Мабуть, сьогодні фактично не залишилося українців, які б не відчували ненависті до дій росіян. І поки країна-агресорка намагається залякати нас, руйнуючи об’єкти критичної інфраструктури, в нас, на відміну від її тремтячо-покірної нації, лише наростає лють. Ми не просто не здаємося, а з кожним масовим обстрілом ще активніше підтримуємо Збройні сили донатами “на помсту”. Але чи корисна для нас така лють і жага помститися?
До мене нещодавно в ефірі звернулися з питанням: “А чи не шкідливо постійно перебувати в стані ненависті?” Справді, не всі емоції конструктивні. Деякі з них можуть впливати на наш настрій і загальний стан негативно. Тож я пропоную детальніше розібратися, чим насправді шкідлива лють, чому ідея помсти ворогу непогана стратегія та як ненависть допомагає нам у складні часи.
Негативні наслідки агресії
Розпочну з того, що емоції люті справді не найкращі. Високий рівень ненависті для нас досить стресогенний. Коли ми відчуваємо злість до людини чи явища, для нашої нервової системи це є попередженням про загрозу. А оскільки мозок не розрізняє реальну та потенційну небезпеку, він мобілізує усі сили організму й готує нас до бою. І такий стан виснажує. Як результат: порушення якості сну, дратівливість і конфлікти з оточенням.
Наприклад, люди сваряться у соціальних мережах, звинувачуючи інших у тому, що вони викладають “занадто щасливі фото” або “недостатньо страждали, бо не були в окупації” тощо. Такі прояви агресії деструктивні й шкодять. Ці нападки персоналізовані, тобто ми агресуємо на конкретну людину й це підкріплює нашу модель поведінки в побутових питаннях. Унаслідок цього ми починаємо проявляти агресію до людей загалом, навіть до родини, друзів і партерів. Тож окрім емоційного виснаження та зайвого стресу, наслідками подібної сварки можуть стати труднощі в комунікації з іншими.
Ненависть і лють з користю для себе й інших
Я чудово розумію, що зараз більшість з нас живе в стресі й стані невизначеності, тож справді може виникати бажання “зірватися на інших”. І тут ненависть до ворога якраз буде у пригоді. Річ у тім, що на відміну від хейту в соціальних мережах і суперечок з близькими, лють до країни-терориста спрямована на явище, у нашому випадку війну та тих, хто її розпочав і підтримує.
І тут одразу хочу пояснити лють відрізняється від примітивної агресії та звичайного гніву, де людина відчуває несправедливість. Вона має певний вектор, тобто людина усвідомлює, на кого вона спрямована та як її проявляти. І така ненависть має цілу низку приємних бонусів.
1. Лють нейтралізує страх. Лють це стан, який рідко супроводжується страхом. Найчастіше ми або сильно боїмося, або сильно гніваємося. І це добре простежується на прикладі українців. За кілька днів після жовтневої атаки Києва я зустрів біля місця, куди потрапила ракета, літню пару. Вони вигулювали собаку. Я запитав, чи їм не страшно зараз тут бути? На що чоловік різко відповів: “Так що тепер? Собаці через Путіна в туалет не ходити?” Їм не було страшно, та вони однозначно були обурені.
Коли нам страшно, ми втрачаємо контроль над власним життям. А під час гніву ми навпаки більше сконцентровані на тому, щоб усупереч усьому вижити
Річ у тім, що коли нам страшно, ми втрачаємо контроль над власним життям і стаємо вразливим до подразників. Водночас під час гніву ми навпаки більше сконцентровані на тому, щоб усупереч усьому вижити. Тож злість ефективніша модель, ніж страх і паніка.
До того ж у стані злості ми войовничі й дієвіші. І те, як активно розлючені українці донатять на помсту, чудовий приклад. Тож ненависть нам зараз як ніколи допомагає у боротьбі.
2. Спільний ворог об’єднує. Зараз всі ми маємо спільну мету перемогти. І живемо в одному контексті. Ми підтримуємо одне одного й гуртуємося, щоб допомогти тим, хто потребує допомоги. Серед мого оточення є багато людей, що прихистили в себе фактично незнайомців, які були змушені переїхати через окупацію. У такі моменти ми відкриті одне до одного.
Кожен з нас має широкий простір для конструктивної реалізації власної агресії: волонтерство, збирання коштів на допомогу армії, пошук потрібної техніки чи спорядження
Враховуючи, що ми соціальні істоти, таке єднання додає нам впевнености й власної значущости. До того ж кожен з нас має широкий простір для конструктивної реалізації власної агресії: волонтерство, збір коштів на допомогу армії, пошук потрібної техніки чи військового спорядження тощо.
3. Ненависть до окупанта це природно. Якось дівчина в коментарях до мого допису в соціальних мережах написала повідомлення: “Я вища за злість до Росії та окупанта. Тож не звертаю увагу на війну й вам того бажаю”. Насправді лише одиниці можуть “заплющити очі на вбивства” та “бути вище за ненависть до окупанта”.
Ми бачимо реального ворога, його абсурді рішення та злочинні дії. Тож як я вже зазначав, фіксуючи небезпеку, нервова система мобілізує всі наші ресурси. Тож цілком природно, що весь потенціал спрямований саме проти агресора. Відчувати злобу, ненависть та агресію до окупанта це в межах норми.
“Смерть ворогам” як гасло єднання українців
В одному ефірі мене спитали, наскільки позитивно бажати смерті ворогам у наші непрості часи. Я відповів, що це позитивно, чим обурив Ольгу Скабєєву настільки, що вона опублікувала запис цього ефіру в соціальних мережах.
Ненавидіти окупанта це більше про користь, якщо скерувати злість на справи, які наближають перемогу
Та в певному сенсі фраза “Смерть ворогам” справді стала загальнонаціональним гаслом. Насправді у побажанні смерті ворогам немає жодної проблеми, якщо це не витрачає наш емоційний ресурс і не заганяє нас у дистрес. Ненавидіти окупанта це більше про користь, якщо скерувати злість на справи, які наближають перемогу.
Я жодного разу не підтримую агресію в комунікаціях, родині, стосунках тощо й засуджую насилля у будь-яких його проявах. Але в контексті люті до країни-терориста та її населення це про самозахист і нашу стійкість. Ми на своїй землі й маємо повне право ненавидіти загарбника. Головне пам’ятати, що лють має великий потенціал. Тож використовуйте його з розумом і на користь для себе й країни.