Дерев’яне чесало можна побачити в колибі “Диканька” в Яремчі на Прикарпатті. Власник 29-річний Іван Жиданюк частує мандрівників карпатським чаєм із медом і наливками. Артефакт належав його дідові Василеві Жиданюку (19121976).
Дідо народився під Делятином у багатодітній сім’ї, розповідає Іван. Після початкової школи став вівчарем. На літо збирав по селах корів та овець, вів їх на полонину за гору Маковицю випасатися. Побрався з Параскою, на рік молодшою. Мали 14 дітей, вижили шестеро, серед них мій тато. Місцева влада виділила дідові полонину біля хребта Хижки. Там працював і побудував хату.
1939 року край зайняла червона армія. Військові забороняли пасти худобу й косити сіно.
Боялися, що вівчарі допомагають повстанцям, які переховуються в лісах і горах. До Василя прийшли озброєні солдати. Вимагали віддати вгодовану свиню.
Якщо хочете взяти свиню, то забирайте й мене. Без неї сім’ї не прогодую, відповів той.
Після війни по селах почали створювати колгоспи. Дід влаштувався вівчарем. Пас худобу майже
до 50 років. Коли стало важко ходити горами, сам змайстрував собі ткацький верстат і вирізав чесало.
Такі чесала виготовляли з фруктових дерев. Найчастіше зі сливи вона міцна, але м’яка. Всі зубці вирізали вручну. Дід стриг овець, збиту вовну вичісував, щоб розпрямити. Потім сукав із неї нитку й виготовляв пряжу. Вже з пряжі на верстаті ткав ліжники.
Посеред зими пішов до міста по продукти. Дорогою назад відвідав товариша. Повертався додому вночі, попав у завірюху. Впав у яму, яку засипало снігом. Довго в ній борсався, доки сусід не допоміг вибратися. Так заробив пневмонію. Помер дід Василь через два тижні в лікарні.