Тема призначення послів раніше не привертала увагу суспільства так, як останні пʼять років. Бо зазвичай ця процедура проводилась традиційно: представляти Україну призначали фахівців з якогось недосяжного для більшості дипломатичного виміру. Тепер же пізнати світ за державний кошт з високого статусного рівня направляються колишні високі чиновники чи громадські активісти. І суспільство вкотре переконалось: не святі дипломатичні горщики ліплять. Настільки не святі, що декотрі з них потрапляли під публічну критику та звинувачення.
Увага зацікавлених зараз прикута до колишньої активістки та нардепки Світлани Заліщук, яка стала посолкою України у Швеції. У 2014 році на позачергових парламентських виборах вона була обрана народним депутатом від Блоку Петра Порошенка.
Входила до складу комітету із закордонних справ і була головою підкомітету з питань євроатлантичного співробітництва та євроінтеграції. У лютому 2019 року разом з Мустафою Найємом та Сергієм Лещенком вийшла із БПП.
Влітку 2019 року Заліщук балотувалася до Ради, але в парламент не потрапила. У листопаді 2019 року прем’єр-міністр Олексій Гончарук призначив її своєю штатною радницею із зовнішньополітичних питань.
31 травня 2021 року Заліщук призначили радницею голови правління НАК “Нафтогаз” Юрія Вітренка.
Старий досвід по-новому
Загалом, починаючи з 2019 року президент Володимир Зеленський призначив послами десятьох колишніх топових посадовців. Ось і тепер після відставки Кабміну на дипломатичну службу в Сполучені Штати Америки міг вирушити ексміністр оборони Рустем Умєров. Але його кандидатуру не погодили в США.
Тож Умєрова призначили новим секретарем Ради нацбезпеки і оборони.
А кандидаткою на пост посла у Вашингтоні стала колишня віцепрем’єрка з євроінтеграції Ольга Стефанішина. Після ротацій у Кабміні Зеленський призначив її своєю представницею з питань США.
А от у 2019 році одним із перших дипломатичних призначень Зеленського стало направлення новим послом у США Володимира Єльченка колишнього постійного представника України при ООН і дипломата за фахом.
І поки всередині країни активно працював новий український уряд наймолодшого премʼєра Олексія Гончарука, призначення на зовнішню службу відбувалися з резервів міністерства закордонних справ.
Але після відставки кабміну Гончарука в березні 2020-го, більшість міністрів опинились у статусі “колишніх”. В уряді зміг втриматися лише Вадим Пристайко, змінивши роль міністра закордонних справ на віцепремʼєра з євроінтеграції. Але вже за три місяці Пристайко став послом України у Великій Британії. Та згодом і його позбавили цієї посади.
На початку 2021-го стався дипломатичний поворот у карʼєрі ще однієї ексміністерки Оксани Маркарової, яка очолювала мінфін. Зеленський призначив її посолкою в США, коли очільником Білого дому став Джо Байден. Через чотири роки соратник Трампа, спікер Конгресу Майк Джонсон вимагав від Зеленського звільнити Маркарову за прихильність до демократів.
Позбутися зайвої уваги
Здається, що після початку повномасштабної війни посольства стали своєрідним способом або покарати, або, – навпаки, – врятувати від зайвої уваги посадовців, звільнених під пресом гучних скандалів.
Так навесні 2022 року послом до Словенії поїхав колишній міністр оборони Андрій Таран, звільнений за кілька місяців до повномасштабного вторгнення після звинувачень у зриві оборонного замовлення та незадовільної роботи. Таран мав певний досвід дипломатичної служби як військовий аташе при посольстві України в США та представником міноборони при постійному представництві України в ООН. Наприкінці 2024 року Зеленський звільнив Тарана з посади посла.
Вдало опановують дипломатичну вершину й прокурори. У листопаді 2022 року колишня генпрокурорка Ірина Венедіктова стала посолкою України в Швейцарії (за сумісництвом – і в Ліхтенштейні).
Від посади генпрокурора Зеленський відсторонив Венедіктову формально за те, що серед працівників прокуратури виявили чимало колаборантів та держзрадників. Хоч не можна не згадати, що Венедіктова на посаді неодноразово уникала особистої відповідальності за гучні політичні справи зокрема вона пішла у відпустку в день підписання підозри Петру Порошенку.
Так Венедіктова, яка до Генпрокуратури не мала досвіду в правоохоронних чи силових структурах, стала посолкою без досвіду на дипломатичній службі.
Подібне “покарання” наздогнало і її наступника Андрія Костіна. Після звільнення з посади генпрокурора на тлі гучного скандалу про фейкову інвалідність хмельницьких прокурорів він вже за кілька місяців став послом у Нідерландах.
Схожим призначенням стало направлення в 2023 році Павла Рябікіна послом у Китай за місяць після його звільнення з посади міністра стратегічних галузей промисловості. До цього він також очолював митницю. Щоправда, через півтора року після призначення Рябікіна з посади посла зняли.
Ще один посадовець оборонного сектору – ексдиректор Укроборонпрому Юрій Гусєв у тому ж 2023 році став послом в Азербайджані. На відміну від Рябікіна, Гусєв не мав ні дипломатичного досвіду, ні профільної освіти.
Дипломатичний карʼєрний ліфт
Абсолютно на інших емоціях відбувалось ще одне нетипове призначення колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного послом у Велику Британію. Кількамісячна драма зі звільненням Залужного, який мав вищий рейтинг підтримки, ніж Зеленський, переросла у тривалу історію його призначення на нову посаду. Через місяць після відставки ексголовокма президент таки погодив Залужного на посаду посла.
До слова, ходили чутки, що вакантна на той момент посада посла в Британії могла дістатись і ексміністру оборони Олексію Резнікову, звільненому у вересні 2023-го черз скандал про “яйця по 17 грн” та щодо корупції на військових закупівлях.
Водночас його колишній заступник Олександр Поліщук у червні 2023 року був призначений послом Індії.
Перейти на дипломатичну службу міг і колишній секретар РНБО Олексій Данілов. Одразу після відсторонення Данілова президент звільнив попереднього посла в Молдові Марка Шевченка. Утім, Данілов так і не став дипломатом.
Тепер же посаду посла розглядають вже для наступника Данілова Олександра Литвиненка, якого теж торкнулись останні перестановки у владі. Литвиненку нібито готують посаду посла в Сербії.
Певним кадровим резервом також ставав і сам Офіс президента. Так колишня заступниця керівника ОП Андрія Єрмака, згодом заступниця голови наглядової ради “Нафтогазу” Юлія Ковалів у 2022 році стала посолкою України в Канаді. Її звільнили в межах останньої великої ротації дипломатів, коли Зеленський призначив одразу 16 нових послів.
Також нову посаду під час останніх перестановок отримала колишня міністерка соціальної політики в уряді Гончарука, а згодом заступниця Єрмака (у 20202024 роках) Юлія Соколовська. Указом президента 21 липня вона призначена новою посолкою України в Іспанії, а також представницею України при Всесвітній туристичній організації (ВТО) за сумісництвом.
Бувало, траплялося й усе навпаки. Скажімо, колишній міністр культури Микола Точицький будував дипломатичну карʼєру і був заступником керівника Офісу президента до приходу в міністерство.
Загалом у тому, що послами призначають не лише кар’єрних дипломатів, а й колишніх міністрів чи чиновників, навіть без досвіду, немає чогось протизаконного.
У березні 2023 року Міністерство закордонних справ України навіть вперше оголосило відкритий відбір кандидатів у посли через кадровий голод у системі. Адже в десятках країн, особливо в Африці, посада посла України лишалася вакантною.
Інша справа, коли призначення в посольство стає способом замʼяти гучні скандали й дати нову посаду посадовцям, яких підозрюють у корупції чи яких звільнили за службові провали.