Візит до Китаю, безперечно, став єлеєм на путінське его. Але правитель Росії не виторгував у Піднебесної кращих перспектив для своєї країни. Пекіну, власне, й не потрібно, щоби Москва “піднімалася з колін”.
Хтось із західних аналітиків дотепно зауважував, що російський диктатор привіз до Пекіну “скальп Трампа”. Малося на увазі, що президент США сам себе покарав, приймаючи Путіна на Алясці. Трамп, мовляв, помножив на нуль авторитет Америки та підігрів самооцінку Росії. Потиснувши руку Путіну, президент Сполучених Штатів вивів воєнного злочинця з-під домашнього арешту, тож до китайської столиці той прибув уже як поважний лідер. Так це чи не так? Почасти так. Але посмішками Трампа профіт Путіна й обмежився. У Китаї він нічого за це не виторгував, хоча Сі Цзіньпін був, безперечно, радий політичному самоприниженню США.
“Вісь потрясінь”
У 2002 році тодішній президент США вжив термін “вісь зла”, маючи на увазі країни з тоталітарним управлінням, які толерують тероризм або займаються виготовленням зброї масового ураження.
У 2025-му британське агентство Reuters дещо переінакшило його, назвавши “Віссю потрясінь” гостей Сі Цзіньпіна. “Потрясати” світ, окрім Путіна, до Китаю приїхав північнокорейський диктатор Кім Чен Ин, президент Ірану Масуд Пезешкіан та інші лідери. Серед них, наприклад, був і прем’єр Індії Нарендра Моді, до недавнього часу затятий опонент товариша Сі.
всі ці люди не погидували потиснути руку Путіну
І хоча всі ці люди не погидували потиснути руку Путіну, зібралися у Пекіні вони не задля нього. Вони зібралися, щоб підкреслити вплив Китаю посилений сумнівами у глобальній ролі США. Останнім часом Америка розв’язала кілька торгівельних війн, скоротила іноземну допомогу, відмовилася від представництва у ряді міжнародних інституцій. Словом, добровільно відійшла від ролі одного зі світових гегемонів. Цю нішу тут же посів Китай, демонструючи свої гіперзвукові ракети та безпілотники і тим самим кидаючи виклик Заходу.
За такий стан справ, безперечно, слід подякувати президенту Трампу. Він послабив свою країну і посилив вагу Китаю. Хоча й зробив це, можливо, з найкращими намірами. Трамп прагнув відірвати Росію від Китаю, а тому й посилено загравав з Путіним. Але досяг протилежного: партнери США почали сумніватися у надійності співпраці з Америкою, а Росія так і залишилася під китайським васалітетом.
Дональд Трамп чомусь має непохитне переконання у тому, що Росія і Китай “є, по суті, природними ворогами”. Саме такими словами він сформулював своє бачення, даючи після Аляски інтерв’ю Fox News. За погану обізнаність з реаліями китайці прямо дякують Сполученим Штатам. “США допомагають Китаю посилювати свій глобальний вплив. Китай може постраждати економічно через американські тарифи, але політично він отримує більше співчуття та підтримки з боку інших країн, і не лише на Глобальному Півдні”, говорить декан шанхайського Інституту міжнародних досліджень Сіньбо Ву в коментарях для The Wall Street Journal.
Природно, що у геополітичних розкладах КНР бачить лише себе та Сполучені Штати як рівного собі, хоча й недружнього гравця. Де ж при цьому місце Росії? В кишені у Пекіна, як іронічно каже пан Сіньбо Ву. І додає, що з початком російсько-української війни Москва все глибше провалюється в цю кишеню, стаючи малопомітною на її дні. А те, що ми носимо у кишені, зазвичай не має суб’єктності, і Росія тут не виняток.
цього геть не розуміє Трамп, який мислить не як феодал, а як капіталіст
Всього цього геть не розуміє Трамп, який мислить не як феодал, а як капіталіст. Він є продуктом зовсім іншого середовища, аніж те, котре породило Путіна та Сі. Тому президентові США і здається, що якщо він покаже Китаю “батіг” у вигляді мит і вторинних санкцій за російську нафту, а Росію натомість поманить “пряником”, то Росія неодмінно побіжить за ним. Але ні, цього не відбувається.
Ще одне британське медіа Sky News справедливо зазначає, що Путін отримав від Трампа все, що хотів, а тому й викинув його як непотріб. Він зумисно, демонстративно, з явним бажанням боляче штрикнути Трампа, поїхав до Китаю із нетипово довгим візитом. Говорячи мовою самого Путіна, Трамп отримав “удар в спину”. Бо, як пише Sky News, “програма Путіна в Китаї покликана підкреслити, що його відносини з Сі Цзіньпіном є міцнішими, ніж будь-коли”. А тому особливо важливим була навіть не участь Путіна у дводенному саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС), а його присутність на військовому параді, присвяченому 80-й річниці офіційної капітуляції Японії у Другій світовій війні.
Символізм цієї події очевидний: Росія і Китай боролися пліч-о-пліч проти ворогів минулого і залишаться єдиними проти загроз майбутнього. А до числа таких загроз ці дві країни очікувано зараховують і США.
“Покупець останньої надії”
Але це те, що Путін згодовує Трампу. А що він повезе у Росію? Власне, нічого. Тобто маргіналізованим громадянам, яких російський диктатор посилає “на убой” він, звісно, взагалі нічого не пояснюватиме. Їм все розкажуть кремлівські пропагандисти у вечірніх ефірах. Але у сухому залишку чи є щось, чим Путін міг би пишатися та продавати як свою перемогу на міжнародній арені?
У Піднебесній милостиво дали добро на те, щоб “труба” вважалась спільною ідеєю, але все це лише гра на публіку.
Так, він засвітився на кадрах світових медіа разом з лідерами Глобального Півдня. Так, Росія, Монголія і Китай підписали меморандум про будівництво газопроводу “Сила Сибіру-2” і транзитного газопроводу через територію Монголії “Союз-Схід”. Але тут є нюанс. Будуватиме газогон Росія самотужки Китаю такий проєкт, власне, й непотрібний. У Піднебесній милостиво дали добро на те, щоб “труба” вважалась спільною ідеєю, але все це лише гра на публіку.
Як зазначає народний депутат України Микола Княжицький, “вигоди від запуску газопроводу поки існують лише на папері, і зовсім не факт, що вони реалізуються. Китай завжди наполягав на тарифах, за якими Росія продає газ на внутрішньому ринку, тобто фактично субсидованих російським бюджетом. У будь-якому разі ціна буде невисокою і точно відрізнятиметься від цін на ринку ЄС, який Росія втратила через війну. Те саме стосується й обсягів: Китай уже має довгострокові контракти на постачання газу до 2030 року, і Росія може претендувати лише на заміщення певних екстрених обсягів. А в умовах енергетичного переходу на відновлювані джерела енергії цей проєкт узагалі ризикує ніколи не запрацювати”.
Москва взяла на себе зобов’язання з побудови популістського інфраструктурного об’єкту
Іншими словами, Москва взяла на себе зобов’язання з побудови популістського інфраструктурного об’єкту, в який доведеться вкласти купу грошей. А відкрутитися від реалізації такої затії вже не вийде все підписано та видано за неабияке досягнення.
Тим часом переговори Путіна із Сі Цзіньпіном закінчилися без головного для Кремля результату. Москва не зуміла повернути китайську платіжну систему UnionPay до Росії та запустити картки “Мир” у Китаї. Пекін рішуче відмовився відновити роботу UnionPay для російських клієнтів. Ці карти раніше рятували банки, котрі перебували під санкціями, але перестали працювати в РФ з минулого року. Не вдалося й домовитися про прийом карток “Мир”: з лютого 2024 року оператор системи перебуває під американськими санкціями.
Та, можливо, вагомішим провалом є те, що Пекін й надалі не буде продавати зброю РФ. Китаю не потрібна перемога Росії йому необхідна слабка Росія зі звичним для нього центром у Москві. Ось чому у поразці Росії та її гіпотетичному розпаді на ряд територій Китай не зацікавлений також.
А щодо України, то, як зазначає директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко, “Китай цікавить незалежна Україна з виходом до Чорного моря і можливістю торгувати через це українське вікно”. Та головне те, що стосунки Росії та КНР не зазнали жодних позитивних трансформацій.
“Путін добився того, що Сі погодився залишити торгові стосунки на нинішньому рівні і надалі бути покупцем останньої надії. Проте, ситуація з закупівлею Китаєм російської нафти, яка мала йти на Індію, не може тривати вічно. Зрештою, це економічна пастка для РФ”, переконаний експерт.
Таким чином, Москві підкинули трохи обіцянок, які ще вилізуть їй боком. При цьому політичних результатів поїздки Путіна до Китаю не видно так само, як і економічних. У підсумковій декларації саміту ШОС жодним словом не згадується війна Росії проти України. Це означає, що Росії не вдалося нав’язати країнам-членам ШОС свою позицію відносно власної агресії.
До речі, про агресію. Наголосивши на тому, що у Росії буцімто ніколи не було бажання нападати на інші країни, Путін змусив згадати про свою поїздку до Китаю в лютому 2022-го. Тоді також звучали запевнення, що Росія ніколи не здійснить напад на Україну. Чи не є нова китайська брехня Путіна сигналом до наступу, наприклад, на Естонію? Адже езопову мову кремлівського вождя треба розуміти точно навпаки.
Відразу після візиту Путіна оглядачам вчергове здалося, що російське крутійство діткнуло таки Дональда Трампа. Він та його команда заговорили про підступність росіян і про те, яким сильним є розчарування у Путіні. Втім, такі емоції навідують Трампа із певною регулярністю, а потім все повертається на кола свої. Хоча, можливо, цього разу коло стане фінішною прямою, на яку зрештою вийде американська адміністрація?..