Хвороба нирок була спадкова. Скільки себе пам’ятаю, завжди мав із ними проблеми. Лікування відтягував до 29 років. А тоді лікарі сказали: “Юначе, ви помираєте, ваші нирки не працюють”, розповідає 39-річний Дмитро КАПУЩЕНКО із Кривого Рогу на Дніпропетровщині. Він сім років був залежний від гемодіалізу. В лютому 2020-го йому пересадили нирку від матері в Клінічній лікарні швидкої допомоги у Львові.
Дмитро Капущенко будівельник. Із дружиною виховують 11-річного сина та 14-річну доньку.
Коли звернувся до лікарів, почувався не дуже добре, каже Дмитро. Мені призначили перитонеальний діаліз. Його робили вдома в кімнаті, яку треба було ретельно вимити й простерилізувати. Бо найменша інфекція загрожує перитонітом, одразу можна померти. Процедура тривала 4 години. Її проводили тричі на тиждень. Зазвичай через день. Іноді через два, називали цей проміжок “довгі вихідні”. Вони були важкі. Якщо нирки не працюють, то набрякають руки, ноги, стрибає тиск. У ці дні він у мене піднімався до 200. З носа йшла кров.
Хворі нирки мав і старший брат Дмитра. Він відмовився від діалізу й помер. Після цього Дмитро наважився на трансплантацію.
Аналізи показали, що донором може стати мати, розповідає. Після розмови з лікарем одразу їй подзвонили. Вона погодилася. Нас почали готувати. Коли мені сказали, що все оплатить держава, спершу не повірив.
Операція минула добре.
Отямився після наркозу й зрадів, що живий. Лікарі сказали, що нирка запрацювала одразу. Виписали через кілька місяців, тому що почалася епідемія. Після семи років на діалізі життя стало якісніше. Та все ж важко порівняти із життям здорових людей. Імунна система ослаблена, треба пити багато таблеток. Але то дрібниці. Після операції мої життєві пріоритети змінилися. Тепер хочу жити якомога довше, щоб побачити своїх дітей здоровими. Коли мені зробили операцію, вони стали спокійніші. А раніше часто плакали й питали, чи я не помру. Було важко пояснювати, що все може статися. Раніше в мене на першому місці була робота, а тепер головною стала сім’я. Спочатку знаходжу час, щоб побути з рідними, а тоді вже на все інше.