі вони вдома мають домівки, дружин і дітей. Але вдома не мали нормальної роботи, яка оплачувалася б відповідно до докладених зусиль і потреб родини. Середня місячна зарплата в Україні 2023 року становила 14 308 гривень 46 копійок (розрахунок показників середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка, відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, враховується для обчислення пенсії, здійснюється Пенсійним фондом України, за інформацією Державної податкової служби України. Країна). Середня ж зарплата в сусідній Чехії становить 69 700 гривень 41 000 чеських крон. Навіть якщо відрахувати вартість орендованого житла, то все одно різниця відчутна. А ціни на деякі продукти в чехів іще нижчі, ніж у нас. Крім того, родина має більше часу на спілкування. Адже наші в Чехії не мають ні городу, ні худоби, за якими потрібно постійно доглядати. Тож люди звикають до іншого життя.
Оскільки всі ці чоловіки підпадають під закон про мобілізацію, то вони вже більш як два роки вдома не були. Натомість їхні дружини з дітьми приїжджають до них. Кілька хлопців-старшокласників уже залишилося з батьками в Чехії. Ходять там до школи чи неофіційно працюють здобувають професію. Частина дружин переїхала до чоловіків і залишилася там разом із дітьми. Діти теж пішли до школи. Деякі дівчата вже встигли підрости й вийти там заміж. За чехів, звичайно. Частина чоловіків розлучилася з дружинами, бо знайшла пару, яка завжди, під боком.
Таким чином із тих 300 українців, точніше, з тих, які належать до молодшого покоління, в Україну повернеться менш як половина. Якщо 40х4 (майже в усіх по двоє дітей) = 160, то з них на сьогоднішній день планує повертатися тільки 50.
Тепер поговорімо про старшу вікову категорію. 30 чоловіків віком 4045 років. У кожного з них двоє, троє або четверо дітей. Візьмімо середнє арифметичне троє. Плюс батько, плюс мати. Виходить 5х30=150 українців. Діти в цих людей уже дорослі й майже всі працюють із батьками за кордоном. Удома залишаються самі матері, й за рідкісним винятком батьки. На Галичині картина зовсім інша там на заробітки завжди виїжджали переважно жінки. Дорослі діти так адаптувалися до життя там і до іншої цивілізації, що повертатися додому й не думають. Повернуться тільки батьки, і то далеко не всі. Таким чином, із родин моїх близьких знайомих і друзів, із тих приблизних 310 українців, в Україні житиме після Перемоги заледве 90100 осіб. Тобто приблизно 30 відсотків.
А тепер повернімося до сусідки, яка оце приїхала з Чехії. Вона патріотка України і робить багато для нашої армії. Працює з дітьми тимчасово переміщених осіб, волонтерить, збирає гроші для армії, опікується гуманітарною допомогою. Вона має талант педагога й у мирний час пішла б учитися в університет. Вона любить свою націю, знає історію та вміє передати все це поколінню, що підростає. Вона любить дітей і свою роботу. Вона готова працювати за 5800 гривень, а саме така в неї заробітна плата, понаднормово. Але вона любить і свого чоловіка. Вона знає, що родина мусить бути разом. Вона відчула, що в Чехії можна заробити більше і жити краще. Тому вона зробить вибір не на користь України. На жаль…
А що ми? Що Україна? Що її велика й мала Батьківщина?
Воює. Сподівається на перемогу. І втрачає своїх людей. Одних на полі бою, інших на полі економічних змагань. На полі власного майбутнього.
Та хоч би як там було живемо і працюємо. І віримо в Перемогу. Адже без неї ніяк!