3 листопада 1937-го в урочищі Сандармох у Карелії НКВДисти розстріляли українського актора, режисера-реформатора, теоретика театру і перекладача 50-річного Леся Курбаса.
У 84-ті роковини загибелі Gazeta.ua пропонує фоторепортаж із Мистецького музею ім. Леся Курбаса у місті Самбір на Львівщині. У будинку, де він знаходиться, 25 лютого 1887 року народився Лесь Курбас у акторській родині Степана і Ванди Курбасів (сценічний псевдонім – Яновичі).
“У цьому будинку знаходився готель. Лесь народився, коли актори театру “Руської бесіди” приїхали сюди на гастролі. Прожив тут з матірю 3 місяці, далі його дорога пролягла на Тернопільщину і Франківщину. Актори вели мандрівне життя”, – розповідає директор музею Любов Тепла.
Згодом Курбас тричі повертався до Самбора. Зокрема, коли приблизно в 10-річному віці екстренно складав іспити за чотири класи початкової школи – нинішня Самбірська гімназія. Згодом, 24 вересня 1912-го, на самбірській сцені зіграв роль Султана Гірея у драмі Івана Нечуя-Левицького та постановці Михайла Старицького “Маруся Богуславка”. Також 10 лютого 1914 року виконував оперну партію Лютера Жака Оффенбаха “Казки Гофмана”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “В Курбасовім театрі нема гопака з горілкою і дурного Жида”
26 жовтня 1991 року встановили пам’ятник Лесю Курбасу перед народним домом “Просвіта”, де він дебютував на самбірській сцені.
“Курбас закічнив Тернопільську гімназію, потім навчався на філософському факультеті Віденського університету. Згодом – у Львівському. 1 липня 1910 року українські студенти вийшли на вулиці Львова з вимогою відкриття українського університету і викладання українською мовою. Затримали 127 протестувальників, а 111 осіб притягли до кримінальної відповідальності, в тому числі Курбаса. За це його виключили з університету”, – каже Тепла.
Особистих речей Курбаса не збереглося, все знищили у радянський період. Однак у музеї представлені оригінали світлин. Зокрема, фото де Лесь Курбас позує в гімназійній формі, також Курбас у ролі Івана у виставі “Осіння буря” Іво Войновича, під час роботи в театрі “Руська бесіда”. Також фото 1912 року, де Курбас виконує роль Султана Гірея.
Окрім цього, тут чимало намальованих портретів Курбаса, його бюст, а також інших подарованих музею картин. Чимало сценічних світлин акторів-учнів Курбаса, які після розгрому театру “Березіль” виступали у Старосамбірському театрі. Зокрема, Лавра Кемпе і Клавдії Кемпе-Гош, що рятуючись від радянських репресій відступали на Захід разом з німецькою армією у 1943 році. Також фотографії самбірських акторів, які працювали з ними: Івана, Ярослава, Лідії Потюхів, Люби Миханцьо, її матері Олени Миханцьо.
В експозиції зібрані речі того періоду, коли народився Курбас: одяг, меблі, посуд, музичні інструменти та радіоприймач. Побут тих часів відтворюють картини сучасника Леся Курбаса- Степана Венгриновича.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Тернополі показали афішу Леся Курбаса 1919 року
“Курбас сконструював сам подібне радіо. Досконало володіючи 12-ма європейськими мовами, слухав по ньому новини культури. Все вивчав і прекрасно орієнтувався у світовому мистецтві. Коли балерина і дочка соліста московської опери Валентина Чистякова вийшла за нього заміж і він їй провів екскурсію по Києву. Їй здавалось, що широко обізнана зі всім, але під час екскурсії мовчала, Вона не знала і третьої частини того, шо їй розповідав він”, – каже Любов Тепла.
“Багато наших митців повірили в фальшивий клич українізації у 1920-30-х роках і поїхали до Києва працювати на розбудову Української держави. Курбас працював, випереджаючи час. Кожна його вистава ставала проблемною для радянської влади, бо висвітлювала негативні явища тодішнього ладу. Чиновники, преса, критики, партійні діячі не раз критикували постановки Курбаса. Але те, що він зробив для українського театру, не зробив жодний режисер. Його учень Йосип Гірняк, що написав перші правдиві спогади про Курбаса, казав, що це найбільша і найтрагічніша постать українського театру”, – додає директорка музею.
1926 року його театр “Березіль” із плеядою українських митців перевели з Києва до Харкова. Так, 1927 року до 10-ї річниці революції поставив трагікомедію Миколи Куліша “Народний Малахій”. У гострій сатирі на пореволюційну дійсність показувався дисонанс між гаслами революції та реальними наслідками.
1928 року у виставі за п’єсою “Мина Мазайло” Куліша висвітлив тотальну русифікацію українців. Цю виставу також критикують. Курбасу не дозволяють ставити жодних вистав, кожну змушений затверджувати в Народному комісаріаті освіти УРСР. 1930-го йому дозволили поставити п’єсу “Диктатура” Івана Микитенка. Показав у ній Україну напередодні Голодомору.
“Поставив завдання акторам співати речитативом під фон музики. Сказав, що фабула це хлібозаготівля і на її основі мають розгорнути ідею диктатури. Тобто показати, що хліб забирають, а люди на грані голоду”, – пояснює Тепла.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Театр “Березіль” ввів сценічний образ Катрі-комуністки
Останньою прем’єрою Курбаса стала “Маклена Граса” Куліша 1933 року.
“Напередодні цієї вистави Курбаса викликав секретар ЦК КПУ(б) Павло Постишев, який сказав йому: “Ви єдиний режисер в Україні, здатний створити справжній професійний театр. Але для цього ви повинні рішуче засудити минуле, свою діяльність у ВАПЛІТЕ. І озброїтися ентузіазмом до нашої нової доби. На що Курбас відповів: “Я своє минуле засуджувати не буду. За моїми плечима створено три театри (“Тернопільські театральні вечори”, “Молодий театр” і “Березіль”. – Gazeta.ua). Яким ентузіазмом маю сьогодні озброїтися, коли йдучи на роботу, переступаю через труп померлої від голоду жінки?”, – розповідає директорка музею.
“Відмовою підписав собі вирок. А міг вчинити, як Павло Тичина, що написав вірш “Партія веде”, аби його не репресували. Розповідають, начебто Тичина казав тоді: “Куди преться Курбас? Нехай пристосується”. Після виходу того вірша у народі склали римовані рядки: “А Тичина наш поет також ходить у клозет, але сам він не іде, його партія веде”, – додала вона.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Актори “Березолю”, які слухають “пасквиль на партию и Соввласть”
5 жовтня 1933 року на позачерговому засіданні колегії Наркомосу УСРР Леся Курбаса відсторонили від роботи. Театр “Березіль” звинуватили у “недоступності масам”, а самого режисера – у буржуазному націоналізмі та контрреволюційності. З усіх акторів театру на засіданні на захист Курбаса виступили тільки четверо: Іван Мар’яненко, Йосип Гірняк, Борис Балабан і Роман Черкашин.
“У 1992 році я спілкувалася з Романом Черкашиним у Харкові і записала його розповідь про трагічний вечір 5 жовтня 1933 року. Пізніше усі, хто виступив на його захист зазнали утисків, цькування і переслідувань. Даних про Балабана я не змогла знайти, можливо, його також розстріляли. Тоді всі були проти Курбаса влада, критики, преса і навіть друзі. Акторка “Березелі” Наталя Ужвій сказала, що він був, як диктатор, начебто тиснув і не дав розвинутися здібностям акторів. Хоча сучасники згадували про нього як про великого педагога. Казали, працювати з ним вважали за те саме, що й закінчити театральний інститут”, – розповідає Любов Тепла.
Курбас поїхав ставити п’єси у Московському державному єврейському театрі Соломона Міхоелса. 26 грудня 1933 року його арештували. Після тривалих допитів підписав протокол про те, що є “контрреволюціонером”. Засуджений до 5 років ув’язнення. Покарання відбував у п’яти радянських таборах: Сегежа, Кемблі, Петровська Яма, Медвежегорськ, звідки відправили його на Соловки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Куля застряє біля серця, всі органи залишаються неушкодженими
“Там він створив свій останній театр, у якому глузував із сильних світу цього. Зокрема, поставив “Аристократів” Миколи Погодіна та “Учня диявола” Бернарда Шоу. У драмі “Розбійники” Фрідріха Шиллера головного героя мали розстрілювати, а він говорить: “Ви мене краще повісьте, бо солдати вашої армії погано стріляють. Можуть мене поранити, буду довго страждати. А коли повісять, то ймовірніше, швидше загину”, – каже директорка музею.
Дружина Курбаса Валентина Чистякова тільки 1961-го отримала свідоцтво про смерть, де зазначалось, що її чоловік помер 15 листопада 1942 року від крововиливу в мозок. Остаточно реабілітовано Курбаса посмертно у 1991 році.
5 серпня 1937-го за наказом НКВС СССР №00447 набула чинності постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937-го П 51/94 “Про антирадянські елементи”. Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху “чистка” суспільства від елементів, які не годилися для будівництва комунізму. Її теоретично обґрунтував новий нарком НКВС Микола Єжов і відредагував сам Сталін. Місце масових страт людей у Сандармосі віднайшли громадські активісти у липні 1997-го. Всього на цій території виявили 236 розстрільних ям.
Трійки УНКВС “Сандармох” відкрили розстрільні справи на 1116 людей 9 жовтня 1937-го. Того дня до страти засудили поета Марка Вороного, письменників Миколу Куліша та Антона Крушельницького, режисера Леся Курбаса.
Діячів української культури звинуватили у зв’язках із “націоналістичними терористичними організаціями” – УВО та ОУН. Відповідно, на думку чекістів, чоловіки “ставили за мету повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терактів проти партії”.