Бертран Норман — режисер, який знімає документальне кіно про українців, їхнє життя та мистецтво. У його творчому доробку — близько 15 фільмів на різні теми. З 2014 року Бертран регулярно приїжджає до України, працюючи над кількома власними проєктами, що досліджують українську культуру, історію та сучасність.Як, на вашу думку, змінилася Україна та її люди за цей час?Україна дуже змінилася. Багато людей, які раніше не чітко усвідомлювали свою національну ідентичність, після Майдану та початку повномасштабної війни зрозуміли, що вони українці, навіть якщо їхнє коріння не українське. Це питання цінностей: жити разом у країні, де є демократія, справедливість і свобода.Також українці почали серйозно цікавитися своєю історією та культурою. Помітив, що багато хто з тих, хто раніше розмовляв російською, тепер переходить на українську. Це стосується всіх регіонів. Зокрема, це це більш помітно на сході країни. Революція Гідності сильно вплинула на це. Якщо раніше люди не завжди наважувалися чинити опір, то тепер вони не лише не бояться, а й активно протистоять і готові боротися до кінця. Для мене, як для француза, це вражаюче явище. У Франції мир триває вже 80 років, три покоління. Люди звикли до цього, сприймаючи це, як даність, стали менш сміливими.У країнах ЄС не завжди цінують і розуміють ціну миру, вважаючи його гарантованим, на мою думку.Так, але мир ніколи не буває гарантованим. І українці показують, якою є справжня ціна миру та цінностей, які нам дорогі. Цей контраст дуже вражає.Ще одна зміна в тому, що багато українців виїхали до Європи і тепер краще знають європейські країни. Вони вивчають мови, інтегруються. Я зустрічав молодих українців у Бельгії, Нідерландах, Франції, Німеччині, Польщі, які за кілька місяців вже вільно розмовляють місцевими мовами. Це означає, що українці стали набагато ближчими до Європи, ніж раніше.Також Україна зробила величезний прорив у технологіях, особливо у військових. Наприклад, у сфері безпілотників українці стали справжніми майстрами і навіть лідерами в деяких областях.Міжнародні заходи часто проводять у Львові через близькість до кордону та безпеку. А також через те що, не всі іноземці готові їхати до Києва. Наскільки ви були готові до погіршення ситуації (що власне цього разу і сталося)? Я був у Києві минулого року, і тоді ситуація не була такою напруженою. Але останні місяці обстріли посилилися, і ситуація ускладнилася. Я знав про це перед приїздом і був готовий. У Парижі чи відмовляли вас їхати до України коли чи родина?Колеги – так, бо це небезпечно. Але я вважаю абсурдним надмірно захищати громадян однієї країни, коли люди в іншій — у значно більшій небезпеці. Моя сім’я, зокрема донька, знає про мої поїздки. Звичайно, вони хвилюються, але звикли, що це частина моєї роботи.Раніше ви приїжджали і знімали матеріал для документального проекту. На якій стадії розробки він? І, власне, чим зараз тут займаєтесь? Цього разу я приїхав, щоб обговорити поточні та майбутні проєкти. З українським співпродюсером ми працюємо над кількома художніми та документальними фільмами. Один із них, режисером якого є українець із Донецька, що живе у Великій Британії – Євген Кошин, був відібраний у Польщі для презентації перед професіоналами кіноіндустрії як проект, що знаходиться на стадії розробки. Зараз ми шукаємо фінансування та партнерів у Європі.Щодо документального проєкту про студентів із Донецька, які переїхали до Вінниці, то я з 2014 року знімаю історії людей, які формують нову українську ідентичність. У Вінниці я спостерігав за студентами, які разом із викладачами переїхали з Донецька. Це формування і розуміння української ідентичності. Пам’ятаю, як вони они брали участь у рольовій грі про поділ Берліна 1945 року, де представляли різні країни. Їхнє рішення об’єднати Берлін, а не ділити його, показало їхнє мислення та цінності. Спостерігати за молодими українцями – майбутнім України, було цікаво, як кінематографістів.Мій партнер в Україні дуже зацікавлений у цьому документальному проекті. Тому зараз ми шукаємо фінансування, щоб завершити роботу. Важливо не лише завершити проєкт, а й знайти, де його показати. Це може бути кінофестиваль. Якщо ми знайдемо фінансування і завершимо фільм без попереднього замовлення, то ми представимо його на фестивалях, сподіваючись, що його помітять і покажуть на якомусь телеканалі. Хіба що нам вдасться попередньо продати його телеканалам, як це було з моїм попереднім фільмом “Елегія в часи війни”, присвяченим українському балету, який транслювався на франко-німецькому каналі Arte та японському каналі NHK.Буду продовжувати працювати в цьому напрямку. Під час цього перебування я відвідав кілька вистав і концертів — у Національній опері України, у Філармонії та в Київському муніципальному театрі опери та балету — і обговорив із моїм співпродюсером майбутні проєкти, пов’язані з цими установами, зокрема нові зйомки балетів для міжнародної аудиторії.Чому саме балет у кадрі вас так цікавить?Це кінематографічне мистецтво, ідеальне для зйомок. Камера ніби сама рухається за рухами танцівників. Я відчув це багато років тому в репетиційній залі, коли знімав артистів. Балет створений для того, щоб його фільмували, адже це дуже пластичне мистецтво. І естетично вишукане.У Франції з грудня цього року до березня наступного триватиме український культурний сезон. Будуть представлені кіно, книги, театр. Але українського якісного контенту все ж таки бракує за кордоном. На вашу думку, потрібно більше таких проєктів, щоб західна аудиторія краще дізнавалася про Україну, а якщо так, то яких саме?Раніше Україна асоціювалася з регіоном у складі СРСР. Після Помаранчевої революції та Революції Гідності люди у Франції почали усвідомлювати, що Україна — це окрема країна з власною культурою та мовою. Зараз з’являються книги про українську історію, наприклад, французько-українського історика Ярослава Лебединського. Його праці дуже доступно пояснюють історію України.Французи мають доступ до української культури через фільми, як-от мультфільм “Мавка”. Є також документальні фільми, наприклад, “20 днів у Маріуполі”. Але цього все ще замало, особливо в менших містах Франції, де менше українських асоціацій і подій.Після 2022 року у Франції дізналися більше про Україну, але, знов таки, через призму війни — історії біженців чи військових. І багато хто зазначає, що потрібно переходити до культурних символів, які б асоціювалися з Україною. Наприклад, спільні кінопроєкти чи фестивалі. У вас з чим асоціювалася Україна до 2014 року?Одеса, борщ, сало. Цікаво. А зараз?Для мене особисто Україна асоціюється з багатьма відомими іменами та творами. Це література, письменники, кіно, балет, сучасний танець, музика. Наприклад, я відкрив для себе українських композиторів і рок-гурти, як-от “Океан Ельзи”. Я був на кількох концертах Святослава Вакарчука в Парижі, зокрема в грудні та два роки тому. Багато французів також знають “Океан Ельзи” та цінують їхню музику.Співпраця між Францією та Україною триває, можливо не так швидко, але й в бізнесі. Думаю, що після війни вона посилиться. А зараз формується новий зв’язок завдяки талановитим українцям, які проявляють себе в багатьох сферах.Українські митці, як-от Соня Делоне чи Серж Лифар, відомі у Франції, але Росія постійно намагалася привласнити їхні імена, асоціюючи їх із собою. Після 2022 року Росія активно дискредитує українську культуру у Франції. Що вона використовує для цього?Я помітив, що деякі люди, реальні люди, регулярно публікують пости у соцмережах з критикою президента України чи уряду, повторюючи пропагандистські російські наративи. На кшталт, що Україна історично пов’язана з Росією. Якщо чесно, то подібні пости виглядають як оплачена робота, адже звичайна людина з нормальним життям не може щодня створювати стільки контенту. Крім того, деякі впливові люди у Франції, можливо, політики чи бізнесмени з діловими зв’язками з Росією, говорять про ситуацію неоднозначно, іноді навіть побічно захищаючи Росію. Їм подобається, що в Росії, за наявності зв’язків із владою, усе вирішується швидко, без бюрократії та правил, які діють для всіх у демократичних країнах.
Французький режисер Бертран Норман, фото: www.facebook.com/bertrand.normand.52А що стосується ЗМІ?У французьких ЗМІ, таких як телеканал CNews, що належить мільярдеру та позиціює себе як правий, інформація часто подається з упередженням, толерантним до Росії. На мою думку, на французькому телебаченні бракує українських експертів, які могли б представляти український погляд. Думаю, так. Я знаю кілька таких експертів, але їх має бути більше, щоб ефективно протистояти пропаганді.Росія також намагається розхитувати владу Макрона через соцмережі, де з’являються заклики до його відставки чи нових виборів. Це виглядає неприродно для Франції, адже зазвичай французи критикують президента, але не вимагають його негайної відставки. Такі дії здаються штучними та спланованими.У багатьох країнах ЄС попереджають про пряму загрозу з боку Росії, намагаються певним чином готуватися, в тому числі і громадян. На вашу думку, французи реально усвідомлюють небезпеку? загрозу, хоча ще не повністю готові.Думаю, що усвідомлюють, але ще не повністю готові. За останні два-три роки ситуація змінилася: люди частіше чують про це від президента, міністрів і військових. На телебаченні з’являються інтерв’ю з генералами та колишніми офіцерами НАТО, які раніше не були відомими на широкий загал. Недавно головнокомандувач французької армії провів конференцію, де пояснив поточні виклики та необхідність підготовки. Йому довіряють, адже він викликає повагу. Хоча він пішов на пенсію, його наступник також компетентний. Французи звикають слухати військових, що раніше було незвичним.Президент Макрон першим серед європейських лідерів припустив можливість відправлення французьких військ в Україну, що викликало обурення. Але згодом він і інші політики повторювали цю ідею, і французи почали сприймати її спокійніше. Вони підтримують зусилля уряду щодо зміцнення армії, яка після розпаду СРСР була значно скорочена, як і в інших європейських країнах. Парадокс у тому, що країни, які приєдналися до НАТО, скоротили свої армії, ставши більш мирними. Аргументи Путіна про “загрозу НАТО” не мають підстав. Зараз європейські країни, включно з Францією, змушені відновлювати військовий потенціал, щоб бути готовими до можливих викликів.
