Ще у квітні генпрокурор Ірина Венедіктова оголосила протидію домашньому насиллю одним із головних пріоритетів роботи прокуратури у 2021 році.
Кожна третя родина в Україні стикається із насильством, додали у Генпрокуратурі. Найбільше потерпають жінки. Торік вони заявляли про насильство у сім’ях 180 921 раз. І це при тому, що загалом правоохоронці нарахували 211 362 звернення. Окрім жінок, 27 676 заяв надійшло від чоловіків, 2756 від дітей.
Ситуація із домашнім насиллям особливо загострилася із початком пандемії та уведення локдаунів у багатьох країнах, за даними Організації Об’єднаних Націй. Люди почали частіше сваритися, бо майже увесь вільний час проводять разом.
В Україні жінкам, які стикаються вдома з агресією, часто допомагають волонтери. Отримуючи звернення про допомогу потерпілих, як правило, везуть у спеціальний центр. Там розміщують у кімнатах та надають необхідну психологічну і моральну підтримку. Дозволяють проживання.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала в одному із таких центрів, який розміщується у Києві. Ознайомилася з умовами в яких перебувають потерпілі від насилля. Та дізналася історії жінок, які проходили або проходять реабілітацію після пережитого.
У притулок для потерпілих від насилля – неможливо потрапити без попереднього дозволу. Якщо ви його і отримали, то обов’язково маєте підписати згоду про нерозголошення адреси закладу. Такі правила безпеки. Їх порушення може призвести до того, що потерпілих знайдуть кривдники.
Будівля столичного центру ззовні нічим не відрізняється від звичайних київських житлових будинків. Щоправда вхід до нього намертво закритий зсередини важкими залізними дверима. Біля них зустрічає директорка притулку Оксана Крамар з акуратною зачіскою та підфарбованими губами. На жінці класична чорна спідниця та тонкий светр.
– Навіть поліція та лікарні не знають нашої адреси, – говорить. Усі, хто приходить, підписують документ про нерозголошення. Щоб з наші клієнтки були в безпеці.
Оксана Станіславівна на посаді більше року. До неї тут довгий час працювала інша жінка.
– Коли влаштувалася сюди, то притулок занепадав. Деякі жінки вже жили по кілька років, – зізнається керівниця.
Проводить усередину центру, який займає перший поверх. В приміщенні сиро та холодно. Руки та ніс замерзають щойно знімаєш верхній одяг. Опалення підключене, але батареї не нагріваються, зізнаються працівники. Увімкнути електричні обігрівачі теж не можуть, бо для притулку встановлений ліміт на споживання електроенергії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пропонував слідчому 50 тис.: затримали чоловіка, який роками ґвалтував дитину
Зігрітися тут допомагає виключно чай та ковдри у які кутаються, як мешканці центру так і його працівники. Серед останніх переважно жінки до 30 років. Є психолог, прибиральниця та чотири соціальних працівники, які приходять позмінно.
У коридорах горить тьмяне світло від жовтих ламп. На стіні велике квадратне дзеркало. Під ним на столику лежать брошурки з номерами гарячих ліній центру.
– Ми тут трошки, як у підвалі знаходимося. Тому сирість і відчуваєте. Навіть запах зараз є. Чуєте?, – проводить екскурсію закладом Оксана Станіславівна. Раніше тут кафе було якесь, – показує на великі металеві конструкції, пофарбовані у бежевий колір. Тут в усіх кімнатах проходять ось такі великі витяжки.
До притулку жінки потрапляють із кризових кімнат в які їх привозять поліцейські зі спеціального підрозділу “Поліна”. Саме правоохоронці, які в нього входять і реагують на повідомлення про насилля, виїжджають за викликами.
У кризовій кімнаті постраждалі можуть перебувати до 12 діб. Отримують безкоштовну юридичну та психологічну консультації, медогляд, здають аналізи. Після цього мають право перебратися у притулок. Однак за умови, якщо мають роботу, отримують пенсію або соціальні виплати. Адже їжу муситимуть купувати за власний рахунок. У той же час потерпілим надають речі першої необхідності.
– Ми надаємо тільки безпечне місце перебування. За цей час жінка може зібрати необхідні документи та вирішити свої справи. З кожною клієнткою працює окремий соціальний працівник, – пояснює Оксана Крамар. – Деякі два дні можуть прожити і піти. На них заводять кейс – справу. Складають індивідуальний план та допомагають вирішити всі питання.
Постраждалі іноді повертаються з притулку назад до кривдників.
– Кажуть: “Я його люблю”, “Я від нього залежу!”. Буває, що немає куди піти із дітьми, – продовжує директорка. – Була дівчина років 25 із двома дітьми 2 і 4 років. Кривдник киянин. Живе з мамою. Вигнав родину: “Ви мені тут не потрібні!”. Телефонувала мамі й бабусі його: “У мене така ось клієнтка є. Хто вона вам?”. Обидві відказали: “Ніхто, вона для нас не існує”. Умовляла, пояснювала, але погодились взяти назад тільки дітей. Дівчина ж підтвердила, що чимось завинила перед ними.
Притулку допомагають благодійні організації – привозять їжу. Однак нагодувати всіх там не мають можливості. З речами трішки краще. Їх передають небайдужі. Однак інколи не у достатньо належному стані.
– Думають, що у нас тут бомжі живуть. Непостіраний одяг приносять, старий. Іноді аж страшно глянути, – жаліється Оксана.
У притулок потрапляють жінки з різних родин.
– Була клієнтка років 60, яка сім років прожила у шлюбі з другим чоловіком, який займав високу військову посаду. Мешкали у величезному домі. Але коли чоловік помер, його син-наркоман вигнав прийомну матір на вулицю. Тепер вона намагається повернути майно.
Дівчаток нікуди не випускав, забороняв виходити
– Деякі жінки не хочуть брати поношений одяг. Всякі люди трапляються.. Була постраждала із двома дівчатками 12 та 15 років. Тато кривдив їх усіх. Свого часу жив у Єревані, потім у Донецьку, а згодом переїхали до Києва. Він працював в аеропорту. Дівчаток нікуди не випускав, забороняв виходити. Хоча балував гарними речами, а вдома зробив шикарний ремонт. А діти приїхали сюди і кажуть: “Ми готові жить у вас тут, ми готові жить з тараканами. Але ми у вас щасливі!”. Їх мама сказала, що втікла, аби налякати чоловіка і потім повернутися назад. Хоча у молодшої вже були суїцидальні настрої.
Батько відмовився приймати жінку назад. Без матері відмовилися повертатися і доньку.
– Він тепер їм надсилає щомісяця по п’ять тисяч гривень кожній. А мати влаштувалася десь на роботу за 14 тисяч. Допомогла їм бабуся, яку перевезли з Донецька. Вона там продала квартиру і десь у Києві змогли знайти маленьку однокімнатну, – каже керівниця закладу. Діти стали щасливішими і спокійнішими.
Притулок розрахований на 12 людей. Зараз проживає всього семеро. Часто сюди тікають разом із дітьми. Для них важко знайти садочок, бо довгі черги. Домовитись нереально, зізнається Оксана.
Потерпілі часто прибігають прямо у домашньому одязі.
– Зараз у нас є жінка, яка прибігла у піжамі з дому разом із двома дітьми: 4-річним хлопчиком і дівчинкою 9 років, – веде далі директорка. Їх тато сидить на антидепресантах. Удень спить до другої години, а ночами сидить за комп’ютером. Жінці дозволяв працювати тільки три дні на тиждень. Сам же теж ніде не працює, бо має батька в Ізраїлі, які іноді надсилає гроші. Онукам. Але користується ними син.
Тато був її раз цілий день пресував і дівчинка весь час рвала
Згодом чоловік почав лупцювати дружину.
– Коли почав піднімати на маму руку, у його доньки став проявлятися рвотний рефлекс. Усе від нервів, – пояснює Оксана Крамар. Дитині теж діставалося. Тато був її раз цілий день пресував і дівчинка весь час рвала. Мама це побачила і намагалася визволити доньку била чоловіка кулаками по спині. А він на неї, як на собаку: “Сидеть, я тебе сказал!”. Жінка і подзвонила на гарячу лінію. Прибігла у чому була.
Зараз в Україні кампанія з протидії домашньому насильству дуже сильно розвивається. По містам розклеюються оголошення із номерами гарячих ліній, куди можна дзвонити та скаржитися. У Києві такі повідомлення врятували не одну жінку та дитину, пояснює Оксана Крамар.
– Одні маленькі дівчатка з Маріуполя розказували мені, що у них вся школа була обклеєна повідомленнями. Але вони думали, що у них вдома не домашнє насилля: “Вважали, що це просто у папи таке воспітаніє”.
На гарячу лінію у центр інколи телефонують і чоловіки. Кількість звернення зросла у період карантину.
– Хоть повісься з цим кредитом. Узяв, бо залишився без роботи в карантин. А жінка його колупає, на голову капає. Чоловіки соромляться цього, переживають, – пояснює директорка. – Також дзвонять і ті, кого б’ють дружини або ображають дітей.
Звертаються за допомогою і літні жінки. Їх кривдять онуки або діти.
– Онук або п’є, або наркоман. Жінка років 80 жаліла хлопця, поліцію не могла викликати. А він виніс уже і газову плиту. Сарай із квартири зробив. І такий, що був потоп. Вивалив мамині речі, щоб вимокати. Воно все так і гнило.
Про мешканців притулку Оксана Станіславівна знає все, бо спілкується з кожною людиною особисто. Діти часто граються у її кабінеті, крутяться на шкіряному кріслі та клацають комп’ютер. Директорка любить, як своїх, зізнається.
– Одна жінка приїхала зі стареньким бульдогом, 17-річним сином та донькою, хворою ДЦП та з синдромом Дауна. Вони були такі класні!, – згадує керівниця притулку. – Жінка прожила з кривдником 20 років. Не працювала, бо доглядала за дівчинкою. Виживали. Варила два окорочка – обидва дітям. А сама ото ледь не юшку пила. За вітром ходила. Бідна, така худюсінька була… Знайшли їй роботу прибиральницею у бізнес-центрі. Бігала працювати, а хлопець навчався онлайн, доглядав за сестрою. Нарадувацця йому не могли. Назбирали грошей, зняли квартиру і живуть слава Богу. Зараз наче познайомилась із кимось, збираються за кордон.
Забрали у дівчини телефон, гроші, документи
Інколи для порятунку постраждалих залучають спеціальні служби та проводять сплановані операції.
– Одного разу кривдник був такий шо ого-го!, – каже Крамар. – Дружина з маленькою донькою сиділа вдома. Він ішов на роботу, а за невісткою лишалася слідкувати його мама. Забрали у дівчини телефон, гроші, документи. Випускали погуляти на півгодини з дитиною. Він її так бив, що вона не могла нічого зробити! Ото вдалося, видно, у когось телефон випросити і подзвонити на гарячу лінію. Викрадення дівчини із такої сім’ї готували місяцями, купили їй стареньку мобілку, щоб тримати зв’язок.
Жінка збирала документи, складала речі, зробила запасні ключі. Купили квитки на автобус, щоб важко було знайти. Одного разу, коли чоловік пішов на роботу, а свекруха спала втекла з дитиною.
– Але він все одно зміг її вичислити, навіть у другому місті, – каже Оксана. Забрав маля, а його годувати треба. Куди вона без неї.
У притулку постраждалі можуть жити по три місяці. Удень займаються справами, дітей відводять у школу чи садок.
Директорка веде вузьким коридором. З обох боків висять яскраві картини. Показує поки пусту кімнату з двома двоповерховими ліжечками. Ремонт у приміщенні робили рік тому. Стіни пофарбовані у світлі теплі кольори. Меблі не нові, однак у гарному стані. Постіль та рушники тут видають. На вікнах висять нові штори та тюль. Є стіл та стільчики.
– Діти сплять, як правило, на нижніх ліжках. На верхніх є перегородка, – показує Оксана.
Трохи далі за коридором – кухня. Перед нею невелике приміщення з двома холодильниками та пральною машинкою. У кожної мешканки є своя поличка. Користуються також праскою та феном. Для діток тут стоять горщики та пластмасові різнокольорові ванночки. На кухні пахне їжею. На плиті стоїть каструля з вареними молочними сосисками.
Для приготування страв є уся необхідна техніка – плита, духова шафа, чайник, мікрохвильовка. Ремонт на кухні новий. Привертають увагу стильні білі меблі та м’які стільці за великим обіднім столом.
– На дні народження випікаємо торти, на Великдень пасочки робили, – ділиться керівниця. – Намагаємося скрасити будні. Усі разом веселяться, як у великій родині.
Туалет та душ у одній кімнаті. Піддон закриває біла шторка з блакитним візерунком. Є невелика раковина.
Із однієї з кімнат виходить жінка років 60. Має пофарбоване у червоний колір волосся. Поверх махрового халату вдягла куртку. У одній руці тримає велику чашку зі свіжезвареною кавою, у іншій – пачку цигарок та запальничку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ставлення до домашніх тварин буде вирішальним, кому з батьків залишиться дитина в разі розлучення
– Станіславівна, можна я вийду покурю?, – запитує.
Швидкою ходою прямує на вулицю, йде за ріг будинку. Пропоную скласти компанію. Жінка не проти, але довго відмовляється говорити про пережите. Врешті зізнається: сюди потрапила, бо хотів убити син. Все через будинок.
– Сиділа на стільці, закривала обличчя руками. А син повалив на землю дістав ножа і тримав наді мною, – розповідає Олена. – Онуки почули крики, прибігли. А він і каже: “Зараз вашу бабушку поріжемо на кусочки і в каналізацію кинемо”. Онук його почав штовхати. Син зачепив обличчя ножем. Я у цей момент схопилася на ноги та вибігла на вулицю в чому була. Босою бігла по камнях
Син Олени зловживає алкоголем. Пити почав давно, але з настанням карантину ситуація погіршилася, розповідає потерпіла.
Була вся у синяках. Руки чорні, ноги чорні
– Він має чотирьох дітей троє від другого шлюбу. Дружині було 15 років. Вона із неблагополучної родини, – розповідає Олена про родину сина. – У нього клемонуло шось. На жінку також піднімає руку. Не знаю, що я йому зробила. Усе з дитинства було – на гуртки водила, гроші їм висилала, їжу привозила постійно. А вони хотіли будинок продати. Мабуть, на випивку не вистачало. За 10 тисяч доларів віддали. За то зараз і живуть.
Олена сама із Полтави. Мешкає у притулку вже два місяці. До цього багато років працювала бухгалтером та заробляла немалі кошти, запевняє.
– У червні сталася трагедія. Я змогла якось дістатися до лікарні. Була вся у синяках. Руки чорні, ноги чорні. Голова розбита була…Намагався видавити очі та розбити череп стільцем, – згадує Олена. Запалює вже третю поспіль цигарку. Лікарі хотіли мене вигнати, бо була без грошей. Завідувачка приходила розбиратися. Але таки залишили відновлюватися.
Лікування тривало два місяці. Зараз обличчя жінки вже зажило.
– Поїду на днях у Полтаву, подавати заяву. Буду заводити кримінальну справу. Уже не шкода мені його, – продовжує говорити ледь стримуючи сльози. – Любила його, але то вже не мій син. Тільки оболочка. Всередині все виїв алкоголь та наркотики. А я ж забороняла йому спілкуватися з поганими хлопцями. Зеки, наркомани – отака компанія була у нього.
Хоче забрати онуків, але має проблеми за здоров’ям. Боїться, що якщо з нею щось станеться діти залишаться самі.
Її старшій онучці 14 років. Тримає із бабусею зв’язок.
– Толкова дівчинка. Ось недавно я вже була передумала звертатися в поліцію. А вона дзвонить і розказує, що батько обзиває її по усякому, життя не дає.. І у мене знову злість з’являється..
– Жена ж его ничего не видела, – переходить на російську Олена. – А тут пришла к нам – большой дом, красивая ванная, стиральная машинка, вся техника. И теперь вцепилась, назад возвращаться не хочет. Хоть он ее тоже уже бьет. Она сама детей прутами от зонтов лупит. Вот такие следы у них на лице, – показує щілину між пальцями близько двох сантиметрів. – Он ведь никому не нужен был, кроме меня.
Надворі піднімається вітер. Жовте листя злітає з дерев та падає на попіл від викурених цигарок жінки. Сутеніє. У притулок з робіт починають повертатися мешканки. У ігровій кімнаті з великим телевізором чутно гучний дитячий сміх.
– Тимур, не заважай працювати. Зараз не можу гратися, – виховує одного з хлопців Оксана Станіславівна. Малий забіг до неї у кабінет.
У кімнаті для відпочинку є акваріум із рибками, клітка з хом’яками та невелика бібліотека.
За дверима до кабінету психолога чутно розмови. Гуде барабан пральної машини. На кухні гримить посуд та працює витяжка. Увечері тут закіпає життя.
ПОВІДОМЛЯТИ ПРО НАСИЛЛЯ МОЖНА У TELEGRAM
Громадська організація “Марш жінок” запустила чат-бот у Telegram “Вона за неї”. Розрахований для підтримки жінок, які опинилися у важких життєвих ситуаціях.
Бот може надавати юридичну і навіть психологічну допомогу, повідомляє видання Mediasapiens.
“Нашим найпершим бажанням було запропонувати свою допомогу та надати підтримку. Потім функціонал чат-боту розширився. Зараз він вже може збирати історії постраждалих, чи свідків насилля. Пропонує психологічну і юридичну допомогу. Інформує щодо статистики домашнього насилля”, – розповіла представниця “Маршу жінок” Анастасія Герасименко.
Чат-бот буде особливо корисний для людей, які страждають від насилля, але бояться про це говорити вголос, кажуть в організації.
Цілодобова гаряча лінія Центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству працює без вихідних, святкових днів за номером 15-00 (зі стаціонарного) та 044-272-15-00 (з мобільного).
921
людину засудили торік в Україні за домашнє насилля. Позаторік засуджених було учетверо менше 225, за даними Державної судової адміністрації.