Очікування швидкої перемоги остаточно витіснені у колективній свідомості українців залякуваннями про довгу війну. Дивним тут є не стільки сам факт зміни загального емоційного підйому нації на тотальне емоційне провалля це якраз типова реакція на довготривалий стрес та нервову напругу. Дивує, що питання психологічного клімату в країні залишається поза увагою спеціалістів. Всі продовжують навчати українців “дихати по квадрату”, протитревожним та антипанічним технікам. Але якщо не прибрати першоджерело подразнення, ситуація тільки погіршуватиметься. Адже емоційні гойдалки від жаху до жаху до ейфорії і назад є основою для підвищення агресії в суспільстві, яка в свою чергу призводить до появи таких явищ, як масова паніка, колективна депресія, втрата надії. Тож перед тим, як перейти безпосередньо до методів пристосування психіки до довготривалого воєнного марафону, розповім історію про те, як особиста нервова напруга кожного виливається у руйнівне масове психічне явище.
1 жовтня 1938 року, тобто за рік до початку Другої світової війни, в Сполучених Штатах стався один з найвідоміших випадків масового психозу. Триггером стала радіоп’єса “Війна світів” за романом Герберта Веллса. Тисячі слухачів сприйняли передачу як новини про нашестя марсіан, що відбуваються в реальності. Близько мільйона людей кинулися геть з Нью-Йорка. Протягом декількох годин населення США, вирішивши, що наближається кінець світу, заполонило дороги кількох штатів. Наступного ранку всі газети США писали про “гігантської хвилі жаху”. А голова Федерального комітету з радіомовлення назвав радіовиставу “гідної жалю”. Через кілька тижнів з’явилися різні публікації, де описувалися відчуття тих, хто піддався загальній паніці. Багато хто з них розповідав, що “знав хлопця, який знав хлопця, який ледь втік від марсіан”. І, що цікаво, тільки третина з опитаних безпосередньо чули ту злощасну програму.
Звучали припущення, що інтелектуально розвинена людина не може впасти в паніку. Але причиною масового психічного явища був не розумовий рівень учасників подій, а та психологічна атмосфера, в якій перебувало тоді американське суспільство
Робилося багато спроб пояснити дивну поведінку людей. Панікерів звинувачували в “неймовірною дурості”. Звучали припущення, що інтелектуально розвинена людина не може впасти в паніку. Але причиною масового психічного явища був не розумовий рівень учасників подій, а та психологічна атмосфера, в якій перебувало тоді американське суспільство. Справа в тому, що в той момент в американському суспільстві панували загальна тривога та похмурі очікування. Люди жили у напружені та очікувані катастрофи. ЗМІ постійно розповідали про хижацькі наміри Гітлера та Сталіна, про загрозу Польщі та неминучість світової війни. Причому робилося це в певний спосіб. Планові радіопрограми постійно переривалися на “екстрені новини” з Європи. І тому коли режисери радіовистави розпочали програму з того, що музична програма переривається оголошенням про напад марсіан на одне з найбільших американських міст такою була їх творча задумка слухачі, що були звиклі до такої форми подачі інформації, сприйняли все за чисту монету.
На початку 50-х років еквадорське радіо “Кіто” повторило радіовиставу Веллса. На цей раз мала місце відверта провокація. Серед мешканців міста, яке називалося в програмі, негайно почалася паніка. Керівництву країни навіть довелося відправити до нього війська. Але солдати збунтувалися, вбили командира і панічно відступили, чим тільки посилили атмосферу загального страху. А коли радіостанція повідомила, що в ефірі звучало інсценування, розлючений натовп увірвався в студію та вбив кількох людей, в тому числі режисера і диктора, після чого підпалив будівлю радіостанції. І що примітно! В той час Еквадор переживав період економічної кризи та нестабільності. А також кілька військових переворотів.
Коли радіостанція повідомила, що в ефірі звучало інсценування, розлючений натовп увірвався в студію та вбив кількох людей, в тому числі режисера і диктора
Цей випадок доводить, що в кризові моменти історії такі психологічні стани як тривога, розпач, страх, зневіра, ніколи не бувають суто особистісними. Вони завжди мають колективний характер і тому піддаються зовнішньому впливу. Тож перше, що потрібно зробити, це проаналізувати ті джерела інформації, з яких ви отримуєте інформацію про війну. Чи не посилюють ті тлумачення та прогнози майбутнього від ваших улюблених експертів рівень вашої тривоги? Якщо так, то варто обмежити цей вплив. Послухайте когось, хто роз’яснює довготривалу війну не як катастрофу, а як іншу форму вже знайомої вам ситуації. В такі часи все, що додає драматизму реальності, може негативно вплинути на вашу особисту психіку та позбавити вас сил.
Другий крок полягає у випрацюванні в собі “толерантності до непереборних обставин”. Цей навичок відрізняє дорослу психику від дитячої. Маленька дитина на звістку про те, що війна триватиме довго, буде плакати. “Не хочу!”. Доросла ж реакція полягає в усвідомленні, що тривалість війни, як і сама війна, хай і є небажаною, але не підвладною моєму особистому “хочу-не хочу” обставиною. Тому варто сказати собі: “Так, я не хочу довготривалої війни. Але реальність не залежить від мого бажання. Що я буду робити, якщо так станеться? Як я планую діяти в разі, якщо війна протриває довго?”. І тут ми переходимо до третього кроку планування. Спробуйте відповісти собі на питання: “Що для вас особисто “довго”?”, “Як ви зрозумієте, що це “довго” (тобто такий розвиток подій) настане?”. А потім складіть план, що особисто ви збираєтесь робити, щоб пройти цей складний період. Адже найкращий спосіб знизити тривогу це почати розробляти план. Тому що таким чином ми повертаємо собі контроль не тільки над своїми емоціями, а й над ситуацією загалом.