22 січня 2014 року під час Революції гідності з’явилися перші жертви протистояння з “Беркутом”. Вони отримали смертельні поранення на вулиці Грушевського, біля стадіону “Динамо”. Згодом їх назвали Небесною сотнею.
Сергію Нігояну було 20 років. Українець вірменського походження народився та жив у селі Березнуватівці на Дніпропетровщині. Був єдиною дитиною в родині. Активно займався карате, мріяв вчитися на актора.
Учасник Євромайдану з 8 грудня 2013 року. Приїхав із власної ініціативи, попередньо не повідомивши батьків. Не підтримував жодного з партійних лідерів, а свій приїзд пояснив так: “зрозумів, що повинен бути за Майдан”. У грудні 2013 року Сергій записав відео, де читає поему “Кавказ” Шевченка на тлі барикад Євромайдану.
Загинув близько 6-ї ранку біля стадіону “Динамо” на Грушевського – від вогнепального поранення свинцевою картеччю.
Журналіст Михайло Жизневський народився в Білорусі, з 2005 року жив в Україні. У Євромайдані брав участь із перших днів. Входив до Самооборони Майдану, вважався одним з найактивніших членів УНА-УНСО на Євромайдані.
Протягом останніх двох тижнів життя Жизневський збирав інформацію для газети “Соборна Київщина”, за програмою ротації повертаючись додому. Загинув близько 9-ї години ранку від пострілу мисливською кулею в серце біля стадіону “Динамо”. Йому було 26 років.
66-річний Олександр Бадера разом зі своєю родиною допомагав пораненим та застудженим, готуючи відвари та настої з трав, а також збирав пляшки для коктейлів Молотова і заготовляв дрова для євромайданівців. 19 січня був облитий крижаною водою та потрапив під отруйні гази. Але навіть застужений, він щодня був на Майдані. Жартував, що тепер ще більш загартований.
22 січня на Грушевського його сильно побили в сутичках. Він жартував, що його дух незламний. Однак до лікарні не звертався, бо тоді це було дуже небезпечно. Організм не витримав – від численних травм Олександр помер 28 січня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Беркутівці наче були запрограмовані на лють: як мітинг на Майдані переріс у Революцію гідності
Уродженець Львівщини 45-річний Роман Сеник служив у контингенті Миротворчої місії ООН, був прапороносцем. З початку подій на Євромайдані до Києва їздив тричі, завжди намагався там бути потрібним. Заявляв, що він вийшов на Майдан за народ, оскільки вважав, що хтось має стояти за його родину. Входив до 29-ї Бойківської сотні самооборони Майдану, жодної зброї не мав.
Снайпер поцілив у Романа на вулиці Грушевського, коли він стояв із прапором на передовій. Поранення в плече бронебійною кулею спеціального призначення спричинило важкі ушкодження, в Романа було прострелено легеню. Декілька серйозних операцій не врятували його життя. Він помер 25 січня в лікарні.
Сейсмолог Юрій Вербицький працював у Львові, в Інституті геофізики НАН України. В середині січня взяв відпустку, щоб поїхати на Майдан. Перебуваючи в Будинку профспілок, 21 січня отримав травму ока. Киянин Ігор Луценко повіз Вербицього до Київської центральної міської лікарні. Звідки, прямо з офтальмологічного відділення, їх обох викрала велика група людей. Їх вивезли за місто, били та допитували. Луценко зміг згодом дістатися Києва.
Тіло Юрія Вербицького знайшли в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур. Йому назавжди залишилося 50 років.
Сьогодні в Україні відзначають День соборності. 22 січня 1919-го діячі Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки на Софійській площі Києва проголосили Акт злуки. Він знаменував політичне об’єднання українських земель.