Весільного вінка не викидали й нікому не позичали
З початком повномасштабної війни було важко віднайти психологічну рівновагу. Якось у фейсбуку побачила, що одна майстриня пропонує придбати майстерклас із виготовлення весільних воскових віночків. Вона збирала кошти як волонтерка. Мій брат купив доступ до цього майстеркласу й подарував мені. Опанувала ази виготовлення, почала читати на цю тему, розглядала старовинні світлини. А коли з’явилися перші результати мого захоплення, зрозуміла: я вже не можу цього не робити. Плетіння вінків дарує спокій. Навіть коли втомлена, для хобі є сили.
Дізналася, що восковий весільний віночок з’явився в Україні не так давно наприкінці ХІХ століття. Вважається, що моду на такі прикраси запровадила королева Великої Британії Вікторія. 1840 року вона наділа тіару з флердоранжем (білі квіти помаранчевого дерева або штучні квіти такого ж вигляду. Країна) на весільну церемонію. Усі були в захваті від вигляду нареченої, дівчата прагнули також мати королівську прикрасу. Але флердоранж був рідкісний і дорогий, тому модниці знайшли альтернативу весільні віночки з воску. Європейська тенденція дійшла й до України.
Українки робили вінки, використовуючи не лише віск, а й обгортки від шоколаду, блискучі папірці, намистинки, пофарбовану стружку від дерева. Листя кукурудзи висушували, потім розмочували й виготовляли різні квіти. Але класичні варіанти створювали з воску чи парафіну та паперу.
Щоб виготовити такий вінок, достатньо мати дріт, папір, парафін чи воскову свічку. Я купую косметичний парафін, він білосніжний і приємно пахне. Пробувала робити зі свічки, але вона має молочний відтінок. Проте дехто і прагне досягнути такого кольору, щоб було схоже на вінтажну річ. Іноді на бажання додаю кольорові деталі.
У кожної майстрині свій секрет створення вінків. Але в будь-якому разі роблять їх нешвидко. Спочатку потрібно сформувати восковички, що нагадують краплинку. Для цього почергово вмочують дріт у гарячий віск чи парафін і холодну воду, доки не наросте кулька. Важливо підібрати правильну температуру, бо якщо парафін гарячий, то не буде налипати на дріт. Створення однієї восковички займає 510 хвилин. Але процес захоплює. Іноді можу просидіти до першої чи другої ночі, не помічаючи плину часу.
Ніколи не сідаю сплітати вінок, коли не маю настрою. Навіть якщо всі деталі готові, можу чекати й тиждень, перш ніж відчую: сьогодні є натхнення. У процесі плетіння часто ловлю себе на думці, що усміхаюся. У той момент, коли вимальовується готовий виріб, відчуваю ейфорію.
Не можу назвати якусь свою улюблену роботу. Найперший мій віночок, можливо, не був досконалий, але він вселив віру: я можу це робити. Одну модель я повторювала декілька разів. Вона має справді вишуканий вигляд білі китиці восковичок, червоні квіти та срібне листя. Спершу такий вінок попросили виготовити дівчата з Чернігівського академічного народного хору, потім були інші замовлення. Але вони ніколи не були точно однаковими. Відтворювала подільські автентичні вінки для музею у Вінницькій області. Часто виготовляю для діток і молодих дівчат для фотосесій. Замовляють наречені. Дехто просить до весілля ніде не викладати фото робіт.
Наречена, щоб не пошкодити вінка, спала сидячи
До речі, в різних регіонах України весільні воскові вінки мали свої характерні особливості. У деяких селах їх надівали горизонтально й називали коронами, в інших як обручі. Вважали що вищий вінок, то багатший, тому часто їх робили дво-, три- або й чотириярусними. Але спільними для всіх були елементи з восковичок. Наречені надівали вінок зі стрічками, а ближче до 1940-х з’явився вельон. Крім воскових прикрас, мені подобається віночок з “цукерками”, який робили на Одещині. Він великий, яскравий, із кольоровими паличками-“цукерками”. Їх виготовляли з вати й загортали в гофрований папір. На ньому немає квітів, але є різні деталі з маленьких восковичок. Вивчаю технологію виготовлення цього вінка, щоб теж його відтворити.
Справді унікальними весільними вінками є ключівські. Їх виготовляли лише в двох селах Великому Ключеві й Малому Ключеві на Івано-Франківщині. Плели такі вінки з гусячого пір’я, й виходили вони досить масивними, вагою майже кілограм. Наречена не могла його сама надіти це був тривалий процес із залученням майстрині. А ще зазвичай весілля святкували два дні, тому наречена, щоб не пошкодити вінка, спала сидячи.
Раніше весільного вінка не викидали й нікому не позичали. Дівчина могла вийти заміж у звичайній сукні, але на вінок намагалися зібрати гроші чи віддячити майстрині продуктами. Після весілля його закладали під скло в іконі і зберігали. Саме тому, незважаючи на крихкий матеріал, так багато вінків дійшло до нас.
Зазвичай у селах їх виготовляла заміжня жінка. Люди придивлялися, щоб майстриня була зі щасливою долею мала хорошого працьовитого чоловіка, багато дітей, добре господарство. Якщо жінка була вдова чи заміжня за п’яницею, то це була пересторога у вінок наплете погану долю.
Вінок міг бути не тільки в наречених, а в будь-якої дівчини. Влітку дівчата здавна плели вінки з квітів, а взимку чи напровесні на свята прикрашали голови восковими. Але ці вінки були не такі ошатні, як у наречених.
Мрію відтворити весільний вінок своєї бабусі, вони з дідусем одружилися 1939 року. Світлина не дуже чітка, але я розумію структуру віночка. Він у стилі 19201930-х по боках були букетики, від яких звисала подовжена деталь “берізка”.