Зовні може видатись, що корейсько-російська військова співпраця перебуває ніби на стадії заморозки. Північнокорейські війська не інфільтруються разом із російськими до Покровська й не сунуться до Гуляйполя. Північнокорейські боєприпаси загалом менше використовуються на фронті. Обсяг спільної російсько-північнокорейської балістики не зростає, а про північнокорейські дрони чи КАБи на російському озброєнні сьогодні не чути.Але вже була ситуація, коли після перших невдалих для РФ застосувань озброєнь від Кім Чен Ина була зроблена пауза на їх удосконалення — і через кілька місяців ці системи почали відігравати важливу роль. Ця ситуація певною мірою знакова. Вона показує, наскільки співпраця двох країн осі зла стає стратегічною.
зустріч Путіна з північнокорейськими військовослужбовцями. Москва, 9 травня 2025 року, фото: gettyimagesЯк і чому РФ та КНДР знайшли одна однуТранссибірську магістраль вже можна назвати символом зміцнення союзу КНДР та РФ. А постачання боєприпасів для фронту, ракет для ударів по українських містах і військ для операцій проти українських сил у Курській області для Пхеньяна вже не вичерпують історію участі КНДР у війні Росії проти України. У Пхеньяні учасників цієї війни вводять до пантеону “героїв”. Війська, що залишилися у РФ, офіційно зайняті розмінуванням неподалік фронту, але, імовірно, подальшою бойовою підготовкою. Будується російсько-північнокорейська транспортна інфраструктура, тривають контакти високого рівня, озвучуються плани керованої трудової міграції до РФ, включно для виробництва озброєнь, а російський туризм у КНДР активно просувається. Союзний договір між РФ і КНДР продовжує діяти й на практиці все більше стає очевидним, що за рівнем воєнно-політичних зобов’язань він є навіть глибшим, ніж документи, які існують між КНДР і Китаєм. 
Транссибірська магістраль, фото: gettyimagesЧому РФ і КНДР не можуть одна без одної? Не лише тому, що до союзу їх підштовхує Китай. У двох країн спільний ворог — Захід у широкому сенсі, якого вони хочуть знищити, якщо не весь, то хоча б Україну і Республіку Корею. Тоді як Китай прагне до кращих геополітичних позицій для себе, не обов’язково коштом руйнації інших. Тож все більш очевидно, що антизахідний мотив може тримати РФ і КНДР разом, навіть якщо Китай домовиться із Заходом.Збройна компонента союзу РФ-КНДР: від снарядів до дронів та ракетПерший етап зближення Москви й Пхеньяна у війні проти України був майже повністю боєприпасним. За оцінками української розвідки, з 2023 року КНДР поставила РФ близько 6,5 мільйона артилерійських снарядів радянських калібрів. На певному етапі, коли дрони ще не стали домінантний ударним засобом, як під час боїв за Бахмут, ці постачання були критичними для російських військ. Вони закривали до половини російських потреб, навіть якщо потребували додаткового опрацювання на російських підприємствах.Сьогодні пропорція артилерійських боєприпасів КНДР у РФ може залишатися високою, проте роль боєприпасів уже не є визначальною на полі бою. Тому ця “киснева маска” для російських військ втратила колишню актуальність. У 2025 році, за оцінками, північнокорейські артилерійські каравани скоротилися приблизно вдвічі. На ситуацію можна подивитися і так: перехід до домінування дронів на полі бою відбувся, коли вичерпалися північнокорейські артилерійські арсенали, і РФ перейшла до КАБів і дронів. Проте не виключено, що коли вичерпаються радянські бомби для російських КАБів, будуть допрацьовані інші системи, які вже присутні на демонстраційних експозиціях для Кім Чен Ина як “зброя війни проти України”. Сюди належать північнокорейські версії російських протитанкових комплексів “Фагот” і “Конкурс”, які у РФ позначають як “Фенікс-1” та “Фенікс-2”, і можуть стати знову актуальними, коли на поле бою вийдуть роботизовані наземні комплекси. Ймовірно, активно доводиться до боєготового стану самохідний протитанковий комплекс Bulsae-4 з дійсно високими характеристиками (дальність до 10 км за межами прямої видимості) і тактична система з балістичними ракетами KN-25 дальністю кількасот кілометрів. У КНДР її позначають як реактивну систему залпового вогню, але за діаметром вона вдвічі більша за “Смерч” і фактично є оперативно-тактичною ракетою. Залповий вогонь натякає на (поки що) недостатню точність окремих ракет.
Північнокорейські ракети, фото: gettyimagesПродовжується застосування Росією північнокорейських ракет KN-23 і KN-24 як посилення “Іскандерів-М”. Масштаби застосування ракет такого класу виглядають меншими, ніж роком раніше, але відбуваються модернізації, і не виключено накопичення для масштабування, якщо “Шахеди” зійдуть з арени з появою нових засобів боротьби з ними.За досвідом війни проти України КНДР, свідчать різні джерела, також розгортає виробництво ударних і розвідувальних дронів. Військові з корейського півострова: від курських підрозділів до “будівельників”Коли у 2024 році українські сили створювали “буферну зону” в Курській області, РФ уперше ввела в бій підрозділи з КНДР. За оцінками розвідок України, Республіки Корея та західних спецслужб, у 2024–2025 роках Кім Чен Ин спрямував до РФ від десяти до чотирнадцяти тисяч військових. Частина з них брала участь безпосередньо у боях. Українські військові говорили про хорошу фізичну підготовку північнокорейців, але низьку на той момент адаптацію до умов сучасної війни, з неминучими високими втратами. Республіка Корея підтверджує щонайменше 600 загиблих північнокорейських та тисячі поранених; інші джерела, які не називаються у медіа, говорять про значно більші втрати — аж до шести тисяч убитими й пораненими. Але якщо це так, КНДР втратила у РФ приблизно половину спрямованих підрозділів, або ж відбувалася інтенсивна ротація та поповнення.Немає публічної інформації про ротації, строки перебування або задум первісного планування — мав це бути ударний корпус, стратегічний резерв чи політичний символ. Підтверджений факт у тому, що війська КНДР відіграли значну роль у боях на території Курської області та що сьогодні їх роль почала зміщуватися в інженерний бік — розмінування та будівництво. До РФ останнім часом прибув кількатисячний контингент північнокорейських військових будівельників і спеціалізованих інженерних підрозділів. Чисельність і структура цих сил залишаються непрозорими. Ймовірно, загальна чисельність становить близько 10 тисяч.Пов’язана із цим тема російсько-північнокорейської взаємодії — поповнення робочої сили, можливо в оборонній промисловості. Лунали різні оцінки щодо того, які переміщення робочої сили пов’язані саме з російсько-українською війною. Визначити це непросто, адже керована й організована трудова міграція з КНДР на територію РФ триває з 1950-х років, і вона була високою — на неї впливали міжнародні санкції проти КНДР. Максимум північнокорейців у РФ був досягнутий у середині 1960-х — до 70 тисяч за максимальними оцінками. Потім було введене квотування, і кількість знизилася. У радянські часи ці люди були зайняті рибним промислом та лісозаготівлями. Після розпаду СРСР був мінімум, але потім російська економіка, що почала живитися нафтовими доходами, знову почала потребувати більшої кількості організованих з боку КНДР працівників.
Північнокорейські солдати, фото: gettyimagesНовий максимум був досягнутий перед епідемією COVID-19 — понад 30 тисяч, можливо 35 тисяч. Левова частка була зайнята в будівництві Владивостока, причому критично важлива частка, без якої будівельна галузь цього міста могла зупинитися. Наприкінці 2017 року на рівні Ради Безпеки ООН були введені санкції проти трудової міграції КНДР як джерела фінансування режиму. Члени ООН мали від неї відмовитися протягом двох років. РФ почала скорочувати кількість працівників з КНДР, але не відмовилася від них повністю. З початком епідемії COVID-19 КНДР сама закрила кордони та дала обмежений термін своїм громадянам на повернення, і значна частина повернулася, проте за оцінками близько 8 тисяч залишилися у РФ.Новий ріст кількості робітників КНДР у РФ почався у 2023 році через російські потреби у війні проти України. У 2024 році північнокорейської робочої сили у РФ було близько 13 тисяч, у 2025 році — 15 тисяч. Російські очікування: у 2026 році їх може бути 25 тисяч. Цифра виглядає реалістичною, враховуючи минулий досвід, але навряд чи в цей термін — скоріше пізніше. Ці працівники, ймовірно, в основному будівельники, але, найімовірніше, не ті самі, що військові будівельники в Курській області. Як організована трудова міграція з КНДР до РФЦивільна трудова міграція оформлюється як “навчання”, яке не заборонено міжнародними санкціями, тож кількість “студентів” КНДР у РФ всі роки війни постійно зростає. Географія залишається незрозумілою. Так само незрозуміло, чи використовуються вони в оборонній промисловості РФ; якщо для будівництва промислових об’єктів — напевно, так.Українська розвідка повідомила, що Росія планує завезти до 12 тисяч громадян КНДР для роботи на підприємствах особливої економічної зони “Алабуга”, де збирають ударні дрони для війни проти України. За даними ГУР, набір здійснює північнокорейська компанія Jihyang Technology Trade Company, яка вербує робітників на виснажливі 12-годинні зміни із зарплатою близько 2,5 долара за годину, під повним контролем спецслужб КНДР.
економічна зона “Алабуга”, фото: rais.tatarstanЗ боку КНДР ця міграція організована і фінансово обумовлена владою. Мігранти до РФ мають відповідати кваліфікаційним вимогам, бути одруженими, мати дітей, не мати родичів за кордоном і бажано бути членами Трудової партії Кореї. Із заробітку у РФ вони мають перераховувати у доларах фіксовану щомісячну плату в КНДР із розрахунку половини типової плати за виконувану роботу. За оцінками, типовий трудовий мігрант у РФ перераховує уряду КНДР до 10 тисяч доларів на рік; проте, такі умови залишаються конкурентними. Ймовірно, супровід трудової міграції у РФ і доларові потоки, пов’язані з нею, є однією з важливих функцій північнокорейських спецслужб. Але це не примус у сенсі архаїчних диктатур сталінського типу — це регулювання трудового ринку, адже охочих працювати у РФ більше, ніж можуть обробити міжурядові угоди.Тобто трудова міграція з КНДР у РФ завжди була міжурядовим, а не стихійним проєктом. Вона приносить бюджету КНДР стабільний доларовий дохід, а економіці країни — елемент ринкової активності, сімейного споживання й інвестицій. У РФ трудових мігрантів із КНДР цінують більше, ніж стихійних мігрантів із Центральної Азії, адже північнокорейці законослухняні, багато працюють, намагаються жити ізольовано і поводитися тихо. Судячи з того, як був організований цей процес раніше, очевидний інтерес РФ спрямувати його в нову галузь — після рибних промислів, лісозаготівель і будівництва — до виробництва зброї. КНДР також може бути зацікавлена в тому, щоб підвищити технологічний рівень власного військового виробництва, щоб спробувати повторити успіх, у тому числі експортний, оборонної промисловості Республіки Корея.Про точки застосування трудової сили з КНДР у РФ та туризм у зворотному напрямкуРеалізуються інфраструктурні проєкти та розширюється торгівля. Розширюється прикордонна логістика. Будується автомобільний міст через Туманну річку між корейським Туманганом і російським Хасаном. Міст разом із під’їзними естакадами матиме щонайменше 1,3 кілометра довжини; ступінь готовності така, що запуск може відбутися у перші місяці 2026 року. На північнокорейському боці формується пункт пропуску площею близько 5 км² із митним будинком, складом, сервісними будівлями та великою парковою зоною для вантажівок. На російському — будівельний майданчик розміром близько 9 км² із тимчасовим заводом будматеріалів і новою під’їзною трасою.Залізнична гілка Хасан – Туманган при цьому зберігає активність навіть після скорочення боєприпасних постачань. За доступними медіаданими супутникового спостереження, на станції Туманган продовжують накопичуватися довгі поїзди, у деякі періоди — до 80 вагонів. Завантаження, ймовірно, змішане — цивільне, військове і подвійного призначення.Прикордонна логістика пов’язана з так званим “східним полігоном” російської залізниці, який складається з Транссибірської та Байкало-Амурської магістралей та системи федеральних автомобільних трас. Існує також резервний морський маршрут між північнокорейським портом Расона й російським Владивостоком, який зрештою пов’язаний зі “східним полігоном” і федеральними російськими трасами.З’явилися ознаки співпраці у фармацевтиці. Північнокорейські фармкомпанії почали реєструвати в Росії свої торгові марки: російські медіа говорять про кілька десятків затверджених заявок. Формально в Росії ці засоби реєструються як косметика або БАДи, хоча інструкції містять поради навіть щодо внутрішньом’язових ін’єкцій.Нарешті, з 2023 року зростає потік російських туристів до КНДР. Він досі невеликий за обсягом, але ексклюзивний для надзвичайно закритої “зони чучхе” і відіграє важливу інформаційну роль. До пандемії 90–95% іноземців у КНДР становили китайці, яким було цікаво подивитися, як вони самі жили у 1960-ті роки, і які приносили північнокорейській економіці до 200 млн доларів щорічно. Тепер левову, фактично ексклюзивну частку становлять російські туристи, яким презентують екзотику за маршрутами, що не змінюються десятиліттями. Громадянам інших країн, можливо за невеликими винятками, в’їзд заборонений. За офіційними російськими даними, у 2024 році КНДР відвідали менше тисячі росіян, за результатами 2025 року їх може бути більше ніж п’ять тисяч. Під це запускаються прямі рейси з Москви, спеціальні тури та навіть “найдовший у світі залізничний маршрут Москва–Пхеньян”. Масштаби досі невеликі, але російські туристичні блогери, позбавлені інших маршрутів, уже активно “нормалізують” КНДР у російськомовному просторі, створюючи інформаційний плацдарм для ширшої нормалізації.
поїзд Пхеньян-Москва, фото: rzdТранспортний хребет вісі зла та його стратегічна роль Російсько-північнокорейські зв’язки мають не тільки китайську суб’єктність. Вони давні, відносно стабільні й побудовані на спільній антагоністичності до Заходу та прагненні обох режимів зберігати залишки свободи рухів у відносинах з Китаєм.РФ є для КНДР унікальним платним донором, який не боїться порушувати санкційний режим ООН: від постачання зерна й нафтопродуктів до допомоги в ракетно-космічних, підводних і супутникових програмах. У відповідь КНДР протягом війни постачала Росії сотні тисяч боєприпасів, ракети KN-23/KN-24, інженерні та військові підрозділи, а тепер — робочу силу для оборонної промисловості. Не все з цього критично впливає на фронт, але разом це робить російсько-північнокорейський союз глибшим і технологічнішим.РФ не просто купує військові послуги КНДР, які для неї не є критичними за всіма компонентами, а й навчає її воювати у сучасній війні — на інших фронтах, які можуть поглинати ресурси США і Заходу. Це не обов’язково жест на користь Китаю, який має власні переговорні плани зі США і західними партнерами. Це може бути спробою РФ створити власний інструмент тиску на США та їхніх союзників у Азії — Республіку Корею і Японію. КНДР отримує досвід великої війни, за який вона не платить ризиком прямого зіткнення зі США.
візит Путіна до Пхеньяну, 20 червня 2024 року, фото: gettyimagesРосійсько-північнокорейська взаємодія тримається на логістиці значно більше, ніж китайсько-російська. Залізничний коридор Хасан–Туманган, майбутній автомобільний міст через Туманну річку, порти в Расоні й Владивостоці, які далі через транссибірський коридор з’єднують КНДР з основними зонами соціально-економічної активності РФ. Критично багато в цих відносинах зводиться до цього одного довгого й відносно вузького транспортного коридору — з двох залізничних ліній і системи автомобільних магістралей.Агресивний характер російсько-північнокорейського блоку робить цю транспортну логістику вразливою. Недавній український удар по одній із ділянок доводить, що цей коридор не рятують навіть тисячі кілометрів від лінії фронту. Гальмування його роботи наближає мир у Європі, але віддаляє війну на Далекому Сході. І якщо цей коридор потрібен Китаю як частина його “одного поясу й одного шляху”, він має бути зацікавлений відокремити його від російсько-корейського воєнно-політичного блоку.Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.
