Фотографуються біля будуарного столика, не знають про моргенштерни в Київській Русі: музейники розповіли, як в Україні проходить День селфі

Один день на рік зі смартфонами можна побачити Мону Лізу, Давида і навіть княгиню Ольгу. Щоправда, лише у стрічці соцмереж і на запрошеннях до музею. Працівники культури креативлять, щоби привернути увагу до всесвітнього флешмобу – Дня музейного селфі. Героям всесвітньо відомих картин, скульптурам, історичним постатям “домальовують” ґаджети, якими вони нібито роблять фото. За правилами міжнародного Дня музейного селфі – кожну третю середу січня до закладів культури можна потрапити безкоштовно. Відвідуючи музей – належить зробити селфі із будь-яким експонатом і опублікувати знімок у соцмережах. На меті заохотити якомога більше людей до знайомства з історією та мистецтвом. Цей день запровадили 2014 року працівники Європейського колективу Culture Themes. Українські музеї підтримали ініціативу.

Gazeta.ua перевірила, як проходив День музейного селфі у столиці.

При вході у “Музей історії міста Києва” стійка ресепшену, на ній – яскравий флаєр із княгинею Ольгою. В одній руці бабуся Володимира Великого тримає хрест, в іншій смартфон. Закликає відвідувачів “Саме час зробити самчик у музеї”.

У холі ялинка, прикрашена старими фотографіями. На них лише діти у вбранні різних років. Сьогодні останній день діє виставка “Новорічних прикрас”. Вхід на неї безкоштовний. Тут людно. На другому поверсі – основна експозиція вона порожня. При вході зустрічаємо двох студенток. Ідуть до ліфта. Розглядають “самчики”, які щойно зробили, обирають, які вже “запостити”.

“Вирішили подовжити день селфі триватиме до 24 січня. Більшість людей у середу працює і не може прийти у музей. Намагаємось максимально підсвітити інформацію про День селфі в мережі. Відзначаємо його практично з самого початку заснування”, – каже Вікторія Новак, працівниця “Музею історії Києва”. Вона в білому піджаку й червоних штанях. Розпущене темне волосся середньої довжини. Поправляє його рукою. Проводить нас до центральної експозиції у першій залі дерев’яного макету замку на горі у Києві. Пояснює, що тут роблять фото найчастіше – бо експонат ефектно виглядає.

“Усі ж люблять робити селфі у дзеркалі, правда? А в нас є місце, в якому сам бог велів. Називаємо “театральний куточок”. Тут люблять заселфитись і свої, і іноземці”, – підводить нас до столика на тонких ніжках. Експонат оздобрений позолоченими елементами. На ньому висока рожева лампа, жіночі парфуми, пудрениця, кілька пар тонких білих рукавиць та афіші театральних прем’єр. Вище овальне старовинне дзеркало у товстій різбленій дерев’яній рамі.

“Над будуарним столиком початку 20 століття – світлини Марії Заньковецької. Вона в різних театральних образах і амплуа, які вона презентувала на сцені”, – пояснює. Дивиться на своє відображення. Пригадуємо відому світлину княжни Анастасії Романової, яку вона зробила 1913 року. Будучи 13-річною, сфотографувала своє відображення в дзеркалі, відправила знімок другу. Історики це називають одним із перших селфі.

Вікторія розповідає, що знімки роблять люди різного віку.

“Молодь вибірково публікує фотографії і прискіпливо до них ставиться, Люди старшого віку – багато знімкують і виставляють фото у мережі. Просто у часи їхньої юності не було можливості робити знімки у такій кількості. Зараз надолужують. Тішимося, коли люди роблять дописи із фото з музею, залишають свої відгуки. У такому зв’язку з ними ми можемо покращуватись. От іноземці роблять досить звичні для нас публікації. А кияни, чи гості міста ж часто неправильно ставлять теги. Йдуть в інший музей, але помилково відзначають нас”.

Стіна ліворуч завішана старими світлинами. На передньому плані – дерев’яний стаціонарний фотоапарат півтора метра заввишки. Техніці – більше ста років. Поруч велике м’яке крісло й афіші, з яких закликають робити знімки. Відтворили атмосферу фотоательє початку 20 ст.

“Помічали, що люди на старих фото не всміхаються? Проводили в кадрі багато часу, тримати усмішку було практично нереально. Це сьогодні ми робимо світлини у великій кількості, а колись до фотографії ставились дуже серйозно. Обирались спеціальні дати, люди одягались у все найкраще і йшли до ательє. Всі світлини були постановочними. Фотографія в Києві з’явилась ще в 19 століття і в якийсь момент замінила сімейний портрет”, – показує на вітрину зі світлинами. Серед них привертає увагу – Андріївська церква на ще незабудованому пагорбі. А також – пишнощока дівчина у великому вінку й українському національному вбранні. Усі фото підписані латинкою, каліграфічним шрифтом.

“Фотографи прекрасно знались на маркетингу. Знімки клеїли на картонки, наносили своє прізвище і адресу фотоательє. Тому усіх перших фотохудожників знаємо поіменно. Найвідоміше ательє було у Франца Мезера, який залишив найбільшу колекцію якісних знімків старого Києва”, – додає Вікторія і просить перейти до аерознімка центру Києва, зробленого 1918 року. Тут легко впізнати архітектуру Майдану і Хрещатика. На фотографіях ще є Михайлівський золотоверхий собор, який комуністи підірвали 1937 р.

“На фото зберігається історія. Можна документувати зміни, яке місто проживало”, – робить паузу. Відволікаємось на телевізор, на якому слайдами йдуть старі фотографії під музику Бетховена “До Елізи”. Радить не зважати, що фотографії відображаються тільки на пів екрана поломку не встигли виправити.

“Експонатів у нас дуже багато. Але якби довелося вибрати кілька головних, радила б оглянути книгу В’ячеслава Городецького. Він хоч і поляк за походженням, але майже 30 років прожив у Києві”, – показує на стенд із детальним макетом старовинного будинка. Балкони споруди прикрашають архітектурні елементи, схожі на голови тварин. В центрі й по боках на даху – башти зеленуватого кольору. Це макет доходного дому, який спроєктував Городецький. Поряд зі ” спорудою” – фігурки людей і давній трамвай. З іншого боку стенду – великоформатна книга в дубовій палітурці із золотими буквами.

“Книгу архітектор видав з не меншим шиком, ніж був у його житті. Вона увібрала спогади і фотографії про найдорожчу його подорож полювання в Африці. Для поїздки навіть заклав свій будинок з химерами у банк. Потім так і не розрахувався з ним. Це був подарунковий тираж для друзів. У 80-х було друге видання”, – додає Вікторія. Каже, що такі екземпляри коштують зараз близько 9 тис. грн.

Серед цінних експонатів музею – пам’ятки Княжої доби. Їх розмістили у іншому крилі. В око впадає шахова дошка із фігурками, виготовленими із кісток. “Східні” шахи майстерно виконані й оздоблені. Датуються Х століттям.

“Колекція цікавить дітей. Підмічають, що експонати тисячолітньої давнини – виглядають сучасно. Дивуються, коли бачать ковзани з часів Київської русі, що зроблені із кісток і шкіряних ременів. В топі загадок – прадавня вушна паличка з кістки. Її завжди носили з собою, підвісивши на шиї. Називали “коповушка”. Теж ще з часів Київської Русі. Іноді роблять свої цікаві припущення. Наприклад, фрагмент стародавньої мозаїки “охрестили” допотопною клавіатурою”, – показує на яскравий фрагмент з маленькими квадратами.

На вітрині – кольчуга і металева зброя -довгі мечі і невеликі пластини. Вікторія зупиняється поряд.

“А тут діти відгадують загадку з зірочкою. Бо дорослі часто не знають, що таке моргенштерн. Максимум, що з німецької перекладається, як “ранкова зоря”. А в нас за часів Київської Русі були отакі моргенштерни – ударна зброя. Щоби наносити шкоду “захищеному” супротивнику в обладунку. Підлітки дізналися про це з інтерв’ю самого виконавця. (Моргенштерн російський співак, який популярний серед підлітків Gazeta.ua). Насправді це різновид холодної зброї для ближнього бою”, – показує на невеликі залізні кулі з шипами, насаджені на держак.

Через карантин у музеї поменшало відвідувачів. Раніше були натовпи школярів. Відколи ввели оплату за квитки по програмі “Єпідтримка” (1000 грн за вакцинацію), то ситуація покращилась. Але на докарантинний рівень не вийшли.

День Селфі у Музеї Києва продовжили до 24 січня. Приз за краще селфі подарунковий квиток.

Політик “наказав” зібрати автентичні фото Хрещення Русі

Історію, яка пов’язана з фото і змусила посміхнутись працівників музею згадав старший науковий співробітник з Одеського художнього закладу культури Артур Єфремов. Коли працював у музеї в Калуші отримав завдання знайти оригінальні фото Х століття.

“Було певне доручення від політика. Стосувалось відзначення 1025 річниці Хрещення Київської Русі. Це було таке собі побажання-завдання: чи ми могли би в музеї зробити презентацію матеріалів. Нам пропонували оформити документи і фотографії Хрещення Русі (перший в історії вдалий фотознімок зробили 1826 року. “Вид з вікна” зафільмував француз Жозеф Нисефор Ньепс Gazeta.ua). Після недовгого обговорення повідомили політику, що ми молодий музей. Не маємо таких давніх експонатів як фото Хрещення Русі, але якщо її знайдемо, то обов’язково її заекспонуємо”, – розповів Артур.

Артур, який зараз працює в Одесі розповів, що в День музейного селфі кількість відвідувачів збільшується. А тих, хто забігає туди випадково “заселфитись” – теж можна зацікавити, головне креативність.

“Відходимо від зашореності музейних просторів, яке отримали в спадок від радянського періоду. Тоді заборонялось багато, треба було, як кажуть доглядачки “стращать і не пущать” – такий умовний принцип. День селфі – одне з позитивних “новинок” з-за кордону, які допомагають “оживити” сферу. В музеї нормально реагують на людину, яка каже, що “просто дуже треба сфоткатись”. Щоправда, деякі відвідувачі, які полюють на “селфі”, лишаються надовше. Головне зацікавити і налагодити зворотній зв’язок. Хорошою практикою було би робити вечори в музеях. Бо, зазвичай, заклади культури працюють до 17-18. Більшість потенційних відвідувачів у цей час на роботі, доїжджають додому. Та й, з досвіду, вдень, коли є така адміністративна офіційна складова це дещо охолоджує. А якщо робити вечори в музеї людина може прийти без поспіху, спокійно роздивитись, взяти участь у екскурсії. До того ж, глядач розуміє, що для нього виділили позаробочий час, з ним рахуються і відкрили музей ввечері. Це не лишає людину байдужою. Музей ввечері відрізняється від музею вдень. Це зовсім інша атмосфера”, – розповідає Артур Єфремов.

Каже багато хто боїться, що буде сумувати в музеї. Але заклади культури оновлюються і саме день селфі дає нагоду це перевірити.

“Коли ми зацікавимось цим життям вже будемо ловити його нюанси. Час відходити від радянського враження, що в музеях сидять старі бабці, які куняють в куточку на кріселках. В різних музеях є люди різного віку, але це зовсім не про нудьгу. Сучасний музей це жива організація, там буває багато цікавих івентів. Треба зрозуміти, відкрити, що там є життя і воно вирує. День селфі в музеї допомагає. Користувачі мережі показують, які музеї відвідали, що цікаво подивитись. Тож якщо є добрий намір піти й отримати естетичне задоволення, отримати нове, змінити оточуючу реальність людина отримає цю “підказку”, піде і подивиться”, – розповів музейник.