Тарас Чмут, керівник благодійного фонду “Повернись живим”, є одним із ключових голосів, що формують суспільне розуміння військових реалій в Україні. Його фонд комплексно підтримує Сили оборони, надаючи допомогу від транспорту до озброєння та освітніх проєктів. Ця позиція дозволяє йому глибоко бачити та тверезо оцінювати ситуацію на фронті, у військовому керівництві та вищих ешелонах влади.
У своїй останній публічній заяві Чмут виступив із критикою державного підходу до мобілізації, а також наголосив на небажанні влади реалістично сприймати виклики, що постають перед військом. Він торкнувся питань корупції в оборонній сфері, гучних скандалів, появи нових “оборонних” олігархів та навіть гіпотетичної готовності Росії до переговорів та можливої війни у Балтії. Його аналіз є надзвичайно важливим для розуміння поточної ситуації та перспектив України.
**Реалії фронту та тривожна статистика втрат**
За словами Тараса Чмута, 2026 рік не обіцяє бути легким для України. Він зауважив, що хоча 2022 рік був хаотичним, Україна тоді вистояла, що вже є перемогою. Однак, порівнюючи 2023 та 2024 роки, Україна втратила на 110 квадратних кілометрів територій більше, ніж відвоювала.
Ще більш тривожним є прогноз на 2025 рік: різниця між втраченими та відвойованими територіями може скласти мінус 1700 квадратних кілометрів не на нашу користь. Це вказує на те, що навіть попри спроби наступати, Україна продовжує втрачати більше земель. Росія швидше та ефективніше адаптується до умов сучасної війни.
Чмут попереджає, що в довгостроковій перспективі Україна має неоптимістичний сценарій, якщо не відбудуться кардинальні зміни. Після завершення Курської наступальної операції стратегічна ініціатива повністю перейшла до росіян. Хоча ЗСУ інколи вдаються контрнаступальні дії, як-от успіхи “Хартії” під Куп’янськом у грудні, глобальна ситуація залишається складною.
Окупанти нарощують кількість гарячих точок на фронті, виснажуючи українські резерви. Це змушує Сили оборони постійно реагувати на ворожі наступи, що створює ризик прориву на оперативний простір. З кожним роком кількість таких ділянок зростає, тоді як резерви України не збільшуються, а мобілізація падає.
Втрати українських військ включають не лише загиблих, а й санітарні втрати, а також військовослужбовців, що звільняються зі служби. Це свідчить про негативну динаміку на полі бою.
**Загроза колапсу та небажання бачити правду**
Експерт наголошує, що для реальної оцінки ситуації Міністерству оборони, Генштабу та Офісу президента необхідно чесно розрахувати, скільки часу залишилося до моменту, коли військові втратять можливість стратегічно стримувати противника. Це передбачає аналіз необхідних сил оборони, врахування втрат, самовільних залишень частин та приросту від мобілізації.
Чмут зауважив, що ніхто в Україні не веде подібних підрахунків на високому рівні. Хоча після низки обговорень з Міноборони та Офісом президента обіцяли спробувати це зробити, існує велике питання до достовірності даних та готовності сприйняти реальний стан справ.
На думку керівника фонду, на низовому та середньому рівнях військового керівництва є готовність до реалізму, але на найвищому рівні панує страх перед поганими новинами. “Всі хочуть жити в ілюзії перемоги”, – підкреслив він.
**Системні проблеми: хаос та брехня у звітах**
Системний хаос в управлінні та кругова брехня є двома болючими проблемами українського війська. Організаційна культура Сил оборони спонукає кожну ланку звітувати своєму керівництву лише те, що воно хоче чути. Доповідаючи правду, можна позбутися посади або навіть отримати кримінальну справу.
Така система заохочує командирів малювати віртуальну реальність на лінії фронту, щоб не засмучувати вище керівництво. За правду командирів знімають з посад, переміщують у резерв, а потім знову призначають на інші бригади. Це свідчить про небажання системи сприймати реальність, яке формується зверху донизу.
Ці проблеми ведуть до наближення “точки колапсу” на фронті. Хаос в управлінні військами виявляється у постійному дробленні з’єднань, нераціональному перекиданні особового складу без урахування їхнього стану здоров’я, мотивації та фахової підготовки. Водночас вище керівництво часто покладається на презентації з гарними, але порожніми цифрами.
**Питання щодо командування та збереження життя військових**
Коментуючи ставлення до головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, якого раніше сам Чмут називав сильним стратегом, експерт зазначив, що на нижчому та середньому рівнях у війську його сприймають як генерала, що не береже людей. Чмут пояснює це тим, що головком має зосереджуватися на веденні війни до перемоги, а не на збереженні життя кожного окремого військового.
Він підкреслює, що великі втрати є наслідком системи, але відповідальність за втрату батальйонів на найвищому рівні відсутня. Відповідальність покладається на командирів нижчих ланок, тоді як держава не бере на себе відповідальність за високі втрати особового складу.
На його думку, проблема небажання вищого керівництва зберігати життя людей, можливо, пов’язана з необізнаністю або небажанням бачити цю проблему. Загалом, більшість військових керівників вважають, що держава має надати необмежений ресурс для ведення війни.
**Виклики мобілізації: контраст з Росією та внутрішні проблеми**
Аналізуючи процес мобілізації, Тарас Чмут порівняв підходи України та Росії. Росія залучає людей до війни грошима, використовуючи їхню бідність і відсутність інших життєвих шансів, або ж силою та обманом. Таким чином вони щомісяця отримують до 30 тисяч новобранців, маючи 140 мільйонів населення, з яких 10 мільйонів вважаються “витратним матеріалом”.
Україна ж, на жаль, не діяла вчасно для запобігання провалу мобілізації. Це призвело до ситуації, коли на військовослужбовців ТЦК та СП нападають, а суспільство в коментарях радіє цьому. Навіть бойові командири часто висловлюють нелюбов до ТЦК та СП, що є аномалією, адже ці центри призначені для поповнення військ на полі бою.
Без мобілізації неминучою буде капітуляція, а потім примусова мобілізація до російської армії, де всі є “м’ясниками”. Керівник фонду підкреслює, що верховний головнокомандувач та уряд, а не військові на передовій, є головними відповідальними за мобілізацію.
**Непопулярні рішення та політичні ігри**
Відстороненість верховного головнокомандувача та головкома ЗСУ від процесу мобілізації пояснюється відсутністю пріоритетності цього питання. Воно є політично токсичним, і влада уникає його через фокус на “виборах” та рейтингах, а не на реальних потребах фронту.
Щоб виправити ситуацію до 2026 року, першим кроком має стати визнання реального стану справ. Необхідно провести адекватне дослідження причинно-наслідкових зв’язків та визначити, що можна зробити, а що вже пізно. Існують гіпотези щодо якіснішої, але менш масової мобілізації, зменшення обсягів бронювання або залучення інших силових структур.
Однак жоден із цих варіантів не буде популярним для суспільства. Тарас Чмут закликає до управління державою, що ґрунтується на даних та аналізі, а не на емоціях та уподобаннях окремих осіб.
**Співпраця з антикорупційними органами та скандал “Мідас”**
У жовтні фонд “Повернись живим” підписав меморандуми про співпрацю з НАБУ та САП, що свідчить про активну позицію фонду у боротьбі з корупцією. Робота ведеться за двома основними напрямками: залучення коштів від угод зі слідством на потреби Сил оборони та консультування щодо цін, виробників та добросовісності у сфері військово-оборонного призначення.
Завдяки першому напрямку, нещодавно в рамках проєкту “Дронопад” було передано дрони-перехоплювачі, придбані за кошти від таких угод. Щодо участі фонду у справі “Мідас”, Тарас Чмут зазначив, що вони надавали консультації та інформацію про свої закупівлі на запит правоохоронців.
Реакція на плівки НАБУ у справі “Мідас” була вкрай негативною для керівника фонду, викликавши “депресію на тижні два”. Цей скандал демотивує не лише його особисто, а й військових та суспільство загалом.
Особливо розчарувала реакція Президента Володимира Зеленського, яка, за словами Чмута, була “слабкою, повільною і вичавленою суспільством та партнерами”. Він допустив, що президент міг не знати всіх деталей скандалу спочатку, але після його публічності реакція мала бути миттєвою та максимально жорсткою. Це, на його думку, є величезним геополітичним провалом для країни, що підриває її обороноздатність як всередині, так і ззовні.
**Компанія Fire Point та ризики в оборонній промисловості**
Фонд “Повернись живим” відмовляється від співпраці з компанією Fire Point, яка виробляє ударні дрони та ракети “Фламінго”. Тарас Чмут назвав її “дуже дивною” та “надто мутною”. Він вказує на незвичну публічність компанії, тоді як сотні інших виробників працюють у секретності.
Fire Point зверталася до фонду з пропозицією придбати їхню продукцію, але отримала відмову. Чмут не готовий оцінювати ракету “Фламінго”, але зазначає, що дрони FP активно використовуються, мають потужну бойову частину та загалом отримують позитивний відгук, хоча ефективність залежить від тактики застосування та підготовки персоналу. Він припускає, що багато інших українських виробників могли б створювати подібну продукцію за державної підтримки.
Тарас Чмут заперечує класичну корупцію у вигляді відкатів, але зазначає, що гарантовані державні замовлення з чесними 20-30% прибутку можуть зробити виробників мільярдерами. Він переконаний, що оборонна галузь є сьогодні зоною найвищих корупційних ризиків в Україні, враховуючи величезні кошти, закритість та високий попит.
**Нові олігархи в ОПК та їхній фокус**
Серед українських виробників зброї є як добросовісні, ідейні компанії, так і ті, що живуть “як в останній день”, прагнучи заробити якомога більше. Чмут вважає, що це створює нових майбутніх олігархів та спонсорів політиків, кількість яких вже сягає десятків, якщо не сотень.
Проблема не в самому заробітку ОПК, а в тому, що ці компанії часто забувають, завдяки кому вони отримують прибутки. Їхня робота спрямована на заробіток, а не на забезпечення солдата в окопі, тоді як військові на передовій дозволяють їм спокійно виробляти та продавати продукцію, прикриваючись патріотизмом.
За прогнозами Чмута, після закінчення повномасштабної війни близько 70% цих компаній припинять існування. Решта трансформуються у світові корпорації, будуть поглинені іншими гравцями або залишаться “середнячками”.
Головний урок, який українське суспільство має винести зі справи “Мідас”, це необхідність підтримки антикорупційних органів, незалежних ЗМІ та громадянського суспільства. Саме ці три стовпи є основою демократії та свободи.
**Переговори з Росією: ілюзія сили та прихована слабкість**
Переговорний процес з Росією наразі ускладнюється територіальними питаннями. Україна готова домовлятися за умови збереження нинішніх позицій, тоді як Росія висуває свої вимоги. Тарас Чмут вважає, що допустима межа компромісу визначається самою Україною.
Він зауважує, що Україна часто демонструє себе слабшою, ніж є насправді, що призвело до скептицизму Заходу у 2022 році. Водночас Росія є “майстром спорту з надування щік”, створюючи ілюзію потужності.
Насправді ж, за словами експерта, Росія так само переживає труднощі, і “невідомо, кому зараз важче – нам чи їм”. РФ хоче переговорів, оскільки розуміє, що без них ризикує зайти у незворотні процеси та програти війну через санкції, удари України, труднощі на фронті та виснаження мобілізаційного ресурсу.
**Євросоюз як партнер та безпекові гарантії**
Щодо Європейського Союзу як партнера, Чмут розрізняє інституцію та окремі країни. Як інституція, ЄС є неоднорідним, з проросійськими лідерами, що блокують допомогу Україні. Однак окремі європейські країни залишаються надійними партнерами, завдяки яким Україна тримається.
Обговорюючи американські безпекові гарантії, що нагадують 5-ту статтю НАТО, керівник фонду скептично зауважує: “Будапештський меморандум нам багато допоміг?”. Він підкреслює, що ніхто ще не перевіряв статтю 5 НАТО на практиці, а тому єдиним гарантом безпеки України залишаються її Сили оборони.
“Допоки в окопі є солдат з синьо-жовтим прапором, доти все гаразд”, – резюмує Чмут.
**Загроза для Балтії та готовність Європи до війни**
Тарас Чмут підтверджує слова голови розвідки Кирила Буданова про підготовку Росії до війни в країнах Балтії. Росія збільшує чисельність армії, трансформує військову систему та ідеологічно “зомбує” населення, готуючись до майбутніх можливих великих війн.
За його оцінкою, для нападу на три Балтійські країни Росії не потрібно надмірних сил – достатньо чотирьох дивізій. Європейські країни “тотально не готові” до сучасної війни. Вони мають дорогу техніку, але їм бракує людей, які вміють воювати, витримувати втрати та тримати стрій, як це вже було в Україні у 2014 році.
Чмут ставить під сумнів бажання Естонії боротися, якщо вона втратить 500 людей у перший день можливого конфлікту. Він вважає, що Росії доведеться зупинити наступ на одному з напрямків в Україні, щоб вивільнити війська для атаки на країни НАТО.
На завершення, Тарас Чмут прямо заявляє, що багато європейських країн чесно кажуть: “поки воює Україна, вони спокійно п’ють пиво”. Водночас, він не розуміє, чому ці країни не надають Україні достатньо зброї та коштів, щоб вона не просто виграла, а розгромила противника, знявши загрозу з усієї Європи.