Не всяка електоральна революція успішна і не всяке руйнування будь-якої форми влади приносить добро суспільству, це факт.Тим не менше, сталося як сталося, я взагалі здивована, що воно так довго їхало.Мабуть, війна і страх трохи були паралізували.На поверхні все сумно і подекуди гидотно: всі втомилися, комунікації немає, президент не приходить до фракції й погрожує відправити в армію, Офіс вимагає “тиснути на зелену кнопку”, уряд з парламентом не радиться, конверти забрали, НАБУ риє, на волю не відпускають, майбутнє невизначене, туман, безнадія і бентега.До речі, дуже співчуваю здоровим силам в парламенті від усіх політичних груп і фракцій.І в 2019-му співчувала, і — особливо — зараз.І особливо зараз — від “слуг”.Бо це насправді важко — бачити, як воно псується зсередини і не мати великого впливу це зупинити.Читайте також: Про глибинні причини політичної кризиАле якщо стати на крок вище від емоційного сприйняття, то те, що відбувається зараз, — це очевидний і передбачуваний структурний конфлікт:фундаментальні відмінності в очікуваннях і потребах (коли велика частина депутатів взагалі не розуміла, де вони і що вони тут роблять, а тут трапилися виклики глобального масштабу; ну і будь-яку людину складно змусити робити якісь речі, потребу в яких вона не відчуває або не здатна осягнути);сама природа потрапляння багатьох людей у 2019-му у законодавчий орган.Бо коли президент Зеленський закидав “слугам”, що вони в парламенті завдяки йому — ну це ж не брехня; бо справді частина людей, що потрапили у парламент, і самі були в полоні найхимерніших теорій про те, що таке політика і хто такі політики — як і їхні виборці, а тут виявилось, що політична діяльність — це робота, та ще й професія, яка вимагає знань і зусиль. (Заради справедливості мушу тут сказати, що всі ці ОПЗЖшні зрадники та колаборанти — це ж персонажі, обрані демократичним голосуванням, і це ще гірше);але головне — істотна зміна самого контексту. Тут можна багато написати про вичерпання тієї моделі суспільного договору, який ми усі сформували у 2022 році (і договору між суспільством і владою, і договору між елітами).Велика частина з нас виросла і змінилась, і неполітиків, і політиків, а ця модель — ні.І очевидним є те, що вона не просто розсипається, вона деградує.Кращі комунікації, вмовляння, переформування парламентської більшості, психотерапія, заспокійливе, відпустки, прихід президента до фракції — все це може сприяти тимчасовому вирішенню кризи.Але глобальні рішення лежать у площині більшої зрілості громадянського вибору. Кращого розуміння, що таке держава, що таке армія, навіщо треба інституції, чому вони важливі для громадян.І чому обрання дрібних людей (а ще гірше — зрадливих) принесуть нам усім не законодавчі рішення, а лише дрібні шкурняки.ДжерелоПро авторку. Тетяна Трощинська, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
23/03/202623/03/2026Автор Олександр Ковальчук