Нас чекає отруєна гречка через “Чорнобилі”, спричинені війною: еколог про нову географію України та як запобігти лиху

Еколог “Української природоохоронної групи” Олексій Василюк займається створенням нових заповідних територій та збором інформації про вже існуючі, вивчаючи вплив війни на природу України. Вчений зібрав сотні сторінок доказів однієї з найбільших екологічної катастрофи континенту останнього часу та поділився висновками з Еспресо.Еколог “Української природоохоронної групи” Олексій Василюк, фото: фейсбук”Асканія функціонує, але на Кінбурнській косі дійсно біда”Пане Олексію, у якому стані заповідник “Асканія-Нова” сьогодні? Останнім часом лунають заяви, що він знищений…Це неправда, він не знищений. Асканія окупована, там працює колабораційна адміністрація, яка незаконно продала кілька десятків рідкісних тварин (зокрема зебр) до російських зоопарків – це грубе порушення Конвенції CITES. Ці тварини утримувались і розводилися там 140 років у напіввільних умовах. Для низки рідкісних видів, таких як кінь Пржевальського, таке утримання є частиною світових програм збереження цих тварин. Тож Асканія-Нова не зоопарк і не може передати тварин для інших цілей і в гірші умови, тож, Росія їх легально ніколи б не отримала.Об’єктивно кажучи, за час окупації були численні пожежі, які пошкодили частину еталонних ділянок цілинного степу – за майже чотири роки окупації Асканія горіла більше, ніж за попередні сто років. Але це не значить, що там все знищено. Там досі ростуть ті самі рослини. Сподіваюся, що там не сталося значної втрати комах та птахів, які туди прилітають. Лише з копитних, в Асканії утримують 3,5 тис. особин. Тобто нема підстав казати, що тварин в заповіднику поменшало. В цілому цей заповідник своєї цінності не втратив.Асканія-Нова до війни, фото: ВікіпедіяБільше вам скажу, що Асканія-Нова не перестала функціонувати, а у перший рік окупації навіть працювала під українським прапором. Зараз весь науковий склад та керівництво виїхали. Однак переважна більшість працівників залишилися, адже вони доглядають тварин. Якщо і вони виїдуть, тоді буде втрачене надбання, яке понад сто років формувалося. А Кінбурнська коса?Тут зовсім інша справа. По-перше, Кінбурнська коса складається з кількох територій природно-заповідного фонду. Тобто це географічний об’єкт. Там є Національний природний парк “Білобережжя Святослава”, Регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса” і частини Чорноморського біосферного заповідника. Всі разом вони, як пазл, складають собою всю територію коси.Головна відмінність від Асканії, що Кінбурнська коса є реальною зоною активних бойових дій. І це триває, фактично, з перших тижнів повномасштабної війни і до сьогодні. Тому тут дійсно одна з найтрагічніших історій пов’язаних із впливом війни на природу України. Всі штучні лісові насадження, посаджені лісниками, згоріли повністю. Екологічно вони були чужорідні, але важливі для рекреації. Але головне – вигоріли піщані степи, які там були природними і вони відновлюються значно гірше.Деякі ділянки вигорали по вісім разів, це дані дистанційного моніторингу. Кінбурнська коса до війни, фото: author-tourМіж іншим, саме працівники Національного природного парку “Білобережжя Святослава” – найбільш досвідчені в Україні в питаннях дистанційного моніторингу пожеж. Враховуючи, що це не степ, де в чорноземі глибоко знаходяться корені трав, і вогонь до них там не дістане, тут дуже розріджена рослинність пісків, і її дуже легко порушити. От колись, наприклад, нинішні Олешківські піски, вони теж були таким степом піщаним, але там випасали овець, і після того за 120 років він не відновився.Тобто об’єкти Кінбурнської коси – одні з найбільш постраждалих природоохоронних територій України внаслідок війни?Так, по суті, там найбільше постраждали два об’єкти: Національний парк “Білобережжя Святослава” і Регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса”. В масштабах країни, за них більше постраждав лише Національний природний парк “Кремінські ліси”, це те, що називають Серебрянське лісництво. Бо це повністю вигорілий ліс. Тобто на першому місці ці згорілі ліси на Луганщині, а на другому – природоохоронні об’єкти Кінбурнської коси.Але не тільки там проблеми. Наприклад, на Миколаївщині у нас теж є території під великим знаком питання, бо вони заміновані і ми не знаємо, що там. Є такий заповідний об’єкт, який називається Регіональний ландшафтний парк “Висунсько-Інгулецький”. Там одна рослина росте тільки на кількох гектарах. Вона називається Астрагал Висунський. Це взагалі настільки рідкісна рослина, що буквально на одному схилі в цьому парку вона є. І ми не знаємо, чи досі вона там. Якщо ні, її більше ніде немає на планеті.На Кінбурні досі мешкає унікальний піщаний сліпах, залишає характерні слідиСліпак піщаний та сліди його діяльності до війни, фото: ВікіпедіяА чим унікальна природа Кінбурнської коси?Кінбурн – це місце, де мешкають суперендеміки планетарного рівня, зокрема, кілька видів волошок, які більше ніде у світі не ростуть. Є там і один вид мурашок, який живе тільки там і більше ніде на планеті.Також це місце життя для єдиного в Європі піщаного сліпака (Spalax arenarius). Це великий ссавець, який живе лише на цій вузькій смузі пісків. Це, можливо, найбільший звір в Європі, який має настільки обмежене поширення. Попри всі ці вибухи і пожежі, він не вимер, а й далі живе під землею. В нього немає очей і він орієнтується на слух на дуже великі відстані. Три роки безперервних вибухів і я не знаю, як ці тварини там виживають в цих умовах, але вони точно досі є, і це хороша новина.Звідки про це відомо?Це, власне, моя робота. Я відстежую відео з дронів і фотографії супутників. Сліпаки живуть під землею і викидають такі характерні доріжки ґрунту. І якщо це чорнозем, то на ньому не видно. А на піщаній рослинності біленькі купки цих викидів, їх видно на відео з дронів. Також нові насипи помітно на нових супутникових знімках. Одним словом, як не дивно, попри всі труднощі, сліпаки дійсно виживають на цій постраждалій території. Їх, виявляється, достатньо багато, щоб змогти все це пережити.Великий Луг відновився, бо склалися ідеальні умовиТериторія Каховського водосховища за два роки після обміління, 13 червня 2025., фото: Суспільне ЗапоріжжяПісля підриву росіянами Каховської ГЕС зникло водосховище. Як це вплинуло на природу нижнього Дніпра? Ми стали свідками унікального природного явища. Дно колишнього водосховища за два сезони заросло справжнім заплавним лісом – вербо-тополевим лугом, який був там до затоплення і будівництва ГЕС. Дерева за перший рік виросли до 3,5 м, за другий – до 7 м.Такого темпу росту ніхто ніколи не бачив і не міг передбачити. Більше вам скажу, якби мені чи моїм колегам хтось про це раніше сказав, ми б просто не повірили! А виявляється, що той пух від верб і тополь несе в собі дуже живуче насіння, воно настільки дрібне, що його майже не видно оком. Склалися ідеальні умови. Адже затоплення сталося в час плодоношення цих дерев і їхній пух розлетівся по всьому водосховищу. Коли вода відходила, тоді кожна наступна хвиля відступала на кілька сантиметрів, рівномірно засіваючи цей пух на площі двох тисяч квадратних кілометрів. Це дивовижне явище, побачити яке сучасним дослідникам вдалось вперше, адже раніше тут було водосховище, а ще до того – вже дорослий ліс. Тож ми вперше дізнались, як працює цей механізм. Так природа сама собі повернула те, що в неї колись люди відібрали.Зараз цей ліс дуже густий. Там проросло спочатку до 90 дерев на квадратний метр. При такій кількості, мова йде про 40 мільярдів проростків. Але це ще не ліс сповна, для цього, за нашими підрахунками, має залишитися приблизно 1 дерево з 200. Але як природа вибере це одне дерево і куди дінуться всі інші? Ось цього ми не знаємо, лише зможемо дізнатися за якийсь час. Але є і величезна проблема з підривом ГЕС. Адже разом з водою вимило мільйони тонн мулу, який накрив дельту Дніпра і плавні. Там жили 12 видів молюсків, ракоподібних і інших водних організмів, відомих тільки з нижньої течії Дніпра. Зараз вся їхня зона проживання під шаром мулу. Живі вони чи вимерли – ми не знаємо, бо це досі зона бойових дій.Стосовно дронів на оптоволокні. Після використання, вони залишають кілометри цього штучного матеріалу і є багато світлин, як поля України ними встелені. На скільки вони становлять загрозу?Це нова, абсолютно не вивчена проблема. Зараз ці кабелі лежать на поверхні тисячами кілометрів. Поки що вони цілісні і це павутина, в якій заплутуються тварини і навіть люди не можуть пройти.Але через кілька років під сонцем вони почнуть кришитися на мікроскопічні скляні голки. Ці голки будуть усюди як у траві, так і в ґрунті.Тварини їх ковтатимуть разом з травою. Це буде вічне забруднення, яке неможливо прибрати.Єдиний маленький плюс з тим оптоволокном, якщо війна закінчиться найближчим часом – ці кабелі ще можна фізично зібрати (вони міцні, їх можна легко змотувати). Якщо ж пройде ще 5-10 років, фактично прибрати їх буде вже неможливо.А чи правда, що зі зміною клімату в Україні поширюється багато чужорідних видів?Так, це правда. Всі ці види з посушливих регіонів планети і зі зміною клімату вони легко витісняють місцеві види рослин, що не готові до нових умов. Щобільше – саме вони першими захоплюють нові території, позбавлені рослинності, як от покинуте поле. Щоправда, не всюди вони поширюються.Наприклад, у Великому Лугу, як історично називалася місцевість колишнього Каховського водосховища, де зараз молодий ліс, їм там місця немає. Бо тут інші не посушливі умови. Також у Чорнобильській зоні їх не знайдеш, бо після полишення людьми, за справу взялися бобри, створюючи загати і відновлюючи болото, яке там було до радянської меліорації. Але вся ця покинута земля після боїв, зруйновані міста й села, заміновані поля, ось там це працює. Протягом багатьох років тут були поля і майже не лишалось місцевої рослинності, тому окуповані території стали зручним місцем для приходу тих чужорідних рослин, яким треба посушливі умови. У підсумку вся ця територія поступово перетворюється на найбільшу у Європі плантацію північноамериканських агресивних видів рослин, як трав’янистих, так і дерев!З іншого боку, ми не знаємо, що буде далі. Можливо, за десять років все воно заміниться на щось наше, передбачити це не можна зараз, адже знов таки – це зовсім новий досвід, який ніхто ніколи не вивчав до цього часу. Таких досліджень ще не проводили і порівняти немає з чим, адже після Другої світової ще не було глобального потепління й поширення чужоземних видів. Все це унікальні речі, які ми можемо лише дистанційно моніторити і ніяк не впливати, бо це зона бойових дій, або тимчасово окуповані чи заміновані території. “Після завершення війни територія України буде іншою географічно”Еколог “Української природоохоронної групи” Олексій Василюк, фото: фейсбукІ найважливіше – що буде після завершення війни? Чи зможемо ми повернути все “як було”?Ні. І це треба усвідомити вже зараз. На жаль, Україна від липня цього року не має окремого Міністерства екології. На національному рівні майже немає системного інформування про реальні екологічні наслідки і тим більше – не займається прогнозуванням майбутніх умов.Важливо розуміти: після завершення війни територія України буде іншою географічно. Бо не всі землі можна буде повернути людям, не всюди можна буде вести сільське господарство. Тому не все має сенс розміновувати.Розмінування всієї території займе, за найоптимістичнішими оцінками, сотні років. Експерти кажуть про 750 років. Так, частину ділянок зможуть швидко розмінувати, але багато територій (особливо там, де точилися затяжні інтенсивні бої за населені пункти) будуть забруднені важкими металами, хімікатами, залишками боєприпасів назавжди. Мені здається, що навіть не буде сенсу для їх повного розмінування.Тому ми отримаємо декілька великих “червоних зон” відчуження. Як це є у Франції після Першої світової, так звана Zone Rouge і вона досі там закрита для людей з 1918 року. Бо ця територія виявилася настільки пошкодженою окопними боями, зокрема Верденською битвою, що була визнана непридатною для проживання людей та ведення багатьох видів діяльності.І найгірше, що може статися після завершення війни – це тотальний і хаотичний дерибан. Припустимо, завтра Путіна не стане і нам повернуть всі українські землі, що тоді буде? Влада кинеться “відновлювати” їх і роздавати нічийні землі фермерам, забудовникам, інвесторам для освоєння грошей. Це буде катастрофа, яка загрожуватиме тій території, яка не постраждала від самої війни. Цього допустити не можна. Повторюся, але треба вже сьогодні усвідомити: після війни географія України буде іншою. З’являться великі недоступні зони, куди повернення буде просто неможливе. Розміновувати забруднені поля – це не лише про гроші й час. Це вибір: чи вирощувати там їжу, насичену важкими металами, яку потім їстимемо ми самі чи експортуватимемо до Європи? Це неприпустимо. Так, це болючий і довгостроковий наслідок війни. Багато хто його не помічає, чекаючи “повернення всього, як було”. Але насправді йдеться про безпеку – нашу й наступних поколінь.Тобто нас чекають нові зони відчуження на зразок Чорнобильської?Не зовсім як Чорнобильська, але щось подібне. Держава має негайно звернутися по досвід до країн, які пережили масштабні війни, наприклад, Франція, Німеччина, Боснія. У них є чіткі методики розподілу земель: які не варто повертати до використання (через хронічне забруднення), а які можна безпечно відновити.Розмінування триватиме сотні років. Я думаю, що фінансування на 10 років після війни вже буде для нас успіхом. Тому ресурси треба спрямовувати раціонально й одразу: розміновувати лише безпечні ділянки. Навіщо витрачати мільярди, щоб потім сказати: “Дякуємо, але цю землю ми все одно залишаємо назавжди”?Чорнобиль – наш найкращий приклад. 300 тисяч людей виселили. Спочатку всі хотіли повернутися. Минуло 40 років – більшості з них уже немає. І от вже сьогодні ми не сприймаємо Зону відчуження як катастрофу. Це просто територія, де люди не живуть, але природа процвітає: виробляє кисень, наповнює собою Прип’ять і Дніпро. Так само буде з новими воєнно-забрудненими зонами. Вони не “погані” – вони просто непридатні для господарства. І ми мусимо змиритися з цим, як змирилися з Чорнобилем. Але рішення мають ухвалюватися науково й централізовано, а не “одна громада хоче, інша – ні”. Це питання національної безпеки. Я хочу купувати гречку, знаючи: її виростили на чистій землі. Без важких металів. Без ризиків. І це не забаганка. Це базова вимога для життя нової України.Читайте також: День Чорного моря: чи переживуть дельфіни війну