Після того, як на очах розпався цей наратив про Давида і Голіафа, який мав сенс, і був правдою, і викликала дуже емоційну допомогу і підтримку України після вторгнення у 2022 році, було якось порожньо.Зрозуміло, що таке сприймається у коротких війнах, але Давид не поборює Голіафа 5 чи 10 років. Але з того, що я спостерігаю, у мене складається враження, що це такі перші камінчики в цю суб’єктність не лише “проти кого ми”, не лише “проти чого ми” (проти зла, проти Росії, проти винищення нас, проти того, щоб гинути без боротьби), а “за що” і що ми можемо дати іншим (додана цінність). І це справді адаптація, й інша гнучкість, й інша стійкість, які сформувалися у великої частини громадян (тут я здаю собі справу, що я просоціальна людина з більш оптимістичним поглядом, та все ж). Це пропозиція рішень для безпеки та захисту і більше ділення ними зі світом (взагалі цікавим парадоксом ще торік виглядали численні конференції з “допомоги українській резильєнтності” з не завжди релевантними порадами й ідеями). У наукових дослідженнях є такий термін “множинність стійкості” (онтологічна, когнітивна, психологічна, системна стійкість тощо).Правда, щодо цього є купа дискусій, що ж це таке.Ну логічно, мало хто бачив, що воно.Тож мені здається, ми емпірично якось це намацуємо. І бачимо, що воно може працювати, очевидно, разом. І що це про антислабкість.Бракує осмислення і системності, звісно. Але воно вже є.Що абсолютно не заперечує втоми та виснаженості. Але втома і виснаженість — це тло, це контекст, в якому виростає цей новий стан. Через біль, через величезні втрати, але це все одно ті паростки, які я не можу не помічати й не можу заперечити їхню обнадійливість.ДжерелоПро авторку. Тетяна Трощинська, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
30/03/202630/03/2026Автор Олександр Ковальчук