Нещодавні події у Венесуелі, включаючи рішучі дії США щодо Ніколаса Мадуро та захоплення російського танкера «Маринера», знаменують кардинальний зсув у міжнародній політиці. Ці кроки, здійснені адміністрацією Дональда Трампа, здивували багатьох спостерігачів, продемонструвавши перехід до “права сили” та викликавши помітне мовчання у Москві та Пекіні.
Довгий час складалося враження, що Вашингтон займає вичікувальну або навіть поступливу позицію щодо агресивної політики Росії. Однак раптова спецоперація з арешту та відправлення Мадуро до США, а також перехоплення танкера, що прямував до Венесуели під американськими санкціями, повністю змінили це сприйняття.
Ці події розцінюються як прямий виклик Кремлю та свідчення нової, жорсткішої тактики Вашингтона. Навіть порожній танкер, який не встиг дійти до пункту призначення, був затриманий, попри спроби Москви залучити військово-морські сили. Це стало відвертим ударом по престижу Росії.
Одночасно, венесуельському керівництву, зокрема в.о. президента Делсі Родрігес, було висунуто ультиматум: повна відмова від співпраці з Китаєм, Росією та Кубою. Очікується, що Каракас буде змушений підкоритися цим вимогам, адже американський тиск уже призвів до відновлення робіт із компанією «Шеврон» на нафтових родовищах озера Маракайбо.
Москва, своєю чергою, продемонструвала неспроможність протистояти американським діям у Західній півкулі. Спроби погрожувати військовою відповіддю були безпідставними, оскільки американський флот чітко дав зрозуміти, що будь-які агресивні кроки будуть придушені. Це показує кардинальну різницю між зонами, де Росія може діяти відносно безкарно, і регіонами, де домінує військова міць США.
Багато аналітиків припускали, що Путін був переконаний у своїй здатності маніпулювати Трампом, який часто демонстрував непослідовну поведінку. Кремль, імовірно, розраховував на продовження діалогу, що дозволило б йому зосередитися на локальних конфліктах, таких як війна в Україні, зокрема на просуванні на Покровськ.
Однак останні події свідчать, що Трамп міг остаточно усвідомити реальну слабкість Росії, яку він раніше називав “паперовим тигром”. Рішення діяти рішуче, ймовірно, підкріплене впливом традиційного консервативного крила Республіканської партії, яке наполягає на американоцентричній доктрині безпеки, особливо у Західній півкулі.
Мотивація Трампа може лежати в його бажанні досягти швидких і видимих результатів, уникнути вигляду слабкого лідера та відповісти на попередні, як він вважає, маніпуляції з боку Путіна. Швидкість і ефективність операції у Венесуелі поставили під сумнів десятиліття попередньої політики щодо регіону, продемонструвавши, що складні, на перший погляд, проблеми можуть бути вирішені за лічені години.
Ці події створюють нову ситуацію для Москви, яка опинилася у скрутному становищі, не маючи реальних важелів впливу чи адекватної відповіді. Мовчання Путіна з приводу венесуельських подій є яскравим підтвердженням цього. Кремль не може собі дозволити публічно сваритися з Трампом, усвідомлюючи його непередбачуваність.
Загроза поширюється й на інших союзників Росії, зокрема Іран, де ситуація вже вкрай нестабільна. Сенатор Ліндсі Грем, близький до Трампа, вже заявив про підготовку дій проти Тегерана, що свідчить про системний підхід Вашингтона до усунення режимів, ворожих його інтересам.
Для України ці зміни можуть мати позитивні наслідки. Відмова США від ілюзій щодо сили Росії та потенційне збільшення постачання озброєння, такого як ракети “Томагавк” або німецькі “Тауруси”, може кардинально змінити ситуацію на фронті. Російські наступальні операції, зокрема на Донецькому та Запорізькому напрямках, вже стикаються зі значними труднощами.
Путінська стратегія затягування війни та імітації переговорів, імовірно, зазнає краху. Економічний тиск, нові пакети санкцій, включаючи повне торговельне ембарго на російські ресурси, можуть змусити Кремль перейти до реальних переговорів, а не лише їх імітації. Наразі Москва перебуває у дуже слабкій позиції, а рішучі дії Трампа лише посилюють її міжнародну ізоляцію.