Виступи студентів стали наймасовішим антинацистським актом тогочасної Європи. У огляді Еспресо читайте деталі і причини протестів проти свавілля гітлерівської влади і як вони перетворились на знаменний день. Що стало передумовою для протестів у Чехії15 березня 1939 року Адольф Гітлер у Празькому граді проголосив Протекторат Чехії та Моравії, підпорядкувавши країну нацистській Німеччині. Після цього громадяни колишньої Чехословаччини чітко висловлювали своє невдоволення. Хоча до організованого підпільного руху опору долучилося лише 10–15 % населення, головним чином через загрозу суворих покарань за будь-яку відкриту ворожість до Третього рейху, більшість чехів висловлювала свою незгоду в поміркованих формах. 
Німецькі танки в Празі на початку німецької окупації 15 березня 1939 року, фото: cs.wikipedia.org Найчастіше люди висловлювали свою думку в повсякденному житті. У театрах вони використовували “мову долонь”, тобто оплески, які лунали при кожній фразі, спрямованій проти режиму. Співали разом національні пісні в готелях. Важливою моральною підтримкою для чехів став радіо. У передачах репортера Франтішка Кокурка часто ховався прихований зміст, що його, однак, кожен чех без труднощів розгадував.З часом невдоволення чехів переростали у більш виразні та відкриті антиокупаційні акції. Так протести проти нацистської окупації 28 жовтня 1939 року перетворилися на потужну національну демонстрацію, яка, поряд з опором польського народу, стала наймасовішим антинацистським актом у тогочасній Європі.У Празі проти окупаційної влади виступило до ста тисяч демонстрантів. На вулиці вийшли мешканці з усього міста. Нацисти без вагань застосовували вогнепальну зброю. Важкі поранення отримали 15 осіб, серед яких був і студент Ян Оплетал.Демонстрація 28 жовтняНацистський апарат і уряд протекторату з великим занепокоєнням очікували 28 жовтня – річницю створення Чехословацької республіки. Тому ця дата була оголошена звичайним робочим днем. Страйки мали бути кваліфіковані як саботаж, а неявку на роботу планували як явний опір, який окупаційна влада мала намір суворо карати, навіть смертю. Незважаючи на всі ці погрози, підготовка продовжувалася. Окремі організації опору не змогли домовитися про спільні дії. Політичне керівництво виступало за “тиху урочистість”. Натомість нелегальна Комуністична партія Чехословаччини планувала масові страйки та демонстрації. Готуючись до мітингу, активісти випускали листівки, у яких закликали населення одягнутися у святкове або чорне вбрання, нікому не робити покупок і не користуватися громадським транспортом. Мало хто дослухався до вказівок одягати жалобний або святковий одяг, однак, майже кожен чех прикріпив до одягу стрічку національних кольорів. Поліція кілька разів намагалася розігнати людей на Вацлавській площі. Демонстрації продовжувалися на Карловій площі, у районі Виногради та на Масариковому вокзалі. В результаті зіткнень щонайменше 2 людини були застрелені, 15 отримали важкі поранення, а кількість легкопоранених сягнула сотень. 400 осіб того вечора заарештували.Демонстрації відбулися і в інших містах – Остраві, Брні. Хід протестів стурбував навіть представників нацистської влади в Берліні. Гітлер погрожував скасувати автономію та викликати танкову дивізію. Подібні акції мали бути надалі придушувані зброєю та силою, а покарання мало бути спрямованим на все населення. Нацисти також звинувачували в демонстраціях уряд протекторату та поліцію, які, на їхню думку, не діяли достатньо рішуче.Продовжились протести 15 листопада під час похорону вбитого ще 28 жовтня студента Яна Оплетала. Нацисти після цього жорстоко втрутились. Похорон відбувся в Празі на Альбертові. Труну з останками потім перевезли до рідної для медика Моравії. Після поховання відбулася чергова демонстрація, яка знову переросла у відкритий протест. У акції взяли участь тисячі людей. І цього разу відбулися зіткнення між нацистами та демонстрантами-чехами. Ця публічна акція проти несвободи стала вирішальним моментом для подій наступних днів. Керівництво Рейху вирішило вирішити ситуацію.Що сталося 17 листопадаНаступного дня, 16 листопада, в Берліні скликали надзвичайну нараду, в якій взяв участь і Адольф Гітлер. Результатом стало затвердження плану Sonderaktion Prag. Німецькі поліцейські та члени підрозділів СС увірвалися до студентських гуртожитків у Празі, Брно та інших містах. Ще вночі в казармах Рузиньського аеродрому стратили дев’ятьох представників студентських об’єднань: Яна Черного, Йозефа Адамека, Бедржиха Коулу, Йозефа Матушека, Вацлава Шаффранка, Яна Вайнерта, Франтішка Скорковського, Марека Фраувірта та Ярослава Кліму. У наступні дні 1 200 студентів відправили до концентраційного табору Заксенгаузен. З них ще 35 загинуло. Крім того, понад 15 тисяч студентів не змогли продовжити навчання, 513 професорів, 475 доцентів і 345 інших викладачів залишилися без роботи.17 листопада нацисти закрили всі вищі навчальні заклади. Закриття на три роки відбулося на підставі указу рейхспротектора Богемії та Моравії Константина фон Нойрата. Акція 17 листопада 1939 року була визнана продуманим втручанням проти чеської інтелігенції та культури, що викликало обурення світового масштабу. 17 листопада 1941 року, через два роки після події, в Лондоні був проголошений Міжнародний день студентів.50 років по тому 
фото: avcr.cz Рівно через півстоліття, 17 листопада 1989 року, розпочалися події, що згодом отримали назву “Оксамитова революція” – повалення комуністичного режиму Чехословаччини. Поліція розігнала студентську демонстрацію в Празі, приурочену до 50-річчя протестів проти нацистської окупації 1939-го. До студентської демонстрації, організованої на знак пам’яті Яна Оплетала приєднувалося все більше людей – аж до 50 тисяч осіб. Демонстранти вимагали вільних виборів, скасування монополії комуністичної партії та ін. Далі демонстранти були жорстоко розігнані, поранення отримали понад 500 людей. Подальші події призвели до зміни політичного режиму з комуністичного на демократичний.
