Із 1 жовтня в Україні розпочався осінній призов, який триватиме до кінця грудня. На строкову військову службу планують забрати 13 575 чоловіків.
Найбільше строковиків підуть служити у підрозділи Збройних сил України – 6,5 тис. осіб. Національну гвардію поповнять 4775 чоловіків, Державну прикордонну службу 1700. Найменше людей потраплять у Державну спеціальну службу транспорту 600.
На строкову службу в Україні забирають чоловіків від 18 до 27 років. Ідуть у військо після проходження медкомісії. Строковики із вищою освітою служитимуть 12 місяців, решта 18. Відстрочку від служби можуть отримати за станом здоров’я, у разі навчання у вищому навчальному закладі. Також якщо доглядають непрацездатних батьків, є сиротами або виховують двох і більше дітей.
Нікого з призовників не відправлятимуть у зону Операції об’єднаних сил.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала біля двох військових комісаріатів у Києві, куди за повістками почали сходитися майбутні солдати. Розпитала у призовників, чи хочуть вони служити та послухала про що вони говорять між собою.
Перед входом до Шевченківського районного військового комісаріату черга із майже 20 людей. У її хвості – 19-річний Стефан. Поправляє капелюх із широкими завернутими полями.
– Прийшов сюди ще до відкриття військкомату. А знову одне і те ж черга і тяганина. Одну довідку приніс, а чекати все рівно треба, – скаржиться. Навчаюся у Академії керівних кадрів культури і мистецтв. Сюди щороку ношу документ із місця навчання. Служити не збираюся. Це пережиток минулого. “Прожити у військовому таборі рік” – так я для себе називаю армійську службу.
Розмову слухає 17-річний Роман позаду Стефана. Має модну зачіску із укладеним на бік чубом. На одному плечі в нього висить дорогий шкіряний рюкзак.
– А за кого воювати і нащо та армія взагалі потрібна?, – втручається у розмову. Нам тут розказують, що то треба для виховання. Але не упевнений, що тамтешні служивці із цим нормально справляться.
Виховай дитя, витраться на садок, школу і вищу освіту. А потім ще і в армію відправ! Типу, віддавати борг державі
У чергу стає високий чоловік років 50. Представитися відмовляється.
– Вирішив сам сюди занести документи сина, – каже. Одягнутий у зелену кофтину, на обличчі захисна маска. Виховай дитя, витраться на садок, школу і вищу освіту. А потім ще і в армію відправ! Типу, віддавати борг державі. Але що вона нам дала? Усе кругом платне.
Перепитую чоловіка, чи сам служив в армії.
– Служив у 1986 році, – відказує. Учєбку під Москвою проходив, а остальне в Прибалтиці. Хоча за могорич домовлявся, що поїду в Одесу. Засранці продукти узяли, кабана з’їли, а відправили чорт знає куди. Зараз, як бачу, узагалі ніхто служити не хоче. Всі косять. Хлопцям гуляти більше подобається.
– Навіть із села ніхто не хоче в армію. Всі, хто там мріяв опинитися, вже давно собі пішли учитися у військові училища, – викрикують із натовпу.
Документи у районному військкоматі приймають до 13:00. Вхідні двері відчинені. Призовники збиваються у маленькому коридорчику. Будівля військкомату стара, усередині стіни пофарбовані у білий та сірий кольори. Холодно, мало світла. Аби пройти до кабінетів потрібно показати черговому документи. Лише тоді пропустять через турнікет. Зазвичай до Шевченківського районного комісаріату приходять, щоб принести довідки, аби не служити. Або ж проходять попередню медичну комісію. Після цього майбутніх строковиків направляють Збірний військкомат Києва.
Він заходиться на ДВРЗ. Так у Києві називають місцевість у Дніпровському районі. Назву отримала від Дарницького вагоноремонтного заводу, який знаходиться неподалік. До військкомату потрібно добиратися маршрутками від станції метро Чернігівська. Знаходиться біля залізничних колій. Поруч із будівлею стоять жовті “Богдани”. Ними до столиці на медичний огляд привезли призовників із районних військкоматів.
Установу охороняють солдати із собаками. Неподалік них кілька хлопців у старих спортивних костюмах. Їх привезли із Василькова.
– Хотів на контракт піти, але не пройшов психіатра. Шкода, бо це хороша робота, за яку платять. Три роки на договорі сидиш і не думаєш, чим би зайнятися, – тяжко видихає повітря 21-річний Володимир Струк. Зізнається, що попри відмову узяти його на контрактну службу отримав дозвіл пройти строкову. Під в армію за місяць. До війська працював неофіційно. То на атракціонах, то на заводі. Армія особливо не вабить. Нічого цікавого. Хоча і не боюся її. Якщо є дідівщина, то до неї можна звикнути за місяць. А так навіть не знаю, що оця строкова служба мені дасть. Впусту втрачу півтора року. Міг би себе за цей час реалізувати десь. Інша справа, аби контрактником узяли.
Армія особливо не вабить. Нічого цікавого. Хоча і не боюся її
– Чи підеш в ООС, якщо раптом виникне така потреба і тобі це запропонують?, – цікавлюся.
Володимир хитає головою.
– Не хочу туди. Хіба, якщо на задню лінію десь поставлять і можна буде підзаробити, – відказує. А так ні. Я ще жити хочу.
Біля автобусу, який привіз призовників із Бучанського району, курять четверо хлопців. Обговорюють результати медичного огляду.
– Хотів в армію, а не взяли, – сміється 18-річний Богдан Мухін. На голову натягнув капюшон від білої кофтини на застібці. – Нещодавно розбив вікно рукою і порізав сухожилля. Став тимчасово непридатним. Обіцяють забрати навесні.
Через отриману травму Богдана звільнили з роботи у Києві. Зараз шукає нову, зізнається.
– Роблю із 13 років. Хотів бути незалежним від батьків. Бувало, що заробляв по 30-40 тисяч гривень у місяць, а від мами це приховував. Бо думала б, що вліз у щось незаконне. Два роки тому посварився з матір’ю. Їй не подобалася моя поведінка. З того часу особливо не спілкуємося.
Щоб утекти від призову виїхали за кордон на заробітки
– Косять від армії дурачки. Іти треба. За час проведений у війську можна зрозуміти, що ти хочеш від жизні, – видихає сигаретний дим Олександр Митюшкин, 17 років. Недопалок кидає під ноги. У мене є два друга, які щоб утекти від армії виїхали за кордон на заробітки. А я хочу піти в десантники. У листопаді мені буде 18 років. Служити заберуть.
На обличчі хлопця видно купу дрібних порізів і запечену кров. Через це сьогодні медкомісію не пройшов, зізнається Митюшкин.
– Психіатр навіть не розмовляла зі мною. Побачила порізи і сказала, що я агресивний, – Олександр час від часу нервово переступає з ноги на ногу. – Все одно упевнений, що усі мають відслужити. Комусь дурь з голови виб’ють. Для мене це потрібно, бо з’явиться шанс подумати про життя…Про батька. З ним узагалі не спілкуємося. Бо сидів у тюрмі, підіймав на мене руку.
– Мене вітчим також бив. Мама нічого не могла зробити, – втручається у розмову Мухін. – Сестру не чіпав, а я був самим поганим.
Митюшкин мовчки слухає знайомого. Потім різко переключається на розмову про війну з Росією на Донбасі.
– Іти туди точно не збираюся. Там тільки гроші відмиваються. Непоганий бізнес устроїли, – каже. Хоча з іншого боку, якщо почнуться повномасштабні бої нікуди буде діватися. Всі підуть.
Осторонь від натовпу одиноко стоїть 24-річний Олег Штурма. Клацає смартфон.
– Мені призвали в армію після навчання. Здобув історичну освіту, – розповідає. Але так, як маю проблеми із серцем визнали непридатним.
Штурма тремтить, попри те, що на вулиці непогана погода.
– Це просто не можу нагрітися після медогляду у військкоматі. Там дуже холодно, – пояснює. Усіх роздягають до трусів. Так і стоїмо, поки по черзі заходимо до лікарів. Навіть взуття кажуть знімати. Лише шкарпетки дозволяють залишити. З іншого боку, медогляд проходить швидко. Хвороби ні у кого не шукають.
У мене є знайомі, які служили. Так їх за проступки змушували виривати траву руками!
Іти на службу не планував, навіть якби і взяли, зізнається Штурма.
– У мене інші плани, – поправляє русяве волосся. – Хочу стати письменником, поетом та створити свій рок-гурт. Не бачу сенсу у строковій службі. Просто відривають людей від життя. Україні давно потрібно запровадити контрактну армію. Військо має складатися з професіоналів, які зможуть захищати Україну. Нинішня армія не приносить ніякої користі. От у мене є знайомі, які служили. Так їх за проступки змушували виривати траву руками! Що це таке? Строковик це не престижно. Їх ганяють по приколу. Ставляться зверхньо. Контрактників більше цінують.
За високим бетонним парканом чути гучні команди когось із офіцерів. Муштрує новоспечених призовників. Від військкомату один за одним жовті автобуси відвозять майбутніх солдат по домам. В армію вони підуть за місяць.
62,9
мільйонів гривень витратять з державного бюджету на осінню призовну кампанію в Україні. На підготовку та проведення призову одного строковика піде 93 гривні. Також із цієї суми кожен призовник отримає грошову одноразову допомогу у розмірі 4540 грн.