“Щоб змусити селян до незаконної й надмірної панщини та інших повинностей, Ромашкан заборонив брати воду в лісі й палити в хатах. Його наглядачі ходять щодня і перевіряють, чи не жевріє в печі бодай іскра. Через це дорослі та діти вмирають від голоду та холоду. Коли ж знайдуть у печі вогонь, то суворо карають господарів”, скаржилися мешканці села Путилів губернаторові Галичини Францові Штадіону в жовтні 1847-го.
Їхнє село розташоване на Гуцульщині. Жили тут переважно вівчарі й дереворуби. На початку XIX ст. багатії стали самовільно захоплювати й вирубувати ліси, розорювати землі. Обробляти змушували селян. Також пани привласнили пасовища й захотіли, щоб їм платили за користування ними.
У 1840-х гуцули починають бунтувати проти свавілля. Серед лідерів виступів Лук’ян Кобилиця. Про себе каже: “Багато місцевих селян є шляхетського походження, до таких належу і я. За давніших часів всі ми були вільними й давали державі тільки данину”.
Непокірних арештовують і б’ють киями. Їхнього ватажка садять на два місяці в чернівецьку тюрму. Коли виходить, не припиняє боротьби. Прагне відміни панщини й повернення старих порядків.
Улітку 1847-го його звинувачують в “ошуканстві та поширенні серед народу фальшивих і тривожних чуток”. Кілька місяців тримають у тюрмі. Повертається додому з плакатом, списаним великими червоними літерами німецькою мовою. Лук’ян Кобилиця не вміє читати, але заявляє, що це “цісарський патент”. Документ передає ліси й полонини громадам, позбавляє панів права судити й бити селян та обмежує панщину 12 днями на рік.
Чутка про “патент” розлітається горами. Спричиняє хвилю непокори. Тоді ж в Австро-Угорщині починається революція і проводять вибори до парламенту. Серед обраних і Лук’ян Кобилиця. Майже пів року перебуває у Відні. Звідти повертається з посвідченням і медаллю депутата. Заявляє, що імператор дав йому всю владу над Буковиною, до якої входила і Гуцульщина.
Цісар мій приятель, і в разі потреби вишле мені військо на поміч, каже у містечку Вижниця перед кількома сотнями гуцулів із навколишніх сіл. Не бійтеся нічого. Ліси, полонини та пасовиська всі будуть наші. Лише моліться Богу, святкуйте неділі, і все буде добре.
Проводить збори по інших місцинах. Осуджує чиновників і великих землевласників, які перекручують закони на свою користь.
Тепер усьому буде кінець. Гуцули не повинні слухати ніяких урядників, комісарів, старостів, ані навіть губернатора. Покладіться на мене, говорить Лук’ян Кобилиця на зібранні селян.
Зі спільниками ходить селами й закликає людей до непокори панам. В січні 1849-го військовий загін під керівництвом барона Канне їде до села Сергії, щоб арештувати Лук’яна Кобилицю. Не застають вдома, тоді Канне вирішує конфіскувати майно.
“Забрали все, що можна було, згадував священник Білінкевич із гуцульського села Ферескул. Возами вивезли одежу, молочні продукти, меди, віск, вовну і всякі достатки. Хата Кобилиці залишилася зовсім порожня й обдерта з усього”.
Розсилають по гуцульських селах загони солдатів. Арештовують прихильників Кобилиці й карають ударами киями. Ватажка не можуть затримати. Ходять чутки, що він має озброєний загін. Чернівецька газета “Буковина” пише, що Лук’ян Кобилиця домовився про спільні дії з угорськими повстанцями. Чиновники починають боятися. Обіцяють велику винагороду за інформацію про його місце перебування.
В травні 1849 року Кобилицю видає священник Вешнєвський із села Жаб’є нині райцентр Верховина Івано-Франківської області.
“Був то чоловік з інтелігентним виразом лиця, згадував діловод слідчої комісії Каетан Пірошка. Великі, чорні, бистрі очі, орлиний гарний ніс, чорний вусок і чорна іспанська борідка надавали йому подобу іспанського гранда. Він відповідав з великою гідністю і наголошував на те, що “ліси наші” й що з гуцулів дідичі здирають неналежні данини”.
Тримають у тюрмі до суду 1851 року. Тоді виправдовують від більшості звинувачень. Дають місяць тюрми за порушення громадського порядку. Це не задовольняє ні чиновників, ні поміщиків. Добиваються від губернатора дозволу виселити лідера селян під нагляд жандармів у містечко Солка нині територія Румунії. Місцевість заселена переважно румунами та ромами. Повертатися на Гуцульщину забороняють.
Прихильники Лук’яна Кобилиці влітку 1849 року пишуть листи до австрійського імператора і до крайової президії герцогства Буковина з проханням дозволити їхньому лідерові повернутися додому. Звертання залишають без відповіді.
Якось до Лук’яна Кобилиці у Солці заходять пани Айвас, Джурджуван і Ромашкан. Нібито полюють поруч і хочуть побачити, як живе колишній депутат парламенту. Частують своїм вином. Вночі господар помирає. Люди починають говорити про отруєння, та слідство не проводять і їхню версію не перевіряють.
6 дітей мав Лук’ян Кобилиця. Був одружений із гуцулкою з роду Єрошків. Її вважали найкрасивішою в околицях. Як склалася доля дітей і жінки після смерті чоловіка невідомо.
Мав сорочку, яку вишила імператриця
У квітні 1848-го під тиском національно-визвольних рухів уряд Австро-Угорщини прийняв конституцію та оголосив про вибори до рейхстагу. Вижницька сільська округа обрала Лук’яна Кобилицю. Гуцули влаштували урочисті проводи, на конях супроводжували частину шляху.
Розібратися зі справами в парламенті допомагають галичани, які володіють німецькою. Лук’ян Кобилиця виносить на розгляд скарги від селян. Виступає за скасування панщини. У Відні живе в готелі з Іваном Федоровичем. Якось спостерігають за сутичками між урядовими силами та революціонерами.
“Раз увечері я дивився за киданими на місто бомбами й величезними пожежами, писав у спогадах Федорович. У тій хвилі хтось злегка поклав мені руку на плече. Оглядаюсь, а за мною стоїть Кобилиця. Його подовгасте лице в рамці довгого, до плечей волосся було осяяне кривавим блиском пожежі. В очах меркотів якийсь дивний вогонь, а на устах був усміх. “А що, панцю, якби ми таке в наших горах зробили!” сказав тоді”.
Наприкінці жовтня 1848-го парламент тимчасово розпускають. Депутатам роздають сертифікати і великі бронзові медалі, що дають право на вільний прохід і проїзд.
Із Відня Кобилиця привіз додому гарну сорочку. Говорили, що вишила її імператриця, аби віддячити за порятунок. Якось у храмі до монарха підійшов чоловік, подарував товсту свічку і попросив запалити. Депутат із Буковини вихопив її та розламав. Всі були вражені з неї посипався порох.